Читати книгу - "Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях"

Корі дійсно не подобалось.

Вони пройшли близько кілометру вздовж річки перш ніж помітили міст, що вів через Отту до міста. Але найгірше було потім і дівчина пожалкувала, що обрала короткий шлях і, що загубила плаща на лісопилці.

Короткий шлях пролягав через міську каналізацію та підземні ходи, що петляли під містом з давніх часів. Тепло аж ніяк не компенсувало запах та бридкість місця. Перш ніж вони підійнялись на виступ над стічними водами в них довелось провести кілька жахливих хвилин. Кора лише раділа, що цей бруд був їй до коліна, бо, якимось дивом, підбори вона таки не загубила.

Себастьян йшов попереду, підсвічуючи шлях нефритом. Мірайя йшла поруч з ним, а Кора з магом плентались позаду. Було приємно, що чаклун не заперечував скласти їй компанію.

- Навіщо вони зробили це?

- Хто?

- Перевертні. Навіщо вони влаштували засідку, якщо могли просто викупити Віктора? Впевнена у ватажка достатньо грошей для цього, а так… Лише послали на смерть половину зграї! Так ще й інших гостей повбивали!

- Ти вже пройнялась теплими почуттями до Темного світу? – Кора пирхнула. – Отож-бо. Що ж по-перше, там був далеко не весь Темний світ столиці. Лише особливі запрошені гості. Хтось приїхав з навколишніх сіл та містечок. По-друге, частина все ж змогла втекти. По-третє, це ж вовкулаки, - легко знизав плечима Рубан. – Один за всіх і всі за одного! – розкотисто промовив він і слова відлунням розлетілись в кам’яних тунелях, гублячись у темряві. – Було б дивно, якби вони не зробили цього. Їх би почали вважати слабкою зграєю не здатною відстояти свого. Ватажки інших зграй спробували б перехопити владу і перевертнів, кинувши виклик правлячому альфі. Почалася б справжня війна за верховенство в столиці. А це нікому не вигідно. Те, що відбувається на аукціоні, залишається там.

Кора сумно зітхнула. Їй ще багато доведеться вивчити про Темний світ. «Варто було б погортати Книгу світів із її законами. Батьків щоденник теж став би у нагоді», - розмірковувала дівчина. І раптом на неї, величезною горою, напала провина. Вона так довго не навідувала батька. Як би сильно на нього не ображалась так не можна. Він зробив багато чого для неї. Джастін Вега виростив свою дочку гідною людиною, попри всі недомовки і він точно мав на це свої причини.

- Ми прийшли, - вимовив заповітні слова Себастьян.

Хлопець почав підніматися по металевій драбині вгору, забираючи єдине зеленувате світло. Серж клацнув пальцями і на самих його кінчиках заграли вогники, даючи достатньо світла, щоб дівчата забрались нагору.

- Чому твої підбори досі на мені після всієї цієї біганини? – раптом поцікавилась Кора в Мірайї. Дертись в туфлях було не зручно і небезпечно, але і вибір був не так щоб великий.

- А-а, попросила Сержа зачарувати їх, щоб не спадали, а Лорік посилив підбори, додавши туди сталь, - легко відповіла тіньовий детектив. Кора аж зупинилась посеред драбини, розуміючи, що ноги будуть боліти.

- Руку, - Себастьян допомагав їй вилізти на поверхню.

Він підтягнув Кору нагору і вона опинилась обвита його сильними руками. І це могло б бути мило і навіть змусити дівчину засоромитись, якби не факт того, як вона зараз виглядала. Побита, замурзана, стомлена. Кожного разу вона поверталась до детективного бюро «Примара» у все більш жахливому стані. Це вже входило у звичку. Тому Кора наказала собі відкинути рожеві фантазії і тверезо дивитись на реальність.

Вони знаходились в якомусь темному коридорі, схожому на ті, що Кора бачила в підземній лабораторії Лоріка. Так і було. Коли вони вийшли на світло, рудий пухленький хлопчина підстрибнув від несподіваних відвідувачів, впустив колбу. Колба розбилась, а по підлозі розтіклось щось синє і схоже на желе.

- Налякали! Ой, йой… Що там сталось?! – охнув Вайн.

- Усе по-порядку, Лоріку. І першим в черзі стоїть душ, аптечка і гарячий чай! – заявила Мірайя.