read-books.club » Сучасна проза » Щоденник Майдану та війни 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"

165
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Щоденник Майдану та війни" автора Андрій Юрійович Курков. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 74 75 76 ... 87
Перейти на сторінку:
собі й тих, хто приїхав у справах або в гості з інших країн. І наша маленька група з п’яти письменників, які представляли Нідерланди, Великобританію, Францію, Індію і, ясна річ, Бельгію, виявилася «замкненою» в Брюсселі. Через закритий аеропорт до нас не змогли приєднатися ще два письменники — з Туреччини та Єгипту.

Вранці після вибухів по радіо і телевізору попросили не виходити з будинків і будівель, залишатися всередині. А я підійшов до вікна готелю, розташованого в самому центрі міста, побачив три військові вантажівки перед входом і солдатів з автоматами, і побачив безліч людей на вулиці — тих, хто ще не знав, що сталося, через те, що вийшов із дому до повідомлень про вибухи.

Чесно кажучи, я не прислухався до поради радіо- і теледикторів і незабаром сам вийшов із готелю. Брюссель — місто-космополіт із великим відсотком мусульманського населення. Зовсім поруч, за десять хвилин пішки від центру — район брюссельських мусульман Моленбек. Але мусульман у Брюсселі видно завжди і всюди. Вони ходять у мусульманськім одязі, жінки — в хіджабі, чоловіки — в довгих халатах частіше білого або коричневого кольорів.

І ось на моїх очах центр Брюсселя ставав усе більш і більш пустельним, люди розходились. І до полудня на вулицях залишилися тільки брюссельські мусульмани, які не показували своєю поведінкою та виразами облич ні краплі занепокоєння. У якийсь момент виникло дивне відчуття, ніби в цьому європейському місті живуть тільки мусульмани. Але вже через дві години місто повністю спорожніло. Вулицями носилися з сиренами поліцейські машини, їздили без сирен зелені військові вантажівки та джипи. Відчуття війни стало дивно реальним — такого від­чуття я не переживав ні в Києві, ні в Слов’янську 2015 ро­ку, ні в Сєвєродонецьку.

Ми — п’ятеро письменників із різних країн — усе-таки зібралися в центрі європейської літератури «Пасса Порта». Нам співробітники центру провели інструктаж: що робити і де ховатися в разі нових вибухів. І ми, шоковані подіями, повернулися до теми мого виступу попереднього вечора — «роль письменника в часи воєнного конфлікту». Але всі ці обговорення на тлі того, що відбувалося в Брюсселі цього дня, здавалися чимось не дуже-то й важливим для світу, який переживав шок. Обговорення були важливими для самих письменників — вони прислухалися до думок один одного й задавалися питанням: а чи будуть прислухатися до їхніх думок звичайні читачі, чия підсвідома впевненість у безпеці навколишнього світу виявилася зруйнованою новими терористичними атаками.

О 5-й годині люди почали потихеньку повертатися на вулиці. Відчинилися деякі кафе та бари й за традицією брюссельці почали підходити до барів, у яких стійки виходять просто на вулицю, щоб там випити келих білого вина або пива. До вечора життя на вулиці Брюсселя повернулось, але повернулось воно мовби не повністю. Чогось не ви­стачало. І, замислившись, я зрозумів, що сталося: пропали брюссельці в мусульманськім одязі. Спочатку я подумав, що тепер місцеві мусульмани сидять удома та бояться виходити на вулицю, щоб не стати жертвами бельгійських правих радикалів, готових до помсти за теракти прихильників ІГІЛ. Але, придивившись, я зрозумів, що мусульмани серед перехожих є. Вони просто переодяглися в європей­ський одяг. Вони сховали свою ідентичність, аби не стати мішенню. Вони розчинилися в однорідній джинсово-курточній масі людей. І знаєте, яка була моя власна реакція, коли я зрозумів, що сталося? Мені зда­лося, що Брюссель одразу збіднів, він утратив частину своєї привабливості й утратив той особливий, яскравий і багатобарвний ритм міста, який виникає з добросусідства різних культур, через побутовий космополітизм мегаполісу.

Через кілька днів на вулицях знову з’явилися люди в мусульманськім одязі, перед арабськими крамничками в ра­йоні Сен-Жіль знову сиділи їхні старі господарі-араби в білих або коричневих халатах із сивими бородами. Вони знову привітно кивали кожному, хто входить, і слідом за ним поверталися до своєї крамнички, щоб обслужити.

17 травня 2016 року. Ефект «Бумбокса»

Ні, я не фанат естради й не ходжу на концерти до палацу «Україна». Більше того, не знаю сучасних зірок популярної музики й не зможу підтримати бесіду щодо творчих заслуг Івана Дорна чи Світлани Лободи. Але іноді сучасна музика виявляється там, де її не чекаєш, і тоді виникає привід замислитися про те, наскільки вона відповідає часу та місцю, розвитку суспільства та його мріям.

Років десять тому на авіазаводі в Гостомелі представляли новий літак «Ан-148» і після офіційної частини перед тими, що приїхали порадіти за українське авіабудування, виступив український гурт «Бумбокс». Із пісень цих хлопців залишився рядок, який зачепив: «Моё сердце остановилось, подышало немного и дальше пошло». (Пролетів — пісня, виявляється, пітерської групи «Сплін»!).

Почнемо спочатку.

Іноді раптова радість змушує забути про печаль, затьмарює все погане в житті та, як анестезія, переносить людину в світ, де вона тимчасово не відчуває болю. Саме так сталося з Україною, коли вночі з суботи на неділю Джамала стала переможницею конкурсу Євробачення. Вся країна, здавалося, не спала. І, напевно, дотепер ми позитивно збуджені, тепер думками про те, що нам принесла ця перемога, крім того, що Україна знову стає місцем проведення цього європейського з легким австралійським акцентом конкурсу естрадної пісні? А приносить ця перемога дуже багато, не тільки можливість наступного року стати «столицею проведення естрадних олімпійських ігор»! Весь світ, мабуть, уперше зрозумів, що пісня — це не тільки і не скільки розва­жальний аудіотовар, а й інструмент психологічного та інформаційного впливу. Піснею можна передати не тільки сум од нерозділеного кохання або радість од веселої вечірки, а й страждання цілого народу. Так, були і будуть проте­сти з боку тих, хто хоче, щоб під пісні люди щасливо засинали та забували про свої проблеми. Але перемогла пісня, яка скоріше не дала заснути багатьом глядачам фіналу конкурсу. Багатьом, хто поцікавився її історією, її змістом, сконцентрованим і на вимогу жанру зведеним до півтора де­сятка рядків, тепер і слово «Україна» стало набагато зрозумілішим, ніж раніше. Напевно, цього злякалася Марія Захарова, спікер російського МЗС, яка написала у себе в «твіттері» у відповідь на перемогу Джамали цинічний жарт про те, що в наступному конкурсі співатимуть про «кривавого Асада». Так, Росія не заспівала про свої жертви сталінізму ні на одній сцені, навіть у себе. Сталінізм іще не закінчився. Тому пісні типу «Ты моя зайка» в честі й на екрані. Пісня про кохання російського учасника Лазарєва отримала більше голосів телеглядачів і менше голосів професійних журі, ніж

1 ... 74 75 76 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Майдану та війни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник Майдану та війни"