Читати книгу - "Коли курява спаде"

могла прийняти. То були слова Будди, яких повинні дотримуватись послідовники будь-якої школи[111]. Я взяв книгу обережно обома руками й відчув, що моє серце огортає тепло: адже, як кажуть, у такій книзі говориться про мудрість і милосердя. Я спитав цього чоловіка, що чекав на покарання, чи дійсно в книзі є такі речі.

— Є, звичайно ж, є, — відповів він.

Я спитав його, чи представники інших шкіл, наприклад, тієї, до якої належить живий будда Цікер, також повинні читати цю книжку? Отримавши ствердну відповідь, я відчув, що сумніви в моїй душі поглиблюються:

— Чому ж ви тоді досі ворогуєте між собою?

Я подумав, що дістався ключового питання. Він дуже довго мовчав, тож я знову почув гуркіт річкового потоку, що котився на схід під скелястим берегом, на якому стояв замок. Нарешті Вангбо Єшей зітхнув і сказав:

— Усі кажуть, що молодший панич — дурний, однак я повинен сказати, що ти — розумна людина. Адже дурні — найбільш розумні. Пробач за таку нецеремонність людину, яка стоїть на краю могили.

Я хотів сказати, що пробачаю, однак відчув, що в тому немає особливого сенсу, тож просто промовчав. Я думав про те, що ця людина незабаром помре. Потім у моїй голові знову завирував шум води. Проте я також запам'ятав його слова, приблизний зміст тих слів був таким: він прийшов сюди, щоб посіяти зерна нового вчення, однак йому не вдалося досягти успіху, і це змусило його цілу зиму міркувати над деякими питаннями. По суті, не монахи повинні думати над такими питаннями, однак він не міг утриматись. І поки він міркував над ними, в його душі розчинялося вороже ставлення до інших шкіл. Однак при цьому він все одно вимушений був мати справу із ворожим ставленням до нього послідовників тих шкіл. Насамкінець він запитав:

— Чому ж релігія не навчає нас любити, а навчає ненавидіти?

Я повернувся на майдан і повинен був визнати, що там я почувався набагато краще, ніж у в'язниці, де волога й морок у довгих коридорах і на покручених східцях просто нестерпні.

Аїр-молодший сказав:

— Завтра я хочу самостійно виконати свою роботу.

— Боїшся приступати? — спитав я його.

Він похитав головою, і на його блідому обличчі з’явився рум’янець, як у дівчинки:

— Справжній кат не буде боятися, це хто не кат, той боїться.

Його слова видались мені дуже цікавими, вони мали глибокий зміст і могли бути записані як мудрість ката. Того дня за якийсь короткий проміжок часу я почув аж два цікавих висловлювання. Спочатку ту фразу у в'язниці: «Чому релігія не навчає нас любити, а навчає ненавидіти?», а тепер ще й цю фразу Аїра-молодшого. Мені це здалося надзвичайно цікавим і вартим того, щоб записати. Шкода, що багато інших подібних фраз розтанули в історії, як дим.

Під час вечері я скористався моментом, коли щойно запалили свічки й слуги ще не принесли їжу, і запитав батька:

— Завтра буде страта?

Туси, напевне, був вражений цим питанням, адже він дзвінко гикнув. А гикав він, тільки коли переїдав або був вражений.

— Я знаю, що тобі подобається цей чоловік, — сказав мені батько, — тому й не казав тобі про його страту. Однак я готовий полегшити йому покарання, якщо ти за нього попросиш.

Почалася вечеря, і я більше нічого не сказав.

Спочатку подали картопляне пюре, перемішане з маслом, потім баранину, а основною стравою були гречані хлібці з медом.

Усі ці речі були складені гіркою перед кожним із нас, і я виїв із своєї гірки цілий закуток. Коли черга дійшла до Тхарни, вона залишила на цій гірці їжі лише маленьку виїмку.

Уночі я сказав Тхарні:

— Ти повинна більше їсти, інакше сідниці ніколи не виростуть.

Вона розплакалась і, схлипуючи, заявила, що я гидую нею.

— Це я тільки сказав про твої сідниці, — зауважив я, — а цікаво, як би ти ревла, якби я ще згадав і про груди?

Вона розплакалась голосніше, і на її плач до нашої кімнати прийшла мати. Пані простягнула руку і відважила їй дзвінкий ляпас. Тхарна відразу ж затнулася. Пані наказала мені лягти в ліжко, а їй наказала стати перед ліжком на коліна. Зазвичай ми не дуже-то церемонились із цими жінками: сердилися вони чи ні — нас це не обходило, ми на них просто не зважали. Однак моя мати належала до нації, яка приділяє надзвичайно багато уваги всьому, що пов'язане з жінкою, тож вона почала повчати Тхарну. Я ж відразу заснув, а уві сні мене кинуло в піт, тому що мені наснилося, ніби я власноруч піднімаю ножа на прив'язаного до карного стовпа Вангбо