read-books.club » Публіцистика » ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк 📚 - Українською

Читати книгу - "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"

168
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ" автора Нікіфор Гірняк. Жанр книги: Публіцистика / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 73 74 75 ... 81
Перейти на сторінку:
до останнього етапу в ґльобальних вимірах.

Саме тепер світ переживає чи не найтяжчу кризу в своїй історії: піде Захід на маневр большевиків чи ні? Існує поважна небезпека, що здійсниться теза західньо-німецьких соціялістів: «Хто пробує пактувати з комуністами, той загине від такої спроби; хто подає комуністам мізинець, той утратить цілу руку».

З найбільшим напруженням культурний світ чекає на те, чим скінчиться сучасна коекзистенційна дурійка.

-

НА ІСТОРИЧНОМУ ПЕРЕЛОМІ

Книжка отамана Никифора Гірняка "Останній акт трагедії Української Галицької Армії" надовго зостанеться головним джерелом до історії ЧУГА. Можна припускати, що при теперішньому глибокому занепаді української політичної думки на еміґрації знайдуться такі мудрі голови, які осудять видання документальної книжки про те, як одна з найстійкіших, патріотичних і найдисциплінованіших формацій Української Армії — славетна УГА — перетворилась на Червону (ЧУГА) і вклала договір з радянським урядом. Саме через цю фальшиву й меншевартницьку сором'язливість остався й досі найменш дослідженим один із найважливіших та повчальніших періодів історії відродження й тимчасової поразки самостійної української держави й армії. Цей період важливий тим, що в ньому складався той балянс співвідношення українських і російських сил, з яким Україна увійшла на довгі десятиліття в новий радянський період, в нові обставини й форми своєї визвольної боротьби.

Не випадково Москва забороняє в СРСР вивчення цього періоду, зокрема й історії ЧУГА. Адже українцям дома й на еміґрації, як повітря, потрібен дорогоцінний досвід «чотирикутника смерти». Окуплена рясними жертвами крови наука нашої боротьби того надзвичайного переломового часу помагає орієнтуватися українцям у їхніх зовнішньо і внутрішньополітичних проблемах, зокрема помагає усвідомити кардинальну проблему «власної сили» і власної слабости. Отож залишмо тим мудрим головам їхню меншевартницьку ролю переконувати чужинців про їхню незайманість та про те, що чужі держави повинні визволити українського янгола з пазурів московського чорта. Подумаймо про українські покоління, що мають власними силами довершити українську перемогу і що без засвоєння гірких і коштовних лекцій власної історії можуть зостатися приреченими йти наосліп.

Вивчення власного національного досвіду — не проста й не легка річ. Про це свідчать гори виданої макулятури про українські визвольні змагання і факт, що досі маємо про них лише кілька більш-менш путящих книжок. Тут треба культури, знання фактів і чесного з ними поводження, треба великої мужности, щоб не злякатися, що мудрагелі зацькують за викладену неприкрашену правду. Никифор Гірняк з усією серйозністю підійшов до свого завдання і залучив собі на поміч товаришів у долі і зброї, з якими разом пройшов шлях УГА і ЧУГА. Щоденник Кураха з часів ЧУГА, спеціяльно написані на прохання Н. Гірняка свідчення й спогади таких видатних старшин ЧУГА, як Ганс Кох та інші, рясно використані в книжці. Хоч автор випив до дна гірку чашу «чотирикутника смерти» — катастрофи, в якій він сам, як далекий від політичних верхів вояк, був найменше винний, а все ж у книжці панує спокійний діловий тон, прагнення до об'єктивности в оцінці українських і чужинецьких діячів, глибока віра в українську людину, яку (віру) він виніс із праці з рядовим стрілецтвом та ліпшими людьми всіх українських течій і груп. Н. Гірняк не спішить брати на себе ролю судді, його книгу не пронизують ні злоба, ні безнадія, ні самохвальство чи сльозливі скарги. Він бачить, що нашому лихові ніхто не винен, крім нас самих. Автор не хворіє на типову українську хворобу «чужої допомоги», хворобу, що починається перевагою зовнішньополітичних «орієнтацій» над внутрішнім, а кінчається обов'язковою поразкою і скаргами та звалюванням провини на інших, на «дурний світ», що не розуміє своїх інтересів і не підтримує «розумних» українців.

Чому УГА перетворилася в ЧУГА? Чому ЧУГА складала договір з радянським урядом? Чому ЧУГА розпорошилась, не здійснивши свого цікавого пляну?

Книга Н. Гірняка, нотуючи зовнішні трагічні причини, головну увагу, як і слід, звертає на внутрішні, українські. Жахливе було чужоземне вороже кільце збройних інтервенцій, що з усіх сторін світу стиснуло молоду українську державу. Але Україна мала досить власних сил, щоб розбити те кільце. Цей оптимістичний висновок книжки на тлі змальованої в ній понурої трагедії «чотирикутника смерти» — просто вражальний. Він примушує думати над проблемою отієї єдино спасенної «власної сили», що без неї Україні не визволитись.

Проблема «власної сили» має своїм зворотним боком проблему виплеканого віками в українських верхів комплексу меншевартости. Які великі досягнення мала Центральна Рада, що створила самостійну Україну і здобула найбільший авторитет у країні! А от у скрутну хвилину звернулась по допомогу до німців, упустивши момент для утворення власної української армії на базі спонтанної українізації в царській армії та руху Вільного Козацтва. Як багато можливостей мав гетьман у державному будівництві, а от не став гетьманом селянським (як Наполеон імператором селянським), а піддався під вплив російських і польських поміщиків. Як незмірно виріс за два місяці всеукраїнський національний авторитет Директорії, що повела за собою націю для очищення України від інтервентів. А от же забракло наполеонівського духу повести оборонну війну на всі чотири сторони. Замість дати бойовий клич південній Україні скинути антанто-денікінські десанти в море, Директорія дає наказ здавати південні міста без бою і благає Антанту припинити наступ. Тоді українські повстанці під командою Григор'єва й Тютюнника, порвавши з Директорією, власними силами розбивають антанто-денікінських інтервентів, а після того повертають під червоними прапорами проти совєтсько-російських окупаційних військ. А що ж Директорія? — Відштовхнувши власну українську силу, вона не визнала своєї помилки й поразки, а пішла до Варшави, щоб коштом віддачі їй Галичини, Волині, Холмщини, Полісся й Підляшшя підірвати свій авторитет в Україні, запросивши польську армію в Україну. Керівники ЗУНР, не здійснивши до кінця акту соборности з 22 січня 1919 р. про об'єднання всіх українських земель і сил в одну державу УНР, віддали свою героїчну здисципліновану УГА на капітуляцію перед Денікіном, а самі, в надії на пункти Вілсона, пішли просити Версаль створити їм окрему галицьку державу. В цей час розпорошені по Україні армії УНР, тисячі повстанських загонів і УГА доводили свою непідлеглість будь-якому інтервентові.

Так створився «чотирикутник смерти». І слава тим старшинам УГА й СС-ів, що не втекли від загрози смерти на еміґрацію слідом за своїм урядом, а зосталися рятувати вояцтво армії, що її 70% лежали хворі на тиф; —

1 ... 73 74 75 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"