Читати книгу - "Уот"

і містер Уоллер завели моду, хоча вони їздили щодня по цій лінії, до міста й назад, квитки на сьогодні купувати кожного ранку. Сьогодні, скажімо, їх брав містер Кокс, за двох, а завтра — містер Уоллер. Чому вони розподіляли обов’язки саме так — невідомо.

За не дуже багато хвилин поїзд, який мав прибути о шостій нуль чотири, з’явився на станції. Ніхто на нього не сів, адже місіс Пін не було. Зате з поїзда передали велосипед для якоїсь міс Уокер.

Містер Кейс, виконавши свої обов’язки, вийшов із будки і приєднався до містера Ґормана і містера Нолана, що стояли біля хвіртки. На ту пору сонце вже високо здійнялось над обрієм і добре його освітило. Містер Ґорман, містер Кейс і містер Нолан повернули свої обличчя назустріч сонцеві, як роблять це на світанку, не криючись, віддано і беззастережно. Дорога о цій порі ще не вийшла з заціпеніння й лежала порожня, оторочена живоплотом, облямована ровом, досипляючи останні свинцеві сни. З однієї із баюр вистромився цапок і потягнув за собою ланцюг із кілком. Посеред дороги цап завагався і звернув убік. У нерухомому повітрі дзенькіт його ланцюга даленів, даленів, доки кілок зник з поля зору за пагорбом і зовсім розтанув. Безмежне море тремтіло так любо і зграйно, що відбирало очі. Листя дрижало або дуже спритно удавало дрижаки, і трави також, обтяжені краплями чи намистинами роси, яка так безтурботно зникала. Довга літня днина розпочалася на диво розкішно. Якщо вона й далі протримається на такому рівні, то варто буде прийти й подивитися на фінальну частину.

Ех, сказав містер Ґорман, що не кажіть, а життя не завжди до нас задом повертається. Він високо підняв руки і випростав їх з переповні палкої побожності. Потім він поклав їх до кишень своїх штанів. Незважаючи ні на що, сказав він.

Видно, Райлі вже очі продер, сказав містер Нолан, мені аж сюди смердить.

А кажуть, Бога немає, сказав містер Кейс.

Усі втрьох зайшлись реготом від такого безглуздя.

Містер Ґорман зиркнув на годинник.

До роботи, сказав він.

Вони розійшлися. Містер Ґорман подався в один бік, містер Кейс — в другий, містер Нолан — у третій.

Але не встигли вони далеко зайти, як містера Кейса огорнув сумнів, він ще трохи пройшов, знов засумнівався, спинився, обернувся і закричав:

А як там наш друг?

Містер Ґорман і містер Нолан зупинилися і розвернулися.

Друг? сказав містер Горман.

Містер Ґорман перебував між містером Кейсом і містером Ноланом, отож йому не треба було напружувати голос.

Ви маєте на увазі того довготелесого сновиду з капелюхом і валізами? закричав містер Нолан.

Містер Нолан подивився на містера Кейса, містер Кейс на містера Нолана, містер Ґорман на містера Кейса, містер Ґорман на містера Нолана, містер Нолан на містера Ґормана, містер Кейс на містера Ґормана, містер Ґорман знов на містера Кейса, знову на містера Нолана, а тоді не на щось чи когось конкретно, а просто перед собою. Так вони й стояли деякий час, містер Кейс і містер Нолан дивилися на містера Ґормана, а містер Ґорман зорив не на щось чи когось конкретно, а просто перед собою, хоча небо так чепурно спадало на пагорби, пагорби — на долину, і все це так прегарно осявалося світанковим промінням, що хоч цілий день шукай, а нічого ліпшого не побачиш.

Додатки[11]

все її подружнє життя немов суцільне довге простирадло

…

Ган Дон О’Донері, на прізвисько Чорний оксамит, вихований у найкращих традиціях великої щиро національної традиції.

…

Майстер Леопардстаунської портретної школи

…

Перекаже най, хто знає,

Всі старечі теревені.

Зважить те, чого немає,

Промінь заховає в жмені.

Виміряє непомірне,

Цінне кине у сміття

Й на дозвіллі непомітно

Вичерпає небуття.

…

Прищі та чиряки розсудливого Гукера

…

аж до того, що частина дорівнює цілому

…

мертва тиша, тоді шепіт, чиєсь ім’я, пошепки мовлене, з сумнівом, з острахом, з любов’ю, з острахом, з сумнівом, подув зими серед чорних гілок, тихе студене море біля берега стає білим і зітхає, нишком крадеться, квапиться, набухає, котиться геть, помирає, вийшло з нічого, в ніщо повертається

…

Дай нам сили і знаття

Перебути шмат життя,

І, як юність одшумить,

Хай душа у рай летить.

…

Уот навчився сприймати і т. д. Цей уривок пояснює бідність, описану в третій частині. Уот не може розповісти про те, що відбувалося на першому поверсі, бо здебільшого там не відбувалося нічого такого, що б не викликало його обурення.

…

зверніть увагу, як не одразу, а поступово Уот усвідомлював Арсенову заяву

…

якось серед ночі Уот лізе на горище.

…

Уот сякає носа.

…

Їжа. Кожного дня полумисок містера Нота — на новому місці. Уот робить позначки крейдою… оскаженілий лауреат

…

темна вона, мов рядно, віялом розходяться примхливі брижі, заціпенілі береги річки, ніщо нерухається

…

хоч би раз народився як слід

…

і во чреві матері тіло вже має душу (Канджіамілла «Священна ембріологія», Папа Бенедикт XIV «До синода Діонісійського», книга 7, розділ 4, пункт 6).

…

семигодинні сутінки

…

він так часто залишав Ірландію і так добре йому від того робилося, що міг би, зрештою, там і лишатися

…

круглий дерев’яний стіл, на якому можна багато чого розмістити, спирається на міцний зрізаний конус, стоїть посередині кімнати, займає весь простір.

…

Zitto! Zitto! Das nur das Publikum nichts Merke![12]

…

під небом, посеред пустирища, яке Уот називає буттям, одна частина якого є нагорі, друга — долі, перебуває Уот. Те, що є перед ним, позад нього та обабіч, не є ні небом, ні пустирищем, і всього того він не відчуває. Хоч би в який би бік він повернувся, скрізь бачив, як існування безмежним темним потоком лине геть від нього, немов ось-ось зіллється десь трохи далі, але перед його очима. Хоча то все був лиш міраж. Небо було темного кольору, на якому, слід зауважити, не було жодного світила. Так, не було. Порожнеча також, це і так ясно, була темного кольору. Власне, і небо, і порожнеча були однаково темного кольору, що аж ніяк не дивно. Уот також набув того самого темного кольору. Колір цей був такий темний, що хтозна, як його ще