Читати книгу - "Північний вітер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Наступного дня
Тема: Все гаразд
Лео, чому не пишете? Я просто хотіла сказати, що вже повернулася. Бернард також тут. У нього був судинний колапс, але зараз усе гаразд, і він уже на ногах. Лео, напишіть мені, будь ласка!!!
Дві години потому
Тема: Панові Ляйке
Шановний пане Ляйке, мені коштувало великих зусиль, щоб Вам написати. Мушу визнати, мені зараз соромно за це і з кожним рядком незручність, що я відчуваю, лише зростатиме. Моє ім’я Бернард Ротнер, гадаю представлятися мені немає потреби. Пане Ляйке, маю до Вас велике прохання. Знаю, Ви будете ошелешені, можливо навіть шоковані, коли я розкрию Вам його суть. Спершу я спробую викласти Вам свої мотиви. Я не великий майстер красного письменства, на превеликий жаль. Проте я намагатимусь у незвичній для мене формі висловити все те, що займає мене довгі місяці й через що поступово зіпсувалося моє життя, а ще життя моєї родини та дружини. Про це я можу судити після років гармонійного існування нашого союзу.
А ось і моє прохання: пане Ляйке, зустріньтеся з моєю дружиною! Будь ласка, зустріньтеся з нею нарешті та покладіть край цьому ґвалту! Ми всі дорослі люди, я не можу Вам наказувати. Я лише можу просити Вас, благати: зустріньтеся з нею! Я страждаю через власну слабкість і безсилля. Ви можете собі уявити, наскільки принизливо для мене писати ці слова. А Ви, пане Ляйке, зараз на коні. Вам немає чим дорікнути. Так, навіть мені немає Вам чим дорікнути, абсолютно немає, на превеликий жаль. Привиду не дорікнеш. Вас не можна торкнутися, пане Ляйке, Вас не можна відчути, Ви нереальний, Ви — усього лише фантазія моєї дружини, ілюзія нескінченного щастя, відірвана від життя солодка знемога, утопія кохання, створена з літер. Я безсилий проти Вас, і можу лише чекати і сподіватися, що доля змилується та зробить із Вас нарешті чоловіка із плоті та крові, з вадами й чеснотами, із слабкими місцями. Лише коли моя дружина зможе побачити Вас, як бачить мене — вразливе, недосконале творіння, людину з недоліками, коли Ви зустрінетеся з нею віч-на-віч, зникне Ваша перевага. Лиш тоді у мене з’явиться реальний шанс боротися за Емму.
«Лео, не змушуйте мене гортати сімейний альбом», — так якось написала Вам моя дружина. Попри її бажання, я мушу це зробити. Коли ми познайомилися, Еммі було 23 роки, я був її викладачем музики в музичній академії, на чотирнадцять років старший од неї, одружений, батько двох чудових діток. Автомобільна катастрофа перетворила мою родину на купу уламків, молодший хлопчик отримав значну психологічну травму, старша дівчинка — серйозні фізичні пошкодження, у мене тривалі проблеми зі здоров’ям через травми, а мати дітей, моя дружина Йоанна, загинула. Якби не піаніно, я б зламався. Але музика — то саме життя, і поки вона звучить, ніщо не вмирає навіки. Коли музикант грає, то живе спогадами так, наче ці події відбуваються із ним зараз. Саме це підняло мій дух. А ще були мої учні та учениці — я відволікся, займався ними, мав стимул і сенс жити. Потім у моєму житті з’явилася Емма. Ця жвава, енергійна, смілива, вродлива, молода жінка почала розбирати завали родинних уламків, не обіцяючи й не чекаючи нічого. Такі незвичайні люди з’являються у цьому світі, щоби боротися з тугою. Таких людей насправді мало. Я не знаю, чим я заслужив таку милість, але вона миттєво опинилася поруч. Дітям вона одразу сподобалась, а я закохався в неї, як юнак.
А вона? Ви, пане Ляйке, звісно ж, запитаєте себе: а Емма? Чи покохала вона так само, ця 23-річна студентка, майже сорокарічного героя сумного образу, якого тоді тримали лише клавіші й тони? На це питання я не можу відповісти ні Вам, ні собі. Чи було це лише зачудуванням моєю музикою (тоді я мав успіх, був відомим піаністом)? Чи було це жалем, співчуттям, бажанням допомогти, даром бути поруч у найважчу хвилину? Наскільки сильно я нагадував їй батька, якого вона втратила дуже рано? Наскільки вона полюбила гарненьку Фіону та малого Йонаса? Чи то була лише моя власна ейфорія, що знайшла віддзеркалення в її серці? Наскільки вона покохала в мені моє шалене до неї кохання, а не мене самого? Наскільки їй була приємна певність, що я не зраджу її з іншою жінкою, насолода моєю відданістю, сумнівів в якій не мала?
Повірте мені, пане Ляйке, я ніколи не наважився б наблизитися до неї, якби не відчув, що вона теж має до мене сильні почуття. Поза сумнівом, вона хотіла бути зі мною та дітьми, хотіла стати і стала важливою, потрібною частиною, серцем нашого світу. Два роки потому ми побралися. Відтоді минуло вісім років. (Пробачте, я зіпсував Вашу гру в хованки, відкрив одну з тисячі таємниць — «Еммі», яку Ви знаєте, 34 роки.) Щодня я знову й знову дивувався, коли бачив цю життєрадісну молоду красу поруч. Не минало і дня, щоб я не чекав із острахом, що це станеться, що з’явиться молодший — один з її численних прихильників. А тоді Емма мені скаже: «Бернарде, я закохалася в іншого. Що тепер буде з нами?» Такого не сталося, зате відбулося дещо набагато гірше. З’явилися Ви, пане Ляйке, тихий
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Північний вітер», після закриття браузера.