Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Щогодини Галіза телефонував до прес-служби й запитував, чи підготували вже заяву з роз’ясненням позиції міністра. Євгена, який добре володів пером, і примусили сісти за написання тексту. Подібні «агітки» Михайло Данилович потім складав у теку, де про всяк випадок зберігав заготовки для друкованої продукції на всяк випадок, в тому числі й на випадок дочасних виборів. Після чергового нагадування шефа прес-служби Чубенко нечемно кинув слухавкою. Несила було знову і знову переробляти текст, який усе чимось не влаштовував керівництво. Дана сторожко фіксувала його нервові рухи. Стояла напружена тиша.
Євген підхопився з місця й рішуче поклав на стіл перед Сливкою теку матеріалів, переданих юридичним відділом.
— Я цього не робитиму. Нехай Михайло Данилович сам складає текст.
Сливка хвилини зо дві сиділа, відкинувшись у зручному шкіряному кріслі з таким виглядом, наче її вдарили по голові. Далі підвелась і вийшла з кабінету. Але невдовзі й повернулася.
— То ти відмовляєшся виконувати завдання? — звернулася до Євгена.
Він промовчав, дивлячись у папери на столі.
— Тоді нам доведеться розпрощатися. Пиши заяву про звільнення за власним бажанням. Силоміць тут нікого не тримають.
Чубенко збіг сходами вниз і вже при виході з міністерства востаннє глянув на вікна своєї колишньої в’язниці. Подумки перехрестився.
IVЗрештою, заява з приводу скандальної прес-конференції Галізи вийшла ніяка. Жодна з радикальних фраз, які Михайло Данилович вперто вписував у злощасний текст, не пройшла тестування в кабінеті шефа. Сергій Климович не бажав накликати на себе прокляття молодих мамів. Основним продуктом прес-служби й без того стали заяви, позбавлені елементарного відчуття міри. Всі ці «відлупи» реальним і вигаданим наскокам з боку інтернет-видань, телебачення та преси не мали жодного значення, оскільки віднедавна стілець під прем’єром сильно захитався. Проте зіпсований імідж Марієва потребував позитивної публікації у якійсь популярній газеті. Автор майбутньої публікації мусив мати реноме людини об’єктивної, не поміченої у зв’язках із владою.
Данині пошуки мали успіх. Алла Реус із тижневика «Дзеркальні вісті» давно прагнула зустрічі з міністром. Того вимагало її власне самолюбство і професійний інтерес — Реус мала економічну освіту. Очікувалося надзвичайно серйозне інтерв’ю. Відгуки на нього або підвищили б, або ж остаточно підірвали рейтинг міністра. Аллі, власне кажучи, було байдуже, чим скінчиться втручання в життя міністерства з підмоченою репутацією. Журналістка звикла, що її публікації здатні були вносити певні корективи в політику державних фінансів. Та не байдуже було Дані, яка задумала небезпечну гру. Задумала разом із шефом, і вдвох вони передбачили певні заходи безпеки.
Усе йшло нібито чудово. Кореспондентка із «Дзеркальних вістей», яка ніколи не чекала у приймальнях можновладців, переможно переступила поріг просторого кабінету міністра. Хоча розмова в присутності прес-секретаря не влаштовувала Аллу, їй довелося з цим змиритися. Не зазираючи до нотатника, Реус розпочала рішуче, без прелюдій:
— Хоч українці й розуміють, що працюють за копійки, однак і далі ходять по колу. Вирватися з нього можна лише через нелегальний ринок праці. Але це завжди небезпечна справа. Якщо хтось і досяг процвітання на цій ниві, то вітчизняні олігархи. Чи маєте намір як міністр вплинути на цю ситуацію і в який спосіб?
Марієв у своїх кращих традиціях згадав комсомольські літа, спробував зачарувати журналістку м’якими інтонаціями колишнього барда. Додав лексики представника середньої технічної ланки, нібито сам зовсім недавно працював інженером за копійчану зарплату.
— Невже ви думаєте, що ми про це не дбаємо? У нас багато програм, які здійснюються під опікою Міжнародної організації праці…
Алла, хоча й була одного віку з Марієвим, не клюнула на приманку й свого спільного з ним походження визнавати не забажала. Олігархи, про яких вона згадувала, саме й були, на її думку, замовниками нинішнього хаосу на ринку праці, зокрема в тіньових розрахунках. Але з часом будь-який найманий працівник усвідомлює, що втрачає не тільки в зарплаті, а й позбавляється права на гідну пенсію.
— Працювати за кордоном, де нема дармової праці, прагне кожен другий український громадянин. Принаймні це випливає з соціологічних досліджень, — уперто гнула вона своє. — Навіть патріотично налаштовані науковці, які роками терпіли приниження нікчемними окладами, врешті-решт полишають інститути і намагаються влаштуватися на роботу в іноземні фірми.
Міністр грайливо стенув плечима:
— Ніхто не забороняє науковій інтелігенції робити свій вибір. У нас демократична країна. Ми вжили низку заходів для гідного забезпечення професури в старості. Існує спеціальний закон про наукові пенсії, ми його удосконалили.
— Але ж це лише половина справи. У такий спосіб ніколи не зможемо реалізувати стратегічну мету — перейти на інноваційні технології, модернізувати галузі економіки. Яких кардинальних змін, на вашу думку, має зазнати політика у сфері праці?
Кава яку принесла секретарка, захолола на столі. У голосі міністра стали почулися нотки роздратування. Сергій Климович демонстративно розгорнув якісь діаграми, заходився вживати спеціальні терміни, нагадуючи про власний докторський ступінь.
Однак і ці відповіді пані Реус не вдовольнили. Тим паче, що міністр у деяких питаннях виявився не на висоті й пообіцяв внести уточнення згодом, під час вичитування тексту інтерв’ю.
«Отакої!» — подумки вигукнула Алла, ховаючи диктофон. Вона ніколи не давала на вичитування своїх текстів. Але ж цього разу подітися було нікуди. Забагато сирого, сумнівного матеріалу накидав їй Марієв. Усе слід було перевірити, а на підготовку публікації
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не повертайся спиною до звіра», після закриття браузера.