read-books.club » Пригодницькі книги » Омбре. Над темрявою і світлом 📚 - Українською

Читати книгу - "Омбре. Над темрявою і світлом"

197
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Омбре. Над темрявою і світлом" автора Лариса Підгірна. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 74 75 76 ... 94
Перейти на сторінку:
Закашлялася. Ніколи його так не вживала, та й алкоголь — явно не моє, але кампарі — все, що у мене було з напоїв. І кілька ковтків мені виявилося цілком достатньо. Далі відклала нетбук, знеможено лягла на ліжко, вкрилася пледом і за мить відчула, що засинаю.

Отець Люк — граф Люціус Антуан Серж де Прейзі де Моле, нащадок Жака та Х’юго де Моле! Коли прокинуся, все це виявиться лише сном...

Розділ XIV
Зізнання

 це жахливе відчуття, коли прокидаєшся і відчуваєш себе наче загубленою у часі. Ліхтарі на Зарванській тільки ввімкнули, і вони ще не встигли наповнити мою кімнату м’яким жовтим світлом. Отже, ще не так пізно. Здається, я сп’яніла від тих кількох ковтків кампарі і заснула, проспавши увесь день. У голові, наче стоп-кадром, виникло обличчя Князевича. То це не сон? А я підсвідомо мала надію, що вранішня зустріч із Юрієм і вся ота розмова — лише химерний сюжет сновидіння.

Я піднялася і мало не впала, перечепившись за крісло. В цю мить із кухні пролунав якийсь звук. Я завмерла. Може, я двері не зачинила і прийшли господарі, бо злодії навряд чи будуть отак орудувати — при світлі та ще й на кухні.

Але вони б попередили, подзвонили... Про всяк випадок озброївшись важкенькою бронзовою статуеткою, що стояла на комоді, я навшпиньки рушила до кухні. Там горіло світло і пахло свіжозвареною кавою.

Що за... Отець Люк?!

— Сподіваюся, Ви не сердитиметеся на мене за те, що я вдерся до Вас без запрошення? — проказав він з незмінною спокійною посмішкою на вустах, піднімаючись мені назустріч.

Був у своєму священицькому костюмі з білою колораткою. Взяв із моєї руки бронзову статуетку і обережно поставив на стіл.

— О, ні-ні! Це зайве, Едіто! Я ж не грабіжник, — проказав примирливо. — Каву будете? Я не хотів Вас лякати, будити отак зопалу, тож подумав, можливо, поки я зварю нам кави — Ви прокинетеся.

— Як Ви сюди потрапили, отче? Двері ж були зачинені!

— Увійшов, — відповів він просто, розвівши руками.

А, так, я пригадала, як з легкістю отець Люк... чи як мені тепер його називати... нещодавно прочинив для мене вхідні двері архіву. Хіба китайський замок може стати перешкодою для людини, яка має такі навички?

— Правду кажучи, в нас з Вами не так багато часу, аби лишатися тут. Едіто, — промовив отець Люк, — Ви маєте залишити це помешкання. І що швидше, то краще.

— З якого це дива? — поцікавилася я, відчуваючи, як всередині мене піднімається хвиля роздратування. Ні, обурення!

Ці жахливі чоловічі ігри, в які я втягнула себе, сама того не відаючи, увесь час вибивали мене з колії, а тепер і змушували відчувати страх за власне життя.

— З якого це дива, отче?

— Ну, хоча б тому, аби не напиватися на самоті, — усміхнувся він. — Я, у всякому разі, можу скласти Вам компанію. Та й оце «палене» кампарі, як на мене, не найкращий напій для леді.

Я відчула, як червонію від сорому.

— О Боже... Отче... Я не вживаю алкоголь! Я зробила всього кілька ковтків... І взагалі... чого я маю виправдовуватися перед Вами?

— Не потрібно виправдовуватися, Едіто. Просто візьміть необхідні речі і їдьмо звідси, — знову повторив він, нічого достеменно не пояснюючи.

— Навіщо і куди я маю їхати? Я винаймаю цю квартиру...

— Забудьте про квартиру, Едіто. Тут Вам залишатися небезпечно.

— Пане Люку... Вам не здається, що для початку я маю зрозуміти, що відбувається? Вам не здається, що... — вперлася я.

— Так, звичайно. Здається. Але я поясню Вам усе трохи пізніше. На місці.

— На якому місці?

— Побачите, — відповів мені отець Люк. — Прошу, візьміть необхідні речі, інакше мені доведеться винести Вас звідси просто у тому, в чому Ви є.

Його обличчя, як завжди, мало впевнений вигляд. Вранішня розмова з Князевичем знову видалася мені поганим сном.

— Отче... — почала я, але він, ковтнувши зі свого горнятка кави, лише показав мені жестом швидше збиратися.

Вкинула зопалу у дорожню сумку кілька речей, спортивний костюм, кросівки, косметичку.

— Ви нічого не забули, Едіто?

Огледілася. Він стояв за спиною, як херувим із мечем при воротах едемського саду. Поглядом показав на кухонний стіл.

Папка! Смершівська папка увесь цей час залишалася у мене вдома! Я переглядала її вчора тут, на кухні.

Схопила її, вкинула у сумку. Отець Люк похитав головою.

— Ходімо вже, Едіто! — скомандував він. У прихожій накинув мені на плечі кожушок і, відчинивши двері, взяв з моїх рук сумку і вийшов першим.

Біля під’їзду стояло припарковане авто — срібляста «шкода».

— Сідайте, — проказав отець Люк, відчинивши переді мною дверцята.

Я слухняно сіла, але

1 ... 74 75 76 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Омбре. Над темрявою і світлом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Омбре. Над темрявою і світлом"