read-books.club » Сучасна проза » Коли ти поруч 📚 - Українською

Читати книгу - "Коли ти поруч"

159
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Коли ти поруч" автора Світлана Талан. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 75 76
Перейти на сторінку:
збираєшся в рай до Віталіни.

– Ні, – мовила Даринка і посміхнулася. – Я повернуся додому. Навіть дуже скоро повернуся. Як же я без вас?

– От і домовилися, – Оленка розпливлася в задоволеній посмішці. – Я буду дбати про тата Сергія – це я обіцяю, а ти нас не залишиш.

– Такий договір мене цілком влаштовує!

– І тепер у нас з’явився ще один наш жіночий секрет.

…Увечері Даша повідомила Сергієві, що відлітає на лікування за кордон. До його приходу вона вже зібрала свої речі, замовила квиток і наразі складала в сумку косметичку та документи.

– Дашо, що конкретно сказав лікар? – запитав Сергій.

– У мене пневмонія.

– Запалення легенів?! Я ж казав, що нам не треба було їхати того дня в ліс! – говорив Сергій, нервово ходячи з кутка в куток. – Щось мені пророкувало, наштовхувало на те, щоб я не піддавався на ваші умовляння і ми залишилися вдома. Не знаю, сам не знаю, навіщо я взагалі виїхав того дня з дому?! Краще б у машині зламалося щось або колесо пробив у гаражі!

– Сергійку, не звинувачуй себе ні в чому. Сам подумай, у чому твоя провина? У тому, що того дня пішов дощ? Так під дощ я могла потрапити в будь-який момент, навіть вийшовши по хліб до крамниці. Врешті-решт, не факт, що я захворіла саме в цей день.

– Саме в той, коли ти вся змокла, – вже спокійніше сказав Сергій.

Він підійшов до Даші, сів з нею поряд, обняв за плечі.

– Це надовго? – запитав він тихо.

– Сподіваюся, що ні, – відповіла Даринка і схилила голову йому на плече. – Ти думаєш, що я хочу їхати? Я не знаю, як я буду сама, без вас. Але я ухвалила рішення пройти лікування в тій самій клініці, де була колись.

– Правильно. Ти прийняла слушне рішення, – мовив Сергій, притискаючи до себе Дашу. – Мені, нам, – поправився він, – тебе бракуватиме. Дуже, дуже бракуватиме.

– Я буду дзвонити вам кожного дня.

– Хочеш, я поїду з тобою? Буду поруч увесь цей час?

– А дівчинка? Ми тепер за неї відповідаємо. Не можна її кидати саму. Та й я ж не маленька. Ти не переживай, я впораюся. Я сильна.

– Я це знаю. – сказав Сергій. – Ти всі потрібні документи взяла?

– Здається, всі.

– Давай удвох перевіримо.

Даша дістала з сумочки теку з документами, і вони почали все переглядати.

– А це що? – запитав Сергій і розгорнув аркуш паперу. – Це той талісман, що висів над твоїм ліжком у хоспісі?

– Так, – відповіла Даша. – Я тобі розповідала вже про дівчину з хоспісу. Її звали Ілона. Вона померла у тяжких муках від СНІДу.

– Навіщо ти його завжди береш із собою?

– Не знаю, – знизала плечима Даша і обережно згорнула аркушик, ховаючи його в сумку між документами. – Напевно, тому що любила цю дівчину. І взагалі, мені сподобалася ця її робота. По-перше, напис зроблено великими літерами на червоному тлі з бюлетеня про СНІД. Це як нагадування про страшну і підступну хворобу, яка може підстерігати будь-яку людину, що живе на цій землі, про хворобу, яка дуже хитра і підступна, і ніхто з нас не знає, коли і кого вона вихопить із життя собі в жертву. По-друге, тут дуже добре побажання від дівчини, що попалася у павутиння СНІДу, тим, хто живе далі, після неї. Це як естафетна паличка, яку передають наступному бігунові. Отримавши її, він побіжить далі, щоб передати іншому. Єдина тільки різниця, що спортсмен добіжить до своєї фінішної лінії, а тут… Утім, не будемо про сумне в цей вечір…

Розділ 53

Уже наближався Новий рік, який Даринка збиралася зустріти в стінах рідного будинку, в колі сім’ї. Але у неї на тлі ослабленого пневмонією організму знову загострилася кишкова форма СНІДу. Вона не могли практично нічого їсти, потерпала від виснажливої, до знемоги, блювоти, болю в грудях і почала різко втрачати у вазі. Сергій з Оленкою були далеко, але Даша постійно відчувала їхню присутність. Рідні їй часто телефонували, і розмови з ними не дозволяли їй піддатися хандрі. Тут, за кордоном, а не в себе на батьківщині, Даша вперше побачила людей з яскраво-червоними стрічками – символом усвідомлення важливості СНІДу, прийнятим у всьому світі, символом протесту проти істерії та невігластва, проти громадської ізоляції людей, що живуть з ВІЛ. Вони сміливо виступали з промовою, і деякі з них, без страху опинитися за бортом, заявляли про свою недугу. Також Даша дізналася, що 1 грудня – Міжнародний день боротьби зі СНІДом.

Останнім часом Даринка намагалася менше дивитися в дзеркало, але одного разу вона пішла зробити рентгенівські знімки, роздяглася й мимоволі глянула на себе у велике настінне люстро. Те, що Даша побачила, змусило її здригнутися і з жахом відскочити вбік. Перед нею була виснажена, з неживою жовтою шкірою жінка, у якої випиналися ребра і ключиці, а груди стали схожі на маленькі засохлі мішечки, що втратили свій природний рожевий колір. Шия витяглася і стала довгою, на ній стирчав кадик. Зі щік зійшов живий колір, і кудись зникли її ямочки, ніс незвично загострився. Мабуть, на жовтому обличчі залишалися живими тільки її сині очі. Вони стали ще більшими і сумними та злякано дивилися на своє, спотворене хворобою, віддзеркалення.

Цієї ночі Даша ніяк не могла заснути. Вперше серед ночі вона подзвонила Сергієві й до смерті його налякала. Переконавшись, що вдома все добре, Даша вляглася зручніше, маючи намір усе-таки заснути. Але щось мучило її, роздирало зсередини, точило хробаком, і вона довго крутилася в ліжку, але сон не йшов.

Даша підвелася, намацала ногами біля ліжка капці й підійшла до вікна. Була повня. На неї дивився кругловидий, холодний місяць, що лив своє, якесь неживе, неприродне сяйво на землю. Внизу стояла сумна і самотня ялина з сухими шишками і теж, як Даша, дивилася на місяць.

І тут Даринка раптом збагнула, що їй не давало спокою. Вона відчула ЦЕ, як колись Ілонка, Андрій і інші хворі хоспісу. Тоді Даша не могла зрозуміти, як вони могли знати, що настав їхній час піти. Колись Даша виконувала їхні останні бажання, і вона подумала про своє. Воно у неї було одне-єдине: бути поруч із Сергієм.

Даринка притулилася розпаленим чолом до прохолодної шибки і до щему та болю в грудях відчула, як їй дороге все, що вона зараз бачить: і цей холодний місяць, і сніжні замети обабіч алеї внизу, і самотня ялина – усе те, що вона скоро вже не зможе побачити. Вона не

1 ... 75 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли ти поруч», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли ти поруч"