Читати книгу - "Жлобологія"

Прекрасне переможе жлобство, і в тому місія мистецтва. Як у казці. Чудовисько не витримало сили краси і любові. Лише прекрасне його врятувало, інакше чудовисько, якщо хочете, жлоби, загинули б. Це добре, що жлоби є. Якби вони були голландські естети, то стало б набагато складніше їх здивувати: і дупу вже показали і запхали туди очі, а ті кажуть: та все це було... не новина. Понад те, багато хто існує коштом жлобів, їхньої нерозвиненості. А якщо серйозно, то місія художників — не дати позбавити мистецтво сакральності, того божественного, що є не тільки в мистецтві, але й у житті. Не дозволити галеристам та іншим агентам зняти таїну прекрасного з мистецтва. Лише через мистецтво можна врятувати цей світ.

Є те, що навіть демон не зруйнує. Не буде нарциса, який зруйнує все — і милуватиметься своїм відображенням у воді.

Саме в прекрасному схована таємниця людського існування.

Серед олігархів цієї країни була така мода — купувати футбольні клуби, та вона, як і належить моді, минає. І комусь розумні євреї порадили купувати не футбольний клуб, а мистецтво. Ситуація типова, діалектика, та й тільки. З одного боку — масова культура, симулякри, а з іншого, сучасне мистецтво в сучасних галереях...

Жлоб по материнській лінії

На жаль, жлобством пронизане все. Жлоб позбавлений материнства естетики, він не знає прекрасного від початку. Жлоб не розуміє, що це таке.

Навіть монстр відчуває красу — не було б інакше міфа про красуню і чудовисько.

Зверніть увагу, як змінюється Київ. Прийшли люди, які кардинально по-іншому бачать простір, ніж їхні попередники. Виникає питання: чи може така обмежена й скупа людина бути державним чиновником, як то побутує в нас? Ні. Повторюю: жлобство — це передусім неосвіченість. По материнській лінії. Якщо в дитинстві у хлопчика було щось прекрасне, воно зіграє в житті свою роль.

Навіть коли до мене в майстерню приходять колишні зеки, я розумію, що в цих людей є щось естетичне в душі, не розкрите ще, й вони тягнуться до полотен. А дехто, навпаки, посміюється з митців, і мистецтво для них — незрозуміла фігня.

Колись і бароко як стиль не сприймали, вважали, що це вульгарна річ — після Ренесансу. Нині в бароко не бачать тих вад, які нібито були на етапі його виникнення.

Зона компенсації

Та жлобство — це теж територія, яку ми рано чи пізно захопимо (Сміється. — Упоряд.).

Мене дуже дратує, коли жлоби починають лізти на нашу територію, хоч територія естетики й мейнстріму — не є моя чи ваша. Та це точно не територія Михайла Поплавського, який вже став маркером національної культури. Це сумно, бо він уже не регіональне явище. Співав би собі для студентів у якомусь невеличкому приміщенні і мав би славу ректора-приколіста. Знаєте, мене рідко виставляють у Національному музеї країни, а Поплавський — вже як національний герой...

Як можна витворити із жлобства мистецький стиль — не знаю, боюся, що це неможливо.

Існує контркультура, певні суперечливі твори. Так само є лубок. У ньому, в цьому народному витворі, дуже багато любові, а водночас і люди, і олені, і квіти, та саме любов їх пов’язує в один сюжет. Лубок мені нагадує народні колядки, це така форма любові. Її у жлобстві немає.

З іншого боку, жлобство — це зона компенсації, без якої чогось важливого не можна сказати в цьому суспільстві. Хоча жлобство ж не є винятково українське явище, бо в інших націй теж жлобів вистачає. Через жлобство можна вийти на позицію свободи. А свобода — це така якість, що коли ти її провів через якогось агента, то це вже перемога.

Полеміки щодо жлобства мені ще не доводилося вести. Про кітч, про міщанство, відсутність смаку в нього — так. В самому феномені жлобства прекрасного взагалі нема. Тому я не розумію художників жлоб-арту. Де їхнє звинувачення? Я його не бачу... «Срочно нужна доза надежды или наркоза» (читає, розглядає роботу Романа Мініна із серії «Шахтарський фольклор» — Упоряд.). Це ж психоделіка, де ж тут жлобство...

Біда жлобства ще й у тому, що жлоб символічним обміном не володіє.

Однак жлоб не є поганим чи хорошим, жлоб — просто недорозвинена людина.

Я навіть не знаю, як до цих людей ставитися. Радше — негативно, бо це — хтось «глухий», який слухає і не чує. І може навіть бути якийсь агресивний «глухий», та це далеко не найгірші люди. Тож я їхнього товариства просто уникаю і все.

Конформісти

Найгірше — це конформісти. Спочатку вони тобі кажуть: можна, а потім: ні, не можна. А ти вже просто дезорієнтований: ні-ні, не можу, — чуєш.

Немає нічого неможливого. Що не можна? Всі речі нас переживуть. Їх композиція не змінює жодного смислу, сенсу в реальності. Конформісти — це абсолютно невільні люди.

Культура і жлоби

Жлоб не наукова категорія, не конфесійне слово. Це сленґ. Це поняття не зі сфери: «дай мені морожено...», а зі сфери культури. Я сприймаю культуру й естетику як надбудову над усім нашим індустріальним і аграрним комплексом.

Культура, в моєму розумінні, не просто те, що люди можуть собі дозволити смачно їсти, добре одягатися, жити в пристойному помешканні. А якраз те, чи можете ви дозволити собі щось більше за це.

Бути цікавим світові

У кожній культурній метрополії все одно є і будуть свої проблеми зі жлобством, яке, напевне, має свої національні особливості: в Німеччині щось таке, чого нема, скажімо, в Росії. Для когось же культурними людьми є Лєпс і Кіркоров. Вони такими виглядають, але ідеологія їхня жлобська: те, що вони співають, — дешевий міщанський шансон — і не більше.

Схоже, в цій жлобській сфері теж є певна ієрархія, напевно, що деякі поп-співаки думають, що вони — верховні жерці народу... Але я так не вважаю, бо це неконвертовані особистості, не цікаві за межами цієї країни.

У нинішні часи еклектики чим ще можна здивувати світ, що йому можна таке продемонструвати і стати справді цікавим усьому світові?

Це має бути якась потужна нова хвиля. Якою, наприклад, було африканське шоу олійними олівцями, яке здійснив американський художник Жан-Мішель Баскія. Він працював із Енді Ворхолом, Джуліаном Шнабелем, йому вдалося в капіталістичний структурований, зализаний західний світ принести вуличну деструкцію шаленої естетики. Галеристи це, як не дивно, зрозуміли, і вони зацікавилися долею художника.

А багато сучасних українських художників створює не