Читати книгу - "Право на другий шанс, Тая Смоленська"

- Мені потрібно йти, Аня може прокинутися, - встаю з ліжка і намацую на підлозі свій одяг. 
 
Артем ловить мене за руку. У кімнаті темно, але мені не потрібне світло щоб побачити бурю що діється в його очах. 
 
Мені теж не хочеться йти. Я б зарилася носом в його грудях. Закрила очі, вдихала аромат чоловіка і хоч на ніч, але дозволила б собі уявити що цих довгих трьох років розлуки не було. 
 
Господи, як же я кохала цого цього! Серце досі болить. Або все ще кохає? ... 

— Я можу принести її сюди, не йди, - просить він і я завмираю. 
 
Хитаю головою, викидаючи з неї всі думки. 
 
- Це нічого не означає, - маю на увазі нашу близькість і прекрасно знаю що Артем зрозуміє про що я. 
 
Артем напружується. Відпускає мене. Але лише для того щоб встати. Він виявляється за моєю спиною, його руки на моїй талії. 
 
 - Ну що мені зробити, Поль? Що зробити щоб ти пробачила мені? Як мені довести що я щиро шкодую, що зараз найцінніше для мене - це ви з донькою? 
 
- Дай мені час, - чесно кажу я. 
 
- Скільки? Місяць, два, рік? - я відчуваю як він починає злиться. Терпіння ніколи не було коником Артема. - Ми четвертий місяць ходимо навколо один одного. 
 
- Я не знаю, не знаю, Артем! - виривається з мене різке. 
 
Чоловік робить глибокий вдих. Бере під контроль свої емоції. 
 
- Добре, Полін. Я зрозумів. Я буду чекати. 
 
А потім змінює тему поки я одягаюся. 
 
- У мами в суботу день народження. Буде невеличкий банкет, не хочеш піти? 
 
Я застигаб на місці. 
 
- Ні, - пирхаю я. - Я знаю вона твоя мати, ти її любиш, але якщо в шлюбі я терпіла її випади в свою сторону, то зараз не зобов'язана.І я не горю бажанням знову з нею бачитися. 
 
Ну, ось, я це сказала. А раніше боялася заперечити навіть Артему. 
 
- Гаразд, я тоді заскочу, привітаю її, а потім повернуся і ми можемо поїхати в парк або ще куди, - пропонує він. 

- Не думаю що мама пробачить тобі таку зневагу до її свята. 
 
- Там буде Аліса і у мене немає бажання слухати докори від обох сторін. 

Згадка про його колишню дружину знову відгукнулася легким болем у грудях. 
 
Я йду до виходу, Артем слідує за мною. І я майже не здивована коли він виходить з квартири, замикає двері і проходить до мене. 
 
Сперечатися сил немає. Навіть коли він лягає поруч зі мною в ліжко. Артем обіймає мене зі спини. Його дихання лоскоче потилицю. Долоня заспокійливо погладжує мій живіт.

- Може у нас вийшла вже друга дитина? Як думаєш? - з надією питає він. 
 
- Я на протизаплідних, - вимовляю крізь сон і з губ Артема зривається сумне зітхання. 
 
З цієї ночі Артем часто приходить до мені на ніч. Іноді ми просто спимо, іноді не відриваємося один від одного до самого ранку. Ми не піднімаємо більше тему наших стосунків. До одного дня. Коли мені стає погано прямо на дитячому майданчику і я втрачаю свідомість. 
 
Добре що поруч був Артем. Він викликав швидку, поки мене намагалися привести до тями Артем видзвонював няні, але та була поза зоною доступу. Краєм вуха я зачепилася за розмову. Він просив приїхати посидіти з донькою мою колишню свекруху. Я хотіла заперечити, але сил не було. 
 
Артем був ні на жарт стривожений. Нудота посилювалася, запаморочення не відпускає. Нас привезли в клініку і відразу відправили на аналізи. А потім доктор ошелешив нас новиною: 
 
- Ви вагітні, термін п'ять тижнів. Ми покладемо вас на збереження. 
 
Ми з Артемом вражено переглянулись. В його очах я побачила відображення своїх емоцій. Невіра. Страх. Радість. 
 
Я збрехала про таблетки. Насправді після того як п'ять років я не могла завагітніти я не вірила що вдруге все вийде. А тепер ... тепер в мені маленьке нове життя. Дитина. І знову від Артема. Тепер нас ще більше зв'язало життя один з одним. 
 
