Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

Парк Ейвері на П'ятнадцятій вулиці виглядав надто занедбаним навіть для цієї пори року. Засохлий, місцями змерзлий, бруд не додавав йому жодної привабливості. Ні трави, ні листя. Голі кущі ще сплячих троянд здавалися покинутими напризволяще сиротами серед порожнього простору голої землі. Час Саду Троянд ще не настав.

Мартін Лютом сперся на огорожу і невідривно спостерігав за одним особливо хирлявим кущем.

 - Він уже не зацвіте, шкода, - констатував він. - Тут дуже гарно влітку. Сподіваюся, більшість квітів успішно перезимує. Ці холоди їм не на користь…

- Яка до біса різниця, Мартіне? - Олексій здавався ще більш роздратованим, ніж звичайно. Він стояв зовсім поруч, але на відміну від свого радника не розглядав рослини, лич уважно дивився на всі боки і з кожною хвилиною дратувався все сильніше.

Мартін відірвався від споглядання.

- Спокійніше, Олексію, не треба влаштовувати сцени.

Лич довго свердлив радника немиготливим поглядом чорних очей, поки той не заговорив.

- Ти знаєш чому ми тут. Я знаю, що тобі це не до вподоби. І я не можу цьому зарадити, як і ти, вочевидь. Змирися вже. 

- Змиритися?! Як щодо настомість спалити тут все вщент? Мені б ой як полегшало.

Настрій у лича не покращився, але Мартін відчув зміну у голосі старшого хранителя і вже спокійніше продовжував.

- Будь-яке життя важливе: квітки, людини, твоє…Я одного разу вже припустився цієї помилки, тобі це чудово відомо. Не повторюй її.

- Те що я один раз врятував твою зрадливу дупу, Мартіне, не значить, що ти можеш вказувати мені що і як робити, це так не працює, - огризнувся лич. 

- Я знаю. І я завжди буду тобі вдячний…

- Давай тільки без твоїх сантиментів, - перервав радника Олексій. - Я врятував тебе, тому що це було розважливо. Корисно. Для мене. І тобі про це так само чудово відомо.

- Твоя правда, - Мартін остаточно впорався з голосом і здійняв погляд на Олексія. Минув деякий час, перш ніж він заговорив.

- Можна ще одне питання? 

Лич не відреагував і Мартін прийняв це як “так”. 

- Коли тобі запропонували працювати на Раду, чому ти погодився? Я маю на увазі, якщо тобі справді байдуже до всього, що коїться, якщо тебе ніхто і ніщо не тривожить. Чому ти вирішив стати на чолі Ради, на чолі тих, хто піклується про цей світ?

Лютом вдивився в обличчя співрозмовника, сподіваючись побачити якийсь відгук, але марно. Суха пергаментна шкіра на щоках Олексія стиснулася, складаючись на кшталт лукавої гримаси.

- Я хоча б зробив це не тому, що Рада схопила мене за зад через мої темні справи, - уїдливо зауважив лич. - Як легко прикидатися хорошим, справедливим, добрим перед тими, хто тебе не знає. Хіба не так?

Мартін похмуро і мовчазно дивився на хранителя, але Олексій не звернув на нього уваги. Він завмер і тепер невідривно вдивлявся в темряву парку, з якої лише через кілька секунд вийшло двоє. Лише тоді він трохи розслабився.

- Том Колтон і його вірний васал, красень Лерой, - прошепотів Олексій, Мартін лише делікатно кашлянув, щоб позначити свою присутність новоприбулим.

Колтон виглядав як завжди: недоречно смаглява у цій порі року шкіра, вигоріле волосся, наче він щойно повернувся з відпочинку на сонячному пляжі; широка біла усмішка, а замість звичної мантії на ньому красувалося непримітне вбрання: джинси і легка курточка. Лерой крокував поруч. Високий, нескладний, у споконвічних сонячних окулярах.

- І тобі гарного вечора, Олексію, - озвався Том Колтон, коли дві сторони підійшли один до одного. - Навіщо ви покликали нас сюди? Посеред ночі у безлюдному місці. У вас з'явилася інформація, якою ви не хочете поділитися з усіма?

Том безпристрасно спостерігав, як зникла усмішка з лиця лича, залишаючи після себе роздратування. Але Олексій відповів.

- А ти гадав я покличу тебе на побачення? 

Мартін зробив крок вперед і перервав обмін люб’язностями.

- Ми тільки хотіли попередити, що вбивствами все ще займається людська поліція, днями довелося зтирати пам’ять у чергового детектива. Вони риють носом землю, намагаючись розкрити справу. Вбито дуже впливових людей у їхньому світі, хоча вони гадки не мають, ким на справді були загиблі, і вони просто так не зупиняться.

- А магів ти попереджувати не станеш?

- Вони дадуть собі ради, - відгукнувся Олексій.

- Ще щось?

- Тільки власні міркування, - Лютом відповідав тихо. - Перевірка не виявила жодної мисливської активності в регіоні. Цей Дарко має працювати на когось поза межами їх дружнього кола.