Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 2"

В Серединних Землях Арди живуть свійські та дикі тварини й птахи; коні, корови, собаки, півні, вовки, лиси, леви, слони, ведмеді, сови, орли, ворони і солов’ї. Але тамтешні коні — не наймити, а вільні спільники людей, собаки часом розмовляють, а орли взагалі мають свого короля. А також іноді там можна зустріти дракона.

Географія ж цього світу така, що підвладні Долі, але безсмертні Ельфи, для яких не має значення людський час, можуть, як набридне їм життя у межах світу, залишити його і перейти в інший простір, де чекає на них благословенний край. Для Ельфів світ плаский: їхні плавання, починаючись у звичайних морях, непомітно перетинають межу світів. А ось для Людей світ Арди — куля. І скільки б не поривалися вони, завжди повертатимуться у ту саму гавань, з якої вийшли в море. Проте, хоч Люди й смертні, Доля не здолає їх. Їхня доля — в їхніх руках, і в цьому Ельфи заздрять їм.

Там є Сонце, Місяць, зорі й сузір’я. Але Сонце і Місяць того світу насправді виникли з квітки й плоду світлоносних дерев, а вечірня зірка — то чарівний камінь на чолі Еаренділа — небесного мореплавця. І Велика Ведмедиця зветься там Серпом Валарів, а Метеликом — Кассіопея…

Не вистачає (а чи так?) світові Толкіна лише одного — релігії.

Так, цей світ дійсно був створений. У нашій реальності його створив сам автор; у своїй реальності творець його — Ілуватар, Еру Єдиний.

Втім, ні йому, ані підвладним йому могутнім Валарам — Хранителям Арди, ніхто з тих, хто живе на ній, не молиться у звичайному для нас розумінні цього слова. Вони існують, про них пам’ятають, та й годі.

Сам Дж. Р. Р. Толкін був глибоко віруючою людиною, але на Серединних Землях не звів він жодного храму.

Все це і багато іншого з подивом відкриває для себе читач «Гоббіта», «Володаря Перснів» та «Сільмарілліона».

А те, що чекає на вас нині, лише задум, чернетка, шкіц майбутньої «великої картини».

Толкін писав «Книгу Забутих Переказів» на самому початку свого творчого шляху, надихаючись ідеєю створення міфології для Англії. В цих історіях ще відчутна спроба зв’язати вигаданий світ із дійсним. З цією метою Толкін вдається до наступного, «обрамовуючого сюжету».

У стародавні часи англійський мореплавець (як бачимо, людина ця цілком з нашого світу) на ймення Еріол (автор зауважує, що ім’я це привезене ним із мандрів, а взагалі звався він Оттор), зажадавши нових знань і нових пригод, вирушив в океан.

Плив він далі й далі на Захід, аж поки не досяг таємничого Самотнього Острова, Тол Ерессеа, де мешкали Ельфи. Еріол висадився на тому острові, і Ельфи прийняли його гостинно.

Щовечора Ельфи, в домі яких перебував Еріол, збиралися коло вогню співати, танцювати і слухати цікаві історії.

Еріол, як гість, приєднувався до них і розпитував Ельфів про різні речі, а надто про їхню власну історію та про історію світу взагалі, що її Ельфи знали краще за Людей, бо вони безсмертні та старші від людей за походженням.

Відповідями на ці запитання і є міфи, що складають «Книгу Забутих Переказів». Кожна історія має свого оповідача: так перекладені міфи (два початкових з десяти, що входять до першого тому) розповів Еріолу ельфійський мудрець Руміл.

Перша історія, на прохання Еріола, присвячена поясненню того, як розпочалося буття світу, хто є Валари і як вони з’явилися у світі. (До речі, Богами Валари названі лише тут, у «Книзі Забутих Переказів», а саме поняття «боги» Ельф-оповідач вживає тільки як зрозуміле Людині ім’я.) Друга історія продовжує першу, оповідаючи про характер і діяння Валарів, географію новоутвореного світу, перші прояви зла.

Але Еріол не лише слухає різні перекази, під час перебування на острові з ним відбуваються всілякі події…

Та час спливає, і ось нарешті, збагачений новим знанням Еріол повертається додому і пише про все почуте й побачене книжку.

Прадавня мудрість набуває нового життя. Зв’язок відновлюється. Люди усвідомлюють історію світу в усій її повноті.

Таким, здається мені, бачився Толкіну і фінал його власної праці. Створенням міфології для Англії також замкнувся б розірваний «зв’язок часів»: документальної історії — з історіями переказів і легенд, пам’яті — із здогадами, давнини — з сьогоденням. Бо, врешті-решт, міфи сприймаються як вигадка лише сторонніми, а для тих, хто вірить, міфи і є справжньою історією. Яскравий приклад тому — Біблія і Євангеліє.

Згадавши тут Святе Письмо, не можу не сказати, що у «Книзі Забутих Переказів» Толкін цілком свідомо відтворює стиль давніх релігійних текстів.

Один із дослідників творчості Дж. Р. Р. Толкіна, професор Т. А. Шіппі зауважив свого часу: «Це схоже на «Старий Завіт»!»

Але це не просто нагадує Біблію за тематикою та стилем. «Книга Забутих Переказів» у світі Толкіна була для Ельфів саме тим, чим стала Біблія для людей нашого світу — давнім, істинним знанням. І автор не без успіху намагається викликати у читачів «Книги Забутих Переказів» те відчуття безмірної відстані в часі, важливості й таємності, що їх неодмінно залишає перше знайомство з будь-яким давнім релігійним текстом.

… Отже, міфи — це справжня історія для бажаючих вірити їм. Але ж і сама «історія уявного світу» Толкіна (так визначив своє творіння сам автор) у певному розумінні теж дійсна. Тільки реальність її — лінгвістична.

Справа в тому, що Дж. Р. Р. Толкін, надзвичайно обдарований лінгвіст, вельми оригінально тлумачив фразу Біблії: «Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог».

За Толкіном, слово справді творить світ. Себто кожен самостійно творить власний світ, сприймаючи та роздаючи назви. Реальний для нас лише той предмет, назва якого нам відома. А якщо ми не знаємо, як зветься той чи інший об’єкт, ми не в змозі зрозуміти, що це таке, отже, його для нас мовби і не існує взагалі. Предмет або явище з’являється у нашому світі, лише коли набуває зрозумілої для нас назви, слова, що виражає його сутність.

«Підганяв» професор Толкін свій всесвіт під цю теорію або ж теорія виникла під впливом уявного світу, сказати важко.

Але так чи інакше, у Серединних Землях існують щонайменше п’ять повноцінних мов: Загальна мова, або Вестрон, якою володіють усі