Читати книгу - "Гаррі Поттер і келих вогню"

- Герміоно, - прошепотів Гаррі за десять хвилин, коли прибіг у третю оранжерею й попросив у професорки Спраут пробачення за спізнення. - Герміоно... мені потрібна твоя допомога.

- Гаррі, а що ж я весь час намагаюся робити? - прошепотіла вона у відповідь, стурбовано округливши очі з-за куща трясучки, який підрізала.

- Герміоно, до завтра я мушу навчитися вживати замовляння-викликання.

*

Отож вони взялися за роботу. Замість обіду пішли У вільний клас, де Гаррі з усієї сили намагався примусити різні предмети летіти до нього через усю кімнату. Йому це ніяк не вдавалося. Книжки й пера зупинялися на півдорозі й каменем падали на підлогу.

- Зосередься, Гаррі, зосередься...

- А що ж я роблю? - розсердився Гаррі. - Але в моїй голові весь час вигулькує той чортів дракон... Ну добре, ще одна спроба...

Він хотів пропустити урок віщування, щоб і далі тренуватися, однак Герміона навідріз відмовилася пожертвувати заради цього своєю числомагією, а залишатися тут без неї не було сенсу. Тому Гаррі мусив витримати цілу годину пророцтв професорки Трелоні, котра півуроку розповідала, що теперішня позиція Марса щодо Сатурна загрожує раптовою насильницькою смертю людям, народженим у липні.

- Ну, принаймні добре, - не стримався й сказав на весь голос Гаррі, - що все відбудеться швидко, бо я не люблю мучитися.

Якусь мить здавалося, що Рон от-от розрегочеться. Уперше за багато днів він навіть глянув Гаррі у вічі, але Гаррі ще й досі був надто на нього ображений і не відреагував. Решту уроку він під столом намагався заманювати чарівною паличкою до себе різні маленькі предмети. Один раз прямо в долоню йому залетіла муха, хоч він точно й не знав, чи це сталося завдяки його чарам, чи через дурість мухи.

Після віщування він над силу повечеряв, а тоді знову пішов з Герміоною в порожній клас, одягши плаща-невидимку, щоб не потрапити на очі вчителям. Вони тренувалися аж до півночі. Залишилися б і на довше, але тут з'явився Півз і, вдаючи, що Гаррі жбурляє в нього різні предмети, почав кидатися стільцями. Гаррі й Герміона поспіхом вискочили з класу, поки грюкання й галас не привернули уваги Філча, й побігли назад до ґрифіндорської вітальні, що була вже, на щастя, порожня.

О другій ночі Гаррі стояв біля каміна, а біля нього чого лише не було: книжки, пера, кілька перекинутих стільців, старий комплект плюй-камінців та Невілова жабка Тревор. Лише тепер Гаррі нарешті оволодів замовляннями-викликаннями.

- Гаррі, це вже краще. Набагато краще, - зраділа втомлена, але щаслива Герміона.

- Тепер ми знаємо, що робити, коли наступного разу мені не вдаватимуться чари, - сказав Гаррі, кидаючи Герміоні словник стародавніх рун і готуючись до нової спроби, - треба налякати мене драконом. Та-а-ак... - він уже вкотре підняв чарівну паличку. - Акціо словник!

Важка книга вирвалася з Герміониних рук, перелетіла через усю кімнату, і Гаррі її впіймав.

- Гаррі, ти навчився! - захоплено вигукнула Герміона.

- Головне, щоб мені це вдалося завтра, - сказав Гаррі. - «Вогнеблискавка» буде набагато далі, ніж оці всі речі. Вона - в замку, а я - надворі...

- Це не має значення, - запевнила Герміона. - Якщо ти по-справжньому, щосили зосередишся, то все буде гаразд. Але, Гаррі, час уже спати... тобі треба добре виспатись...

*

Гаррі того вечора так зосередився на вивченні замовлянь-викликань, що навіть забув про свій пекельний страх. Але на ранок його знову охопила паніка. У школі панувала атмосфера страшенної напруги і хвилювання. Уроки мали закінчитися опівдні, щоб учні мали час посхолитися до загороди з драконами - хоч вони, зрозуміло, ще не знали, що їх там чекає.

Гаррі мав дивне відчуття відірваності від усіх, хто був довкола, незалежно, чи бажали йому успіху, чи сичали вслід: «Поттере, ось візьми, золотко, носову хустинку». Нерви в нього були на грані зриву, і він не був певний, чи зуміє себе опанувати, коли його приведуть до драконів...

Час поводився дуже химерно, не плинучи, а мовби стрибаючи великими стрибками. Однієї миті Гаррі сидів на першому уроці з історії магії, а наступної - вже йшов на обід... і ось... (а де ж подівся цілий ранок? де поділися останні години без драконів?). До нього у Великій залі наближалася професорка Макґонеґел. Усі дивилися на них.

- Поттере, чемпіонам пора вже виходити... вам треба готуватися до першого завдання.

- Добре, - пробелькотав, устаючи, Гаррі. Його виделка з брязкотом упала на тарілку.

- Гаррі, щасливо! - прошепотіла Герміона. - Все буде гаразд!

- Так, - відповів Гаррі якимось чужим голосом.

Він вийшов з Великої зали разом з професоркою Макґонеґел. Вона також була сама не своя. Правду кажучи, виглядала вона не менш стривожено, аніж Герміона. Вивівши Гаррі кам'яними сходами на холодне листопадове повітря, професорка поклала йому на плече руку.

- Головне - не боятися, - порадила вона. - Головне - не розгубитися... Поруч будуть чарівники, вони втрутяться, коли щось піде не так... Намагайся показати все, на що здатний, і ніхто тобі нічого не закине... З тобою все гаразд?

- Так, - почув Гаррі свою відповідь ніби збоку. - Так, усе гаразд.

Вона вела його узліссям до того місця, де стояли дракони, проте, коли вони підійшли до дерев, за якими мала б уже виднітися загорода, Гаррі побачив, що за деревами, приховуючи драконів, стоїть шатро.

- Поттере, ти маєш зайти в шатро разом з іншими чемпіонами, - сказала дещо тремтячим голосом професорка Макґонеґел, - і чекати своєї черги. Там уже є містер Беґмен... він ознайомить вас із... із процедурою... Бажаю успіху.

- Дякую, - озвався Гаррі безбарвним, відсутнім голосом. Вона залишила його біля входу в шатро. Гаррі зайшов усередину.

В кутку на низенькому дерев'яному ослінчику сиділа Флер Делякур. Від її звичної незворушності не лишилося й сліду: вона була бліда і вкрита холодним потом. Віктор Крум здавався ще похмурішим, ніж завжди. Гаррі припустив, що таким чином він демонструє свої міцні нерви. Седрик міряв кроками шатро. Коли увійшов Гаррі, Седрик йому ледь-ледь усміхнувся, і Гаррі всміхнувся у відповідь, хоч це було й нелегко, бо м'язи його обличчя мовби забули, як це робити.

- Гаррі! Ти вже тут! - радісно вигукнув Беґмен, побачивши його. - Заходь, заходь! Будь як удома!

Беґмен в оточенні блідих чемпіонів здавався якимось неприродно роздутим карикатурним персонажем. Він знову був одягнутий у стару свою форму команди «Оси з Озборна».

- От ми всі й зібралися... можна починати! - весело промовив Беґмен.