Читати книгу - "#Галябезголови"

лицем до нього. Зігнулася навпіл, що аж — животом на стільницю, на картки пацієнтів. Задрана спідниця на спині. Трималася руками за стільницю, аби хоч якось зафіксуватися, бо ззаду, зі спини її безбарвно і мляво трахав сивий товстун у формі міліцейського офіцера. У першу мить Чорнобаєві здалося — його жінку страшно і ганебно ґвалтують, бо на обличчі Юлі застигла гримаса гидливості. Та миттю пізніше сивий чоловік зі спущеними штанями відступив на крок, щось мовив жінці. Вона кивнула, перевернулася на столі. Усілася на нього, розчепіривши ноги, усміхнулася старому. Мотнула головою, відкидаючи назад пасма хвилястого волосся. І побачила за вікном Чорнобая… Не зупинилася. Обійняла сивого чоловіка, що наблизився до неї, судомно обхопила його ногами, закусила губку, і поки чоловік так само безбарвно і мляво продовжував добиватися для себе оргазму, з-за його плеча дивилася на Чорнобая винувато і благально. Він ніколи… ніколи за все своє життя не бачив нічого більш огидного! Затримав дихання, аби не знудило, жбурнув яблуко з такою силою — розлетілося ще у повітрі. Обручки не шукав.

Того ж вечора вилетів чартерним рейсом до Мілана, бо лише на рейс до Мілана і віднайшовся один непроданий квиток. На батьківщину повернувся за п’ять років. Юля не одразу здалася. Більше місяця настирливо телефонувала і надсилала Чорнобаєві СМС-ки, пропонуючи різні варіанти «цивілізованого розставання», у тому числі хотіла віддати йому ключі від квартири, яку він купив жінці на ранок після їхнього знайомства, та Чорнобай не відповідав. Наче якби відповів, то самого Чорнобая стало би менше… Квартира? Про що вона взагалі?..

Вперше після того драматичного дня зустрілися і навіть перекинулися кількома словами два роки тому. На весіллі Чорнобаєвого сина. Юлія Володимирівна Жадкіна, яку Галя запросила, як і колежанок із «Белли», тільки під час урочистої церемонії дізналася прізвище нареченого. Чорнобай? Захвилювалася, стала озиратися, наштовхнулася поглядом на Андрія, що стояв просто за її спиною.

— Усе правильно, — мовив. — Артем — мій син.

Замовк, розглядав жінку прискіпливо, наче намагався зрозуміти: ще та сама чи вже… ні?

— Прости… — прошепотіла.

— Та заради Бога… — відповів так милосердно, наче кістку голодній сучці кинув.

«Не простив!» — подумала тоді Юлія Володимирівна Жадкіна.

Не простив! Двоє бійців полковника Жадкіна без пояснень і дозволу хазяїна розповзлися затишним зрубом Чорнобая, щоби перевернути його догори дриґом у пошуках будь-якої дрібниці, яка б указувала на зв’язок невістки Чорнобая з пограбуванням біля «Белли», полковник Жадкін вештався відкритим простором першого поверху, оціночно розглядаючи все в домі, Чорнобай завмер біля вікна, недобре спостерігаючи за непроханими гостями, а Юлія Володимирівна Жадкіна нервово стискала скроні, наче б то могло вгамувати лиш одну думку: Андрій Чорнобай не простив її! Мало того! Це він придумав, організував і реалізував страшну помсту — і викрадення кейса, аби зробити боляче Юлі, і вбивство матері народного депутата Гашинського, аби підставити Юлиного чоловіка!

— Юлю! — голос полковника повернув Юлію Володимирівну до реальності.

— Я марно віз тебе у цю діру? — тихо мовив дружині, коли та підійшла, дивилася на чоловіка зацьковано. — Іди і поговори з Чорнобаєм. На весіллі його сина ти була, а не я!

— Феліксе, ти не розумієш? Коли до твого дому вдирається юрба… Коли чужа людина наказує своїм підлеглим обшукати твій будинок… Після цього влаштовувати довірливі розмови безглуздо. Як ти собі це уявляєш?

— Я тебе вчити повинен? Може, напружишся і сама знайдеш потрібні слова?!

— Що я йому скажу? — прошепотіла. Що? Що п’ятнадцять років тому любила Чорнобая, як більше нікого і ніколи. Що відкрила йому серце, лиш одну таємницю зберегла: що вже більше року має стосунки з багатим і надзвичайно амбітним міліцейським офіцером Феліксом Жадкіним, який заради кар’єри і грошей ладен диявола осідлати, що, до речі, теж дуже заводить! Звичайно, жінку напружувало те, що Фелікс був на п’ятнадцять років старший, бо через це вперто бачила своє майбутнє в уніформі кіношної сестри милосердя, яка підставляє суденце під дупу хронічно лежачого Фелікса Жадкіна, але у неї вистачало здорового глузду гнати геть погані передчуття, бо ж — є голова на плечах! Дуже серйозно розглядала Жадкіна як кандидатуру для створення сім’ї, та, коли зустріла Андрія, міліціонер у складі миротворчої місії ООН уже півроку перебував в одній із африканських країн. Нагадував про себе телефонними дзвінками і регулярними пакунками з якимись пігулками, по які до Юлі приходили неговіркі похмурі чоловіки. Про що ще сказати? Що довго мордувалася і ніяк не могла вирішити, кому з двох віддатися остаточно і до кінця життя. Що Жадкін повернувся з Африки несподівано, зателефонував з аеропорту, а за годину вже входив до її кабінету, але тої години Юлі вистачило, аби прийняти остаточне рішення: вона залишиться з Андрієм, бо любить… А Жадкіна пожаліла, тому й віддалася йому прямо на столі у робочому кабінеті. Хотіла спершу втішити, а вже потім пояснити, що ніколи їм не бути разом. А про те, що говорив того дня сам Жадкін, Андрієві знати і не треба… Про діаманти, які Фелікс переправив до України дипломатичною поштою, про салон краси, який вирішив купити Юлі, про «мерс», який вже їде до неї з Європи, і про сім’ю, яку планує з нею створити. Юля могла би багато чого Андрієві сказати, та чи варто? Усе це — просто життя! І Чорнобай злетів з котушок, якщо вирішив у такий моторошний спосіб помститися Юлі за те, що вона просто… живе! Шкода, Юля не може сказати всього того Чорнобаю при чоловікові!

— Феліксе, у мене голова розболілася, — сказала те саме, що і щоночі, коли полковник натякав на секс.

— Знову все сам? — відповів полковник те саме, що і щоночі, коли після марних умовлянь зачинявся у ванній кімнаті, і добре, що дружина не бачила, чим там чоловік займається.

Приземлив свою тушку на диван, вказав Чорнобаєві на крісло.

— Прошу, присядьте, громадянине Чорнобаю! В ногах — яка правда? Така — щоби втекти? Одразу попереджаю — не варіант! Краще давайте спробуємо знайти спільну мову чи хоча би правду.

— Може, представитеся спочатку? — Чорнобай сів у крісло навпроти Жадкіна.

— Полковник поліції Жадкін. Фелікс Аскольдович.

— І що вас до мене привело?

— Невістка ваша. Хочу, щоби ви якомога більше розповіли мені про вашу невістку. Як її? Галина? Кажуть, гостювала у вас. Запрошували?

— Ні. Сама приїхала.

— І не попереджала, не телефонувала? Просто взяла і несподівано з’явилася?