Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

Шолом-Алейхем (Рабинович Соломон Нохумович)

(1859—1916)

Знаменитий письменник, драматург, поет, критик, публіцист, видавець

Майбутній великий єврейський письменник, кровно пов’язаний зі своїм народом, народився в Україні в місті Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький) 2 березня 1859 року. Дитячі роки він провів в єврейському містечку Воронково, де його батько, Нохум Рабинович, вважався багачем, а мати торгувала в лавці. У родині було 11 дітей. Життєрадісний Шолом ріс веселуном і пустуном.

Безтурботне життя незабаром минуло. Батько практично розорився і знову повернувся до Переяслава, де відкрив заїжджий двір. Шолому виповнилося тринадцять, коли епідемія холери забрала матір. Мачуха була жахливо сварливою, її лайки «крутилися, вилися, лилися, як олія».

У 1873 році хлопчик почав навчатися в Переяславському повітовому училищі. Єдиним утрудненням на початку навчання було майже абсолютне незнання російської мови. А першою книгою, прочитаною російською, був «Робінзон Крузо», і, недовго думаючи, Шолом написав «Єврейського Робінзона Крузо». Тепер ніхто вже не сумнівався, що з хлопчика виро сте справжній письменник. Але познайомившись зі скарбами російської і єврейської літератури і закінчивши в 1876 році з відзнакою училище, Рабинович насилу міг знайти собі заняття. Мрія поступити у вчительський інститут не здійснилася: царський уряд заборонив прийом євреїв. Шолом був вимушений ради прожитку давати приватні уроки, перебираючись від одного господаря до іншого, поки не познайомився з сином багатого орендаря маєтків Елімелеха Лоєва, і той умовив батька узяти його домашнім учителем до сестри Ольги (Голд). Маєток у Софіївці здався знайденою батьківщиною. Тут же Шолом знайшов і щастя всього життя. За три роки дружба між ученицею і вчителем переросла в любов. Він читав Ользі всі свої «романи, що роздирають душу, кричущі драми, заплутані трагедії і комедії», написані (але не опубліковані) староєврейською. Але одного разу вранці Шолом виявив, що господарі покинули будинок, а йому дали повний розрахунок. Заміжжя улюбленої дочки із славною, освіченою, але бідною людиною не входило в плани її батька.

Після трьох років самоти і відчайдушних листів без відповіді (Лоєв-старший перехоплював усю кореспонденцію) він зу стрівся з Ольгою в Києві, і, незважаючи на батьківський опір, 12 травня 1883 року вони одружилися. У їх щасливій «республіці» народилися два сини і три дочки. Перші два роки, проведені в Білій Церкві, родина зазнавала значних матеріальних труднощів – робота письменника приносила мізерні доходи. Але в 1885 році Ольга Михайлівна після смерті батька отримала великий спадок і вони переїхали до Києва.

На початку 1890-х років Шолом-Алейхем ненадовго виїжджає за кордон – до Франції і Австро-Угорщини, а повернувшись на батьківщину в 1891 році, оселяється в Одесі. У одеський період життя (1891—1892 рр.) він багато писав і російською мовою («Вірші у прозі», «Роман моєї бабці», «Типи малої біржі», «Сто тисяч»). І кожен новий твір ставав класикою єврейської літератури «не тільки як прекрасний художній твір, але і як історичний пам’ятник життя єврейського народу в царській Росії…» (П. Маркіш).

Після погромів у Києві в 1905 році письменник був вимушений виїхати за кордон. Почалося мандрівне життя: Львів, Рига, Женева, Берлін, Лондон, Париж, пізніше він навіть, як героїня роману «Блукаючі зірки» (1909—1911), емігрував до Америки. Щоб якось поправити матеріальне становище, Шолом-Алейхем виступав з читанням своїх творів і скрізь знаходив щирий відгук.

У 1907 році письменник повернувся до Росії, де також багато роз’їжджав, виступав перед читачами і завжди зустрічав гарячий прийом. Мабуть, кочовий спосіб життя і привів до різкого спалаху туберкульозу. Протягом шести років Шолом-Алейхем жив і лікувався в Швейцарії і Італії. Шанувальники його таланту, знаючи про тяжке становище «майже єдиного письменника, який подобається всім», збирали для нього кошти. Але головне – свою любов вони висловили викупом у приватних видавців всіх його творів (1909), які Шолом-Алейхем був вимушений продати буквально за безцінь, щоб прогодувати родину.

Багато зробив Шолом-Алейхем і для становлення репертуару єврейських театрів. На відміну від «драморобів», він відшліфовував драматичні твори так само, як і прозу, починаючи від одноактної комедії «Лікаря!» (1887) і різкої сатири «Якнегоз» (1892) до розгорнених картин з життя євреїв у п’єсах «Урозбрід» (1903), «Остання жертва, або Криваві дні» (1905), «Скарб» (1908), «Важко бути євреєм» (1914), «Крупний виграш» (1915). Драматург створив також прекрасні інсценізації своїх романів «Стемпеню» і «Тев’є-молочник».

Перша світова війна застала Шолом-Алейхема на одному з курортів Німеччини. Не маючи можливості повернутися в Україну, він був змушений емігрувати з родиною до Америки, де, незважаючи на погіршене самопочуття, продовжував працювати. Він жив у Нью-Йорку, лікувався у кращих лікарів, але здоров’я тануло. Шолом-Алейхему не судилося повернутися ні до Києва, ні до Переяслава, які він любив з якоюсь особливою ніжністю. Письменник говорив друзям: «Якби знайшовся який-небудь божевільний, який би запропонував мені: «Ось тобі три Нью-Йорки і шматочок Переяслава, вибирай! Що візьмеш собі?» Я подумав би і відповів: “Дозволите поліпшити Переяслав на свій розсуд, і я вам по ступлюся всіма вашими Нью-Йорками”». Останньою волею (на жаль, не виконаною) Шолом-Алейхема, який помер 13 травня 1916 року, було, щоб його поховали на київському кладовищі: «Де б я не помер, хай мене поховають не серед аристократів, багатіїів і знаті. Хай мене поховають там, де покояться прості робочі, євреї, справжній народ, щоб пам’ятник, який потім поставлять на моїй могилі, прикрасив прості могили навколо мене, а прості могили щоб прикрашали мій пам’ятник – як простий чесний народ при моєму житті прикрашав свого народного письменника».

Котляревський ІВан Петрович

(1769—1838)

Письменник, драматург, театральний і громадський діяч, перший класик нової української літератури

Наприкінці літа 1769 року, 29 серпня, в Полтаві в родині чиновника міського магістрату народився син Іван. Вчився він у місцевого дячка, а потім вступив до Полтавської семінарії. Учнем син полтавського чиновника виявився вдатним, і йому, з-поміж чотирьох кращих вихованців, запро понували продовжити навчання в Петербурзькій Олександро-Невській семінарії. Але церковного владики з Івана не вийшло, доля розпорядилася інакше. Коли Котляревському не було і двадцяти, помер його батько, й Івану довелося перервати навчання. Він повернувся до Полтави і почав служити в полтавських канцеляріях.

Не досягнувши високого соціального становище на цивільній службі, Котляревський вирішив випробувати себе на військовій. У 1796 році він вступив в Сіверський карабінерний полк, сформований на основі українських