Читати книгу - "З Елеанор Оліфант усе гаразд"

її особистий простір, чотири різні види вологого й сухого корму, а ще мішок органічного наповнювача для котячого туалету. Також взяла пляшечку олії, корисної для її шерсті, — потрібно щодня змішувати чайну ложку з її кормом. Мені було байдуже, чи відросте її хутро, адже вона була гарна, але я відчувала, що їй буде краще без пропалин. Мені здалося, що вона не належала до того типу, який любить гратися іграшками, але про всяк випадок я купила блискучий м’ячик і величезну пухнасту мишу, наповнену котячою м’ятою, розміром з велику домашню тапочку. Доштовхавши візок до каси, я зрозуміла, що доведеться викликати таксі, щоб доїхати додому. Я собою пишалася.

Водій не допоміг мені занести речі у квартиру, тому мені довелося кілька разів підніматися та спускатися, і я спітніла, поки занесла все. На всю поїздку я витратила дві години, від початку й до кінця. Глен все ще спала на ковдрі.

Цілий день я займалася хатніми справами. А Глен була