Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Проте, чи йому засуджувати? Чи не він, Чорний Вовк, регент імперії, перший воїн Недоре, гроза півночі, не міг знайти спокою цієї ночі біля ложа Арселії, розриваючись від сумнівів, сподівань і побоювань? У пам'яті сплив погляд Сурії — переляканий, наївний, сповнений неясних очікувань. Як їй там, зовсім одній посеред цього бенкету жорстокості й цинічного розрахунку? І регент махнув рукою.
— Запроси її сюди. Поговори, заспокой, розпитай, якщо вважаєш за потрібне. Не знаю поки, що з нею робити, проте, мабуть, одна зустріч усе одно нічого не змінить. Але, Лікіте, не розпускай язика в ім'я всіх стихій, богів і духів! Ми не в тому становищі, щоб ризикувати хоч трохи.
— Дякую! — хлопець ледь не засвітився від радості.
— Ну, іди звідси! — Ульф вказав на вихід. — Часу в тебе до четвертого дзвону, а потім гайда відпочивати. Відчуваю, що ти мені ще знадобишся ввечері.
Лікіта як вітром здуло. А регент, посміхнувшись своїм думкам, пішов, нарешті, спати.
***
До жіночої половини палацу Лікіт летів, немов на крилах, забувши і сон, і втому. Він і сам не міг пояснити, чому йому взагалі так хочеться побачити цю дивну дівчину, але відчував, що так буде правильно.
Нишпорити по всьому гарему юнак розсудливо не став, пославши за дівчиною молодшого євнуха, якого випадково зустрів. Той, здавалося, анітрохи не здивувався виклику від регента, переданому через зброєносця.
Сурія з'явилася дуже швидко. Лікіт прискіпливо оглянув її й полегшено зітхнув: бліда, налякана, мовчазна, хоча начебто ціла й неушкоджена, навіть слідів від сліз не видно.
Удвох вони покинули гарем і попрямували по коридорах в імператорське крило, але на пів дорозі звернули в бічний прохід і спустилися у внутрішній дворик із фонтаном. Сонце майже сховалося за високими будинками палацу, проте в повітрі ще відчувалося тепло і приємна легкість минулого дня. Сурія озирнулася і, не побачивши нікого більше, здивовано запитала:
— Хіба лорд регент не прийде? Євнух говорив, що мене чекають для бесіди з ним.
— Не зовсім, — зніяковів Лікіт. — Мій пан дозволив мені побачитися з тобою... Ну, просто так. Я хвилювався.
— А він сам?
— Відпочиває, день важкий був.
— Здогадуюся, — Сурія присіла біля фонтану, плечі її опустилися, та й сама вона відчутно розслабилася. — А як ти?
— Втомився, як і всі, але все ж мені простіше, не я приймаю рішення, від яких залежить доля імперії.
Дівчина похитала головою.
— Я от не впевнена, що від наших із тобою вчинків справді нічого не залежить, — сказала вона якось сумно, але тут же струснулась і посмішка з'явилась на її губах. — До речі, спасибі, що покликав мене. Так незвично знати, що хтось думає про тебе, хвилюється, піклується. Дивно, але приємно.
Лікіт опустився на лавку поряд.
— Я б хотів допомогти чимось більшим, ніж бесіда раз у пів місяця, — відповів він несподівано серйозно. — Але абсолютно не розумію як саме. Хіба що захоплюватися тим, як прекрасно ти танцюєш.
— Ти бачив на святі? — її обличчя аж засяяло від радості.
— Від першого до останнього жесту, навіть запам'ятав фрагмент, — кивнув він і, щоб довести свою правоту, встав і спробував виконати кілька рухів із танцю. Сурія дзвінко зареготала. — Що? Зовсім не схоже? — засмутився юнак.
— Ні-ні, — вона замахала руками. — Цілком непогано для першого разу. Тільки ти жіночу партію запам'ятав, а треба чоловічу, ось так, — дівчина теж піднялася і показала кілька кроків та поворотів. — Далі ми сходимося, торкаємося одне одного плечима, плескання в долоні й одразу назад.
Вона рухалася легко і невимушено, навіть у буденній сукні це мало дивовижний вигляд. Лікіт збився з кроку і завмер, не в силах відвести від неї погляду.
— Ти дуже красива, — чуттєво прокоментував він. — Я був би щасливий станцювати з тобою одного разу.
Сурія почервоніла й опустила очі.
— Дякую.
— Щось не так? — юнак вмить відчув, як згас її веселий настрій. — Мені не можна говорити таке? Це неввічливо? Не заведено у вас?
— Не те, щоб не заведено, — вона повернулася до фонтану, милуючись тонким мереживом струменів. — Наші чоловіки часто говорять компліменти, звеличують красу своїх обраниць, навіть поеми складають і співають їх привселюдно. Однак, Лікіте, я поки ніхто для тебе і навряд чи буду кимось. Нас виховували по-різному, вчили несхожих речей, ми немов з інших світів. І зовсім не знаємо одне одного.
— Так давай знайомитись. Зрештою, кому від цього гірше?
Вона невпевнено знизала плечима, обдумуючи, що відповідати, але так і не вимовила жодного слова.
— Гаразд, — Лікіт скуйовдив волосся, зовсім так само, як це робив Ульф у хвилини задумливості. — Ми й справді знаємо одне про одного дуже мало. Давай я розповім щось про себе. Хочеш, про дитинство? Або про наші степові традиції. Можу навіть танці показати, у нас теж святкують, і радіти вміють, як ніде.
Вона похитала головою.
— Ні. Розкажи про Недоре. Про той замах. Що з тобою зробили, коли спіймали? Допитували? Катували? Герцог Хальвард випробував на тобі свою магію Темряви?
Лікіт завмер, приголомшений цим питанням. От халепа! Що, думав, вона вже забула про його ганьбу і дозволить собі довіритися колишньому злочинцеві? Ще б пак! Він і сам би остерігався, а тут тендітна, юна, чиста та наївна дівчина! Звичайно, її це лякає. І якщо об'єктивно, то абсолютно правильно.
Це відкриття несподівано болісно вразило в самісіньке серце. Юнак нахмурився і відвернувся, щосили намагаючись не видати, як його зачепили ці слова.
— Навіщо тобі?
— Потрібно, — відповіла вона. — Вибач, підозрюю, що ці спогади неприємні, але я справді маю знати.
Лікіт різко повернувся, хотів пожартувати або сказати ущипливо щось на тему недоречної жіночої цікавості, але наштовхнувся на дуже серйозний погляд, сповнений сумнівів і тривоги.
— Нічого зі мною не зробили, — похмуро відповів він. — Герцог і пальцем мене не чіпав. Допитали раз, Ульф Ньорд особисто зайнявся. Досі тремтіти починаю, як згадаю.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Регент. Право сильного, Анні Кос», після закриття браузера.