Читати книгу - "Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов"

Стомлена Чара попленталася слідом за Евдою. Дівчині хотілося швидше лишитися самій, щоб на самоті пережити виправдання Мвена Маса. Сьогодні чудовий день! Правда, Мвена Маса не увінчали як героя, на що в потаємних мріях сподівалася Чара. Його надовго, якщо не назавжди, усунули від великої і важливої роботи… Та хіба його не лишили в суспільстві! Хіба для них обох не відкрита спільна широка й нелегка дорога дослідження, праці, кохання!

Евда Наль примусила дівчину піти в найближчий Будинок харчування. Чара так довго дивилася на таблицю вибору, що Евда вирішила діяти сама, назвавши в приймальний рупор автомата шифри вибраних страв та індекс столу. Тількино вони посідали за невеличкий – на два місця – овальний стіл, як у центрі його відкрився люк і звідти з’явився маленький контейнер з їжею. Евда Наль подала Чарі келих підбадьорливого напою «Ліо», а сама з задоволенням випила склянку прохолодої води і обмежилася запіканкою з каштанів, горіхів та бананів із збитими вершками. Чара з’їла якусь страву з тертого м’яса раптів – птахів, що заміняли колишніх курей і дичину, і, за згодою Евди, пішла. Евда Наль дивилася вслід Чарі, коли дівчина з своєю чудовою навіть для епохи Кільця грацією збігала по сходах між статуями з чорного металу і химерно вигнутими підставками ліхтарів.

РОЗДІЛ XIII. АНГЕЛИ НЕБА

Затамувавши подих, стежив Ерг Ноор за маніпуляціями вправних лаборантів. Величезна кількість приладів нагадувала пост управління зорельота, але просторий зал з широкими голубуватими вікнами зразу ж відкидав будьякі думки про космічний корабель.

У центрі кімнати на металевому столі стояла камера з товстих плит руфолюциту – матеріалу, прозорого і для інфрачервоних, і для видимих променів. Павутиння трубок і проводів обплутувало коричневу емаль зорелітного водяного бака, в якому були ув’язнені дві чорні медузи з планети залізної зірки.

Еон Тал, випроставшись, мов на фіззарядці, з безпорадно ввислою, як і раніше, на перев’язі, рукою, здалеку заглядав на барабан самописця, який поволі обертався. На чолі біолога над широкими чорними бровами виступили крапельки поту.

Ерг Ноор облизнув пересохлі губи.

– Нічого. За п’ять років подорожі там лишився самісінький порох, – хрипко зауважив астрольотчик.

– Коли так, то це дуже погано… для Нізи і для мене, – озвався біолог. – Доведеться шукати навпомацки – можливо, багато років, щоб визначити характер ураження.

– Ви все ще гадаєте, що органи, які вбивають здобич, однакові у медуз і в хреста?

– Не тільки я – Грім Шар і всі інші прийшли до такого ж висновку. Але спочатку були найнесподіваніші припущення. Я вважав, що чорний хрест взагалі не має відношення до планети.

– Я теж, пригадуєте, казав вам про це. Мені здавалося, що ця істота – з дискового зорельота і охороняла його. Та коли подумати серйозно, то навіщо охороняти нездоланну фортецю зовні? Спроба відкрити спіралодиск показала безглуздість таких думок.

– Я уявляв собі, що хрест взагалі не живий!

– Роботавтомат, поставлений охороняти зореліт?

– Авжеж! Але тепер, звичайно, я відкинув цю думку. Чорний хрест – це жива істота, породження світу темряви. Очевидно, ці тварюки живуть унизу, на рівнині. Він з’явився з боку «воріт» – проходу між скелями. Медузи легші й рухливіші – це мешканці плоскогір’я, на яке ми сіли. Зв’язок чорного хреста і спіралодиска випадковий, просто наші захисні прилади не торкнулися цього віддаленого куточка рівнини, який завжди лишався в темряві за гігантським диском.

– І ви вважаєте, що вбивчі органи хреста і медуз схожі між собою?

– Звичайно! Ці тварини живуть в однакових умовах, у них повинні бути і схожі органи. Залізна зірка – теплове електричне світило. Вся товста атмосфера планети дуже насичена електрикою. Грім Шар вважає, що тварини вбирали енергію з атмосфери, створюючи згустки на зразок наших кульових блискавок. Пригадайте рух коричневих зірочок по щупальцях медуз.

– І хрест мав щупальця, але не було…

– Просто ніхто не встиг помітити. Але характер ураження – по нервових стовбурах з паралічем відповідного вищого центра – однаковісінький у мене і в Нізи! Це головний доказ і головна надія!

– Надія? – стрепенувся Ерг Ноор.

– Звичайно. Дивіться, – біолог показав на рівну лінію записів приладу, – чутливі електроди, занурені в пастку з медузами, нічого не показують. Чудовиська забралися туди З повним зарядом своєї енергії, яка нікуди не могла подітися з бака після того, як його закрили. Ізоляційний захист космічних харчових судин навряд чи може бути проникним – це не наші легкі біологічні скафандри. Пригадайте, що хрест, який уразив Нізу, не заподіяв вам шкоди. Його ультразвук проник у скафандр вищого захисту, зламавши волю, але уражаючі розряди виявились безсилими. Вони пробили тільки скафандр Нізи так само, як медузи пробили мій.

– Отже, заряд кульових блискавок чи чогось схожого, який увійшов у бак, повинен там лишитись. Але прилади нічого не показують…

– В цьому і є надія. Виходить, медузи не розсипалися в порох. Вони…

– Розумію. Закапсулювались, сховалися в чомусь на зразок кокона.

– Авжеж. Такі пристосування поширені серед живих організмів, змушених переживати несприятливі для існування періоди. Довгі льодяні ночі чорної планети, її страшенні урагани на «сходах» і «заходах» – саме такі періоди. Але оскільки вони порівняно швидко чергуються, то я певен, що медузи можуть швидко інцистуватись і так само швидко виходити з цього стану. Якщо міркування правильне, то ми зможемо досить просто повернути чорних медуз до їх вбивчої життєдіяльності.

– Відновленням температури, атмосфери, освітлення та інших умов чорної планети?

– Так. Усе розраховано і підготовлено. Скоро прибуде Грім Шар. Ми почнемо продувати бак нєоновокисневоазотною сумішшю під тиском три атмосфери. Але спочатку переконаємось…

Еон Тал порадився з двома асистентами. Якась установка почала повільно підповзати до коричневого бака. Передня руфолюцитова плита відсунулась, відкриваючи доступ до небезпечної пастки.

Електроди всередині бака замінились мікродзеркалами з циліндричними освітлювачами. Один з асистентів став за пульт телеуправління. На екрані виникла ввігнута поверхня, вкрита зернистим нальотом, вона тьмяно відбивала промені освітлювача. Це – стінка бака. Плавно поверталося дзеркало. Еон Тал почав:

– Рентгеном просвітити важко, надто сильна ізоляція. Доводиться застосовувати складніший спосіб.

Обертання дзеркала відбило дно посудини і на ньому дві білі грудки у формі неправильних куль з ніздрюватою, волокнистою поверхнею. Грудки скидалися на плоди недавно вирощеної породи хлібних дерев, які досягають сімдесяти сантиметрів у поперечнику.

– Приєднайте ТВФ до вектора Грім Шара, – звернувся біолог до помічника.

Як тільки вчений переконався в правильності загальних передбачень, він прибіг до лабораторії. Короткозоро мружачись зовсім не від поганого зору, а за