read-books.club » Сучасна проза » Моє сторіччя 📚 - Українською

Читати книгу - "Моє сторіччя"

177
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Моє сторіччя" автора Гюнтер Грасс. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 73 74 75 ... 107
Перейти на сторінку:
над Штазі та підозрювали — напівжартома-напівсерйозно, — що серед нас є щонайменше один агент, при цьому ми дружньо запевняли одне одного, що підозрюваним, «у принципі», можна вважати кожного.

Через два десятиліття Клаус Шлезінґер скористався послугами установи Ґаука[50] і перевірив усі документи Штазі, де згадувалося його ім’я, а потім надіслав мені деякі агентські донесення про наші конспіративні зустрічі (у середині сімдесятих). Але в них ішлося лише про те, хто з ким зустрічався біля книгарні на вокзалі Фрідріхштрассе, хто з ким цілувався на знак привітання і хто кому подарував, приміром, загорнену в кольоровий папір пляшку, а також чиїм «трабантом» (номерний знак) повезли гостей, і куди саме (назва вулиці, номер будинку), коли та де всі піднаглядні особи зникли, а потім — коли саме, через шість чи більше годин зовнішнього стеження, всі вони вийшли з дому, що фігурує в донесенні під назвою «об’єкт», і розійшлися в різних напрямках (зокрема особи, що мешкали на Заході, — до пункту перетину кордону), а також про те, що деякі з них при цьому голосно сміялися й розмовляли, очевидно, перебуваючи під впливом алкоголю.

Отже, «жучків» не було. Не було серед нас і агента. У донесеннях жодним словом не згадувалися наші читання. Жодним! Яке розчарування! Жодного слова про руйнівну силу римованої та неримованої поезії. І жодного натяку на антидержавні бесіди за кавою з тістечками. Тож так і лишилося незафіксованим, що сказала особа із Заходу про сенсації у фільмі «Біла акула», який нещодавно показали в кінотеатрі на Курфюрстендамм. Усе, що ми думали про процеси над військовою диктатурою «Чорних полковників» у Афінах, так ніхто й не почув. А коли ми — при цьому я добре орієнтувався в тій місцевості — розповіли друзям про сутички довкола атомної електростанції Брокдорф, під час яких поліція вперше успішно застосувала вже випробувану в Америці «хімічну палицю», щоб потім за допомогою вертольотів, які летіли низько над землею, гнати рівнинами Вільстермарша десятки тисяч протестантів, східна влада, знову ж таки, втратила нагоду довідатися про ефективність дій західної поліції.

А може, ми не говорили про Брокдорф? Пожаліли нерви наших колег, ізольованих від світу по той бік Стіни, і, щоб не похитнути їхнє святобливе уявлення про Захід, не розказали про надміру жорстоке побоїще із застосуванням хімічної зброї, в якому поліція нещадно дубасила навіть жінок та дітей? Ні, я радше припускаю, що Борн або Бух, або ж і я, все ж зуміли з підкресленою доречністю згадати у бесіді цей газ — із назвою, об яку можна зламати язик (хлорацетофенон), — що ним бризкала на демонстрантів поліція під Брокдорфом; мабуть, ми говорили про нього у зв’язку з іншим газом — він називався «Білий хрест» і був застосований ще під час Першої світової війни, а після цього Сара або Шедліх, Шлєзінґер або Райнер Кірш висловили думку, що наразі рівень технічного забезпечення Народної поліції ще не такий високий, але що це обов’язково зміниться, коли країна матиме у своєму розпорядженні більше валюти, — бо ж у принципі те, що робить Захід, може виявитися гідним для наслідування і на Сході.

Безпідставні спекуляції. У документах Штазі про це ні слова. А всім же відомо, що те, чого там немає, ніколи не існувало. Натомість кожен зафіксований на папері факт з указаним часом та місцем, де це відбувалося, а також із коротким описом задіяних осіб, ставав важливою й достовірною подією. Приміром, у подарованих мені Шлєзінґером фотокопіях я зміг вичитати, що під час одного з відстежених лише до вхідних дверей візитів до Східного Берліна мене супроводжувала одна особа жіночої статі — висока білявка, яка народилася (ці дані їм удалося отримати завдяки співпраці з прикордонниками) на розташованому в Балтійському морі острові Гіддензеє і носила з собою в’язання, — але в літературних колах ця білявка наразі невідома.

Так Уте потрапила у доноси. І так вона стала реальністю. Тепер вона більше не зможе відібрати в мене жодного з моїх снів. Бо відтоді мені більше не доводилося бігати з одного дому до іншого, в жодному з яких не було злагоди в родині. Я просто писав далі свій «Палтус», під її захистом, виписував на кам’янистій шкірі розділ за розділом і, коли ми збиралися знову, продовжував зачитувати друзям різні фрагменти: чи то готичний пасаж про «Оселедці на ярмарку у Сконе», чи то барокову алегорію про «Тягар важких часів». Але у паперах від Шлєзінґера не було ні слова про те, що саме читали на тій чи іншій зустрічі, у різних місцях, Шеддіх, Борн, Сара, Райнер Кірш або ж я, — а отже, все це не отримало благословення від Служби державної безпеки чи від управління Ґаука, тому й не може стати реальністю. Однак у кожному разі можна припустити, що коли реальним фактом стала Уте, я читав продовження казки «Інша правда», а Шедліх уже тоді, або ж наступного року, презентував нам початок свого «Талльгофера» — історію про безсмертного таємного агента.

1977

Це мало наслідки. Але що не мало наслідків? Терор, який вигадав на противагу собі антитерор. І запитання, які так і лишилися без відповідей. Я донині не знаю, яким чином удалося пронести повз охорону два заряджені револьвери, що з них буцімто застрелилися Баадер і Распе у в’язниці «Штаммгайм», а також — як Ґудрун Енсслін примудрилася повіситися на радіошнурі.

Це мало наслідки. Але що не мало наслідків? Наприклад, навесні позбавили громадянства барда Вольфа Бірманна, а згодом, коли він виступав уже

1 ... 73 74 75 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моє сторіччя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моє сторіччя"