Ми з Артемом шалено хвилювалися поки я проходила обстеження. Боялися, що з малюком може бути щось не так. Боялися навіть вголос вимовляти слово «вагітність» і щось планувати. Чекали коли нам повідомлять що загроза минула, що наш малюк в порядку. І тільки тоді змогли розслабитися. Видихнути.Відчути радість. 
 
Додому мене відпустили тільки через тижденів. Артем метушився навколо мене. Взяв на себе всі справи. Не дозволяв навіть стояти біля плити. І це було так мило. Під час своєї минулої вагітності я переживала страшну депресію, жила невідомістю, не знала як бути далі. Не змогла цілком насолодитися цим теплим почуттям всередині, а зараз ... 
 
Одного вечора, коли я вже була на третьому місяці вагітності, Артем повернувся з роботи пізніше звичайного. Майже о десятій вечора. Він як і раніше жив на дві квартири, так як я відмовилася від його переїзду до нас, але по його припаркованому у дворі автомобілю завжди знала приїхав він чи ні. 
 
Він останнім часом намагався закінчувати свої справи раніше, а тут не приїхав навіть на вечерю. І в голові відразу ж поповзли погані думки. Два місяці минуло з нашої останньої близькості. Він чоловік, практично вільний, тому нічого не забороняє йому зараз бути в обіймах іншої жінки. І від цієї думки я відчула сильний укол ревнощів. Я вже звикла до того, що Артем завжди поруч, що кожну вільну хвилину намагається провести з нами, а тут таке ...

Я сиджу біля вікна і вдивляюся в темряву. Але його все немає. Зрештою злюся на себе. Я вже не та слабка дівчинка що була колись. У мене скоро друга дитина з'явиться, я повинна про це думати, а не про те з ким мій колишній чоловік проводить час. 
 
Я роблю собі чай і сідаю на диван у вітальні. Включаю телевізор, щоб хоч чимось відволікти себе. І здригаюся, коли чую як відкриваються вхідні двері. 
 
Повертаю голову в бік і очі від подиву розширюються. На порозі стоїть Артем. З величезним букетом білих троянд. Дивиться на мене невпевненим поглядом. Таких останнім часом було все більше. Спочатку мені здається що квіти це в знак вибачення. Що він відчуває провину за чергову зраду і так вирішив замолити свої гріхи. Але я помиляюся. 
 
- Привіт, це тобі, - він ставить поруч на диван букет, а потім ховає руку в кишені піджака і вивуджує з нього коробочку. - Все місто об'їздив у пошуках того самого, - простягає мені і я торкаюся до ніжного оксамиту. 
 
Здається, я розумію в чому справа. І мені страшно. 
 
 - Можеш не відповідати відразу. Я не кваплю. Але у нас скоро буде двоє дітей і у них повинна бути справжня сім'я. Де тато любить маму, а мама тата. Ти ж бачиш що я намагаюся? Намагаюся повернути твою довіру. Так я навіть з матір'ю майже не спілкуюся і, незважаючи на те що вона виявила бажання спілкуватися з онукою, не дозволяю їй. Тому що це не подобається тобі. Цього разу я не зроблю нічого поганого тобі. Ви моя сім'я, те для чого я живу. Виходь за мене, Поль. Знову. 
 
Дивиться на мене з надією, я ж шоковано моргаю очима. 
 
- Це ... це несподівано. Мені потрібно подумати. 
 
- Думай. Я не кваплю. А тепер, де моя принцеса? Заснула? 
 
Артем йде в дитячу кімнату до Ані, а я не можу зрозуміти що робити. І хочеться, і страшно. Та так сильно, що при одній думці про повторний шлюб підкошуються коліна. Але Артем має рацію, у нас буде двоє дітей і я б дуже хотіла щоб у них був люблячий батько, який всю свою любов буде направляти їм. А якщо його обкрутить інша жінка, вона ж може налаштувати його проти власних дітей! 
 
І якщо вже на чистоту, то брехати собі марно. Я все так же кохаю його, як би не намагалася відгородиться від цього почуття. І дуже-дуже хочу знову стати його дружиною. Тільки цього разу все зробити правильно. 
 
Я посміхаюся своїм думкам, вирішую відразу не озвучувати своє рішення Артему. Нехай помучиться. Йому корисно.