Читати книгу - "Ляльковий дім"

На горищі чути постукування молотка і розмову.

Гедвіг стоїть і дивиться крізь сітку. Трохи згодом стукіт у вхідні двері. Гедвіг не чує.

Грегерс Верле (без капелюха, без пальта, входить і зупиняється біля дверей.) Гм!..

Гедвіг (обертається і йде йому назустріч). Здрастуйте. Прошу, заходьте.

Грегерс. Дякую. (Дивиться в напрямку горища.) У вас там хтось працює, здається.

Гедвіг. Ні. Це тато з дідусем. Я покличу їх.

Грегерс. Не треба, не треба. Я краще почекаю трошки. (Сідає на диван.)

Гедвіг. Тут такий безлад… (Хоче прибрати картонки.)

Грегерс. Залиште, не турбуйтесь. Це ті карточки, що їх треба відретушувати?

Гедвіг. Так, я тут трошки допомагаю татові.

Грегерс. То ви не зважайте на мене. Прошу!

Гедвіг. Ні, ні. (Сідає, присуває до себе всі потрібні предмети і береться до роботи.)

Грегерс мовчки дивиться на неї деякий час.

Грегерс. Дика качка добре спочивала сьогодні?

Гедвіг. Дякую вам. Мабуть.

Грегерс (повернувшись у бік горища). При денному світлі усе має зовсім інший вигляд, ніж учора при місяці.

Гедвіг. Так, дивно, як міняється. Ранком зовсім інший вигляд, ніж увечері. І коли дощик іде, теж зовсім інший, ніж у сонячний день.

Грегерс. Ви це помітили?

Гедвіг. Таж одразу видно.

Грегерс. А ви теж любите бувати там, у дикої качки?

Гедвіг. Атож, коли пощастить.

Грегерс. Але у вас, мабуть, мало вільного часу. Ви, звичайно, ходите до школи?

Гедвіг. Ні, тепер уже не ходжу. Тато боїться, що я очі зіпсую.

Грегерс. То він сам вас вчить?

Гедвіг. Тато обіцяв, та все ніколи йому.

Грегерс. А крім нього, хтось вам допомагає?

Гедвіг. Допомагає. Кандидат Мольвік. Але він не завжди… у пристойному вигляді… отже…

Грегерс. П'є?

Гедвіг. Мабуть.

Грегерс. Ну, значить, вільний час маєте. А там, очевидно, зовсім інший світ, чи не так?

Гедвіг. Зовсім інший. Там стільки дивовижного.

Грегерс. Дивовижного?

Гедвіг. Так. Великі шафи з книгами; більшість книг з малюнками.

Грегерс. Он як!

Гедвіг. І ще там є старовинна шифоньєрка з шухлядами та кришечками і великий годинник з фігурками, що вистрибують. Тільки годинник більше не ходить.

Грегерс. Отже, час зупинився там — у дикої качки.

Гедвіг. Атож. А ще там є старий ящик з фарбами і багато іншого… І книги, книги!..

Грегерс. І ви їх читаєте?

Гедвіг. Так, коли щастить. Тільки там переважно англійські, а я не розумію по-англійськи. Але тоді я розглядаю малюнки. Там є одна велика книга під назвою: «Harryson's History of London».[11] Їй, мабуть, років із сто. І в ній стільки малюнків. На першій — смерть з пісковим годинником у руках і дівчина. Брр! Мені це не подобається. Зате на інших картинах усе церкви, замки, вулиці чи великі кораблі пливуть морем під вітрилами.

Грегерс. Звідки ж у вас усі ці дива?

Гедвіг. А, знаєте, тут жив колись старий моряк, капітан; він і понавозив усього цього зі своїх плавань, його звали «летючим голландцем»… Так дивно! Він зовсім не був голландцем.

Грегерс. Не був?

Гедвіг. Ні. Але, нарешті, він зник зовсім. А все це так і залишилось.

Грегерс. Скажіть мені, коли ви сидите там і розглядаєте малюнки, вам самій не хочеться подивитися на білий світ?

Гедвіг. Ні-і! Я хочу завжди бути вдома і допомагати татові й мамі.

Грегерс. Ретушувати карточки?

Гедвіг. Ні, не тільки. Мені найбільше б хотілося навчитися гравірувати такі малюнки, як в англійських книгах.

Грегерс. Гм… А що каже на це ваш батько?

Гедвіг. Йому це, мабуть, не подобається. Тато щодо цього такий дивний. Уявіть, він каже, що найкраще вчитися плести кошики і різні речі з соломи! Ну що в тім хорошого?

Грегерс. І по-моєму нічого особливого.

Гедвіг. Але тато має рацію, якби я вивчилася плести, я б могла сплести нового кошика для дикої качки.

Грегерс. Могли б, звичайно. І кому ж найближче подбати про це, як не вам.

Гедвіг. Звичайно. Адже качка моя.

Грегерс. Отож-то.

Гедвіг. Аякже, моя власна. Але я позичаю її татові і дідусеві, коли вони тільки хочуть.

Грегерс. Он як? А навіщо ж вона їм?

Гедвіг. Вони з нею панькаються, щось обладнують для неї і взагалі…

Грегерс. Можу собі уявити. Дика качка, звичайно, найважливіша персона там на горищі.

Гедвіг. Аякже. Це ж бо справжній дикий птах… І її так шкода. їй нема з ким дружити, бідолашній.

Грегерс. Вона не має сім'ї, як кролики…

Гедвіг. Так. Курей теж багато, і всі вони виросли вкупі. А вона зовсім самотня; розлучена з усіма своїми.

І взагалі над нею наче таємниця якась: ніхто її не знає, ніхто не відає, звідки вона.

Грегерс. І крім того, вона побувала в безодні морській.

Гедвіг (кидає оком на нього, стримує посмішку і камеє). Чому це ви кажете: у безодні морській?

Грегерс. А як же інакше сказати?

Гедвіг. Та просто: на дні моря, чи на дні морському.

Грегерс. Ну, хіба не все одно сказати: у безодні морській?

Гедвіг. Мені завжди так дивно, коли інші кажуть: «У безодні морській».

Грегерс. Чому саме? Скажіть.

Гедвіг. Ні, не скажу. Це так безглуздо.

Грегерс. Не думаю; скажіть же мені, чого ви посміхнулись?

Гедвіг. Бо щоразу, як я несподівано пригадую про все там — увесь цей простір з усім, що там є, уявляється мені «безодня морська». Звичайно, це безглуздо.

Грегерс. Ні, не кажіть.

Гедвіг. Таж це просто горище.

Грегерс (пильно дивиться на неї). А ви певні, що це так?

Гедвіг (здивовано). Що це горище?

Грегерс. Еге, ви в цьому переконані?

Гедвіг мовчки дивиться на нього, нічого не розуміючи.

Гіна входить з кухні зі скатеркою. Грегерс підводиться.

Я, здається, прийшов до вас занадто рано?

Гіна. Треба ж вам кудись піти. А вже скоро й готово. Прибери зі столу, Гедвіг.

Гедвіг прибирає зі столу і потім допомагає матері накривати стола. Грегерс сідає в крісло і гортає альбом.

Грегерс. Я чув, що ви вмієте ретушувати, фру Екдаль?

Гіна (глянувши скоса на нього). Та-ак, умію.

Грегерс. Як це добре склалося.

Гіна. Чому добре?

Грегерс. Та от, коли Екдаль задумав стати фотографом.

Гедвіг. Мама вміє і фотографувати.

Гіна. Так. Довелось і цього навчитися.

Грегерс. То, мабуть, ви й провадите все діло?

Гіна. Коли Екдаль не має часу, то…

Грегерс. Він, мабуть, багато часу присвячує старому батькові?

Гіна. Так. І крім того, хіба це діло для такої людини, як Екдаль, фотографувати тут усіх і кожного?

Грегерс. Ія так думаю. Але якщо він