Читати книгу - "Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності"

все суспільство, незалежно від релігійної віри, слідувати їхнім особливим правилам сексуальної поведінки. Це, безумовно, найпоширеніша стратегія минулого, і досі є кілька країн, які жорстоко дотримуються цього принципу. У деяких місцях, як ми вже бачили, здійснюються спроби контролювати сексуальну мораль більш непрямим чином, наприклад, переоцінюючи статеве виховання або зменшуючи доступ до засобів контрацепції. Проблема цієї стратегії полягає в порушенні нею прав людини, оскільки Європейський Суд із прав людини та Комітет ООН із прав людини підтвердили, що дорослі люди мають право на зовнішнє невтручання в узгоджений і приватний статевий акт. Навіть груповий секс як приватна справа захищений правами людини22. Релігійні лідери можуть скільки заманеться погрожувати своїм послідовникам і взагалі всім прокляттями, пеклом, відлученням та іншими релігійними санкціями. Основні права людини порушуються, тільки коли це стосується дискримінації у сфері зайнятості та соціальної допомоги, а також затримання або тілесного покарання.

Третя стратегія полягає в тому, що релігійні установи виключають тих, хто порушує секс-правила. Проте на практиці це б означало, що більшість релігійних громад мали б вигнати більшість своїх послідовників.

Четверта, і зовсім відмінна від попередніх трьох, стратегія — просто ігнорувати розбіжності між ученням і вчинками. Релігійне керівництво продовжує проголошувати затверджені принципи та слідкувати за тим, щоб священнослужителі робили те, що повинні, а переважна більшість послідовників наразі продовжує робити так, як їм заманеться. Таке рішення багато великих релігійних громад мовчки прийняло щодо таких питань, як контрацепція й дошлюбний секс. Недолік цієї стратегії полягає в тому, що вона може зруйнувати сутність релігії та авторитет релігійних лідерів. Коли віряни зрозуміють, що вони не мусять вірити або підкорятися деяким основним релігійним принципам, найближчим часом багато хто почне ставити під сумнів інші переконання. Якщо релігійна влада ладна дозволити людям поводитися так, як їм подобається, в одній царині, чом би тоді не зробити так само в іншій?

Будь-яке мовчазне визнання розриву зв’язку між релігійною елітою та пересічними вірянами також означає, що кожна релігійна громада буде мати принаймні дві різні істини з кожного питання. Оскільки люди зазвичай звертаються до своїх релігійних інституцій і лідерів із проханням забезпечити їх релігійними істинами, хто в праві сказати особисто мусульманину, католикові, єврею чи індуїсту, що він або вона не є істинним мусульманином, католиком, євреєм чи індуїстом, тому що він або вона вірить у щось зовсім інше? Якщо релігійне керівництво не готове відмовитися від них через їхню віру та триб життя, тоді хто може так зробити? Яка є реальна позиція релігійних лідерів, які говорять одне, а мовчки визнають, що багато хто з послідовників робить щось зовсім інше?

Релігійне зниження пріоритету сексуального питання становить проблему для багатьох сторін, особливо для релігійних лідерів. Коли ми маємо справу з небезпекою для репутації релігійної громади, спричиненою сексуальними вчинками духовних осіб, а також стикаємося з тим, що багато вірних вже не звертає уваги на більшість релігійно-сексуальних указівок, релігійні лідери повинні вирішити, чи слід дотримуватися власних релігійно-сексуальних принципів, чи краще ігнорувати, ба навіть знизити значущість цих принципів, щоб підтримати інші, на їхню думку, нагальніші.

Оновлення релігійних правил сексуальності

На Різдво 2008 року папа Бенедикт XVI заявив, що гетеросексуальність заслуговує на наш захист так само, як тропічні ліси. Цей захист, на думку папи, передбачає такі дії, як прийняття правової заборони на гомосексуальність, дискримінацію геїв і лесбіянок, а також їхнє пряме переслідування23. Фактично політика Ватикану вказує на те, що збереження тропічних лісів є менш важливим, ніж боротьба з гомосексуальністю. Звичайно, захист довкілля посідає чільне місце в порядку денному сучасного християнства, але він має поступитися значно важливішій проблемі — боротьбі з гомосексуальністю.

Тоді як багато вірян охоче знизило б пріоритетність релігійно-сексуальних правил на користь інших, важливіших, питань, трапляється все зовсім навпаки. Знову і знову ми бачимо, як релігійні авторитети й інституції понижують або взагалі відкладають на невизначений час інші питання віри, іноді навіть центральні, тому що вони стоять на шляху важливіших релігійно-сексуальних істин.

Якщо ви бажаєте, щоб вас проголосили святим у християнському світі, згідно з традиційним християнським уявленням, вам за краще взагалі не займатися сексом. Іноді тяжка боротьба із собою з метою зберегти незайманість є достатньою підставою для канонізації. Одного разу в липні 1902 року Марія Ґоретті, одинадцяти- або дванадцятирічна італійська дівчина, перебуваючи одна вдома, піддалася нападу з боку молодого Алессандро Серенеллі, який погрожував убити її, якщо вона не займеться із ним сексом. Марія відмовилась і Серенеллі декілька разів проштрикнув її ножем. Наступного дня дівчина померла, проте встигла розповісти всім, що сталося. Серенеллі був визнаний винним у вбивстві та засуджений до тридцяти років позбавлення волі. Коли він перебував у в’язниці, Марія Ґоретті з’явилася йому у видінні та пробачила йому. Після звільнення Серенеллі пішов до монастиря, а коли Марію в 1950 році канонізували, він був присутній на церемонії разом із її матір’ю та іншими членами родини24.

Марія, здається, була хорошою, доброю дівчинкою, але не всі хороші, добрі католицькі дівчата, які вмирають молодими, стають святими. Одне можна сказати точно: якщо дівчина була б зґвалтована, а не вбита, опираючись зґвалтуванню, її ніколи б не канонізували. Мораль цієї історії, якщо дійти до крайності, полягає в тому, що дійсно хороший католик повинен віддати перевагу смерті, а не дошлюбному сексові.

Юна Марія Ґоретті одна з багатьох жінок-святих, які померли, але не втратили свою цноту. Ранній отець церкви Тертуліан лаконічно підсумував, що краще згодувати християнську жінку диким тваринам, аніж засудити її за проституцію25.

Майже завжди всі, хто був канонізований після смерті за збереження невинності, були жінками. Це ще раз показує, що жіноча цнота уважається ціннішою від чоловічої. Звичайно, є й чоловіки-святі, які померли, тому що не бажали займатися сексом, але не дивно, що в цьому разі не йдеться про гетеросексуальний акт. Юнак-християнин Пелагій, який був страчений після відмови від сексуальних зазіхань іспанського халіфа Абд ар-Рахмана в Х столітті, відразу ж став популярним християнським святим26. Для християнських чоловіків не надто важливо зберегти свою невинність, але й їм все ж краще померти, ніж зайнятися сексом з іншим чоловіком.

Вибір смерті, а не статевих контактів відіграє важливу роль, підкреслюючи християнське послання про цінність невинності, але це бачення ніколи не мало численних наслідувачів. Більш актуальним прикладом того, як багато християн уважає заборону на певні види сексу важливішою за порятунок людських життів, полягає в неодноразових неправдивих заявах, буцімто презервативи не запобігають поширенню СНІДу. Кардинал Альфонсо Лопес Трухільйо, голова Папської ради в справах сім’ї, у 2003 році заявив, що вірус