Читати книгу - "Homo Deus"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Випадок № 3. У конголезькому тропічному лісі, у самій його глибині, мисливець-пігмей стоїть зачарований. Із сусіднього села до нього долинає спів дівчат, що виводять свою пісню ініціації: «Йє, о, о. Йє, о, о». Коли звукові хвилі вдаряються об його барабанні перетинки, сигнали через слуховий нерв надходять до мозку, і надниркова залоза додає адреналіну в кров. Серцебиття прискорюється, дихання поглиблюється, волосся на шиї стає дибки, і мурашки біжать по спині. «Йє, о, о. Йє, о, о».
Випадок № 4. Повний місяць на нічному небі десь у Канадських скелястих горах. Вовк стоїть на вершині пагорба, збуджено слухаючи виття вовчиці. «У-у-у-у-у-у! У-у-у-у-у-у!» Коли звукові хвилі вдаряються об його ’барабанні перетинки, сигнали через слуховий нерв надходять до мозку, і надниркова залоза додає адреналіну в кров. Серцебиття прискорюється, дихання поглиблюється, шерсть на шиї стає дибки, і мурашки біжать по спині. «У-у-у-у-у-у! У-у-у-у-у-у!»
Яке сприйняття із цих чотирьох найцінніше?
Ліберали стверджуватимуть, що сприйняття професора-музикознавця, молодого водія й конголезького мисливця є однаково цінними і кожне має шануватися. Кожне людське сприйняття вносить щось унікальне й збагачує світ новим смислом. Деякі люди люблять класичну музику, інші — рок-н-рол, а ще комусь подобаються традиційні африканські наспіви. Студентам-музикантам треба дати можливість ознайомитися з найширшим діапазоном жанрів, а наприкінці дня вони можуть піти до магазину музичних записів, подати свої кредитні картки й купити те, що їм подобається. Краса — у вухах слухача, а споживач завжди правий. Щоправда, вовк — не людина, тож його сприйняття менш цінне. Ось чому життя вовка цінується менше, ніж людське, і саме тому цілком добре вбити вовка, аби врятувати людину. Щоб закінчити із цим, скажемо, що вовки не беруть участі у виборах, та й не мають кредитних карток.
Цей ліберальний підхід проявляється, наприклад, у золотій платівці на «Вояджері». У 1977 році американці запустили космічний зонд «Вояджер-і» у подорож у відкритий космос. На нинішній час він уже вийшов із Сонячної системи, ставши першим об’єктом, що був зроблений людськими руками, який подорожує у міжзоряному просторі. Окрім найсучаснішого наукового обладнання, NASA помістило на борту золоту платівку, що повинна ознайомити з планетою Земля будь-якого допитливого чужинця, який може наткнутися на зонд.
Цей запис містить різноманітну наукову й культурну інформацію про Землю та її мешканців, деякі зображення й голоси, а також кілька десятків музичних творів з усього світу, що, як очікується, представлять чудові зразки земного мистецтва. Музичний розділ поєднує в заплутаному порядку класичні твори, включно зі вступом до П’ятої симфонії Бетховена, сучасну популярну музику з «Johnny В. Goode» Чака Беррі, а також традиційну музику з усього світу, у тому числі обрядові наспіви ініціації конголезьких дівчат-пігмеїв. Хоча в записах є також собачий гавкіт, він не входить до зразків музики, а радше віднесений до іншого розділу разом із шумом вітру, дощу й хвиль прибою. Повідомлення для потенційних слухачів в Альфа Центавра полягає в тому, що Бетховен, Чак Беррі й пісні ініціації пігмеїв однаково цінні, тоді як виття вовка належить до зовсім іншої категорії.
Соціалісти, мабуть, погодяться з лібералами, що сприйняття вовка має невисоку цінність. Однак їхнє ставлення до цих трьох випадків людського сприйняття буде суттєво відмінним. Щирий адепт соціалізму пояснюватиме, що реальна цінність музики залежить не від сприйняття конкретного слухача, а від впливу її на сприйняття інших людей і суспільства в цілому. Як говорив Мао: «Не існує мистецтва заради мистецтва, мистецтва, що стоїть понад класами, мистецтва, що відірване чи незалежне від політики».
Тож оцінюючи музичне сприйняття, соціалісти звертатимуть увагу, наприклад, на той факт, що Бетховен написав П’яту симфонію для аудиторії білих європейців вищого класу саме тоді, коли Європа збиралася загарбати Африку. Його симфонія відображала ідеї Просвітництва, що прославляли білих вищого класу й пояснювали завоювання Африки як «тягар білої людини».
Рок-н-рол, скажуть соціалісти, був започаткований приниженими афро-американськими музикантами, що черпали натхнення в таких жанрах, як блюз, джаз і релігійна музика («ґоспел»). Однак у 1950-1960-х роках рок-н-рол перехопила передова біла Америка й змусила служити споживацтву, американському імперіалізму й кока-колоніалізму. Рок-н-рол був комерціалізований і привласнений білими підлітками у їхніх начебто дрібнобуржуазних протестах. Сам Чак Беррі підкорився диктату капіталістичного джаґернаута. Хоча спочатку він співав про «кольорового хлопця на ім’я Джонні Б. Ґуд», під тиском радіостанцій з білими власниками Беррі змінив свою лірику на «сільського хлопця на ім’я Джонні Б. Ґуд».
Що ж стосується хору конголезьких дівчаток-пігмеїв, то їхні пісні ініціації є частиною патріархальної структури влади, яка промиває мізки чоловіків і жінок, аби вони дотримувалися гнобительського Тендерного порядку. І якщо запис такої пісні ініціації раптом потрапить на світовий ринок, то він слугуватиме виключно для посилення західних колоніальних фантазій про Африку загалом і африканських жінок зокрема.
То яка ж музика найкраща: П’ята Бетховена, «Джонні Б. Ґуд» чи пісні ініціації пігмеїв? Чи повинен уряд фінансувати будівництво оперних театрів, фестивалів рок-н-ролу або виставок африканської культурної спадщини? І що ми повинні викладати студентам-музикознавцям у школах і коледжах? Мене не питайте. Запитайте комісара партії з питань культури.
Тоді як ліберали ходять навшпиньки навколо мінного поля культурологічних порівнянь, побоюючись допустити політично некоректну хибу, а соціалісти залишають за партією право знайти правильний шлях через це мінне поле, еволюційні гуманісти радісно заскакують просто в його середину, підриваючи всі міни й творячи беззаконня. Вони можуть почати зі звинувачення і лібералів, і соціалістів у поширенні цих поглядів і на інших тварин, не намагаючись навіть визнати вищість людини над вовком, а отже, що людська музика значно цінніша за вовче виття. Адже людство само не уникає дії сил еволюції. Як люди вищі за вовків, так і деякі людські культури розвиненіші, ніж інші. Існує чітка ієрархія людського сприйняття, і ми не повинні виправдовуватися за це. Тадж-Махал значно красивіший за солом’яну халупку, «Давид» Мікеланджело вищий за останню глиняну фігурку, яку зліпила моя п’ятирічна племінниця, а Бетховен писав значно кращу музику, ніж Чак Беррі чи конголезькі пігмеї. Так, і не інакше!
Згідно з еволюційними гуманістами, кожен, хто стверджує, що сприйняття однаково важливе для усіх людей, або дурень, або боягуз. Така вульгарність і боязкість призведе лише до виродження і вимирання людства, оскільки людський прогрес стримується в ім’я культурного релятивізму чи соціальної рівності. Якби ліберали чи соціалісти жили в кам’яну добу, вони, мабуть, не цінували б настінні малюнки в печерах Ласко та Альтаміри і стверджували б, що вони жодним чином не є кращими, аніж неандертальські кривулі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Homo Deus», після закриття браузера.