Читати книгу - "Підкорись мені, дівчинко, Ванда Кей"

- Та видно ж, що ви один на одного дуже нерівно дихаєте і нікого навколо не помічаєте.

- Ну не знаю... - я гублюся під його пильним поглядом.

- Тобто, тобі він не подобається?

- Ні, - виривається в мене. Я абсолютно не готова до відвертих зізнань про справжні почуття до Фелікса.

А сама замислююся. Здається, знову я наступаю на ті самі граблі. То була розмова з Денисом, тепер із Никифором. Я навіть озираюся навколо, чи немає поблизу Фелікса, який міг би підслухати нашу розмову. Тема та сама - знову про Фелікса. І я на межі зробити повторну помилку, бути втягнутою в обговорення Фелікса. До того ж, проблема в тому, що в мене тепер немає однозначної відповіді на його запитання. Виявляється сказати "ні" найпростіше. І я йду шляхом найменшого опору.

- Правда? Ну раз ви не пара і не разом, можливо, ми з тобою замутимо? Я хлопець видний і не зайнятий. Ти мені подобаєшся і ...

- Що? - виривається з моїх вуст, перш ніж я встигаю збагнути. У моєму голосі стільки обурення, і Никифор їх уловлює, хитро поглядаючи на мене.

- А що? Лариска вгамується, перестане до тебе довбатися. Така собі багатоходовочка. А? Ти не проти?  Я хлопець хоч куди. Щоправда, є одна заковика - Фелікс, він...

 - Ну, Нікіфор, я не думаю про це, абсолютно, - у голові ще не зародилася відповідь, гідна пропозиції Никифора. А він допитливо дивиться на мене, чекаючи реакції. Мені складно уявити поруч із собою когось іншого, крім Фелікса. А до Лариси мені діла ніякого немає. А Никифор близький друг Фелікса.

А якщо Фелікс і справді зустрічатиметься з Ларисою? А як же я і... Фелікс?

- Та не дивись так на мене, - усміхається Никифор - Я пожартував! Не в моєму ти смаку, вибач уже. Фелікс - мій друг і тільки на тебе й дивиться. Як ти сама не помічаєш...

- Хіба дивиться? - я зітхаю з полегшенням, відчуваючи як усередині все радіє.

Та ну, не може бути, щоб Фелікс... закохався в мене.

Просто не може бути. Ніяк. Ніколи.

- Та він скоро сверне собі шию, дивиться тільки в бік тебе! - заявляє Никифор.

Я ніяковію, опускаючи вії, щоб приховати радість в очах. Тільки от, чим би прикрити обличчя? Або відвернутися ненароком, щоб приховати прилив крові до обличчя, бо відчуваю, як стаю пурпуровою до коренів волосся.

Невже всі вже все знають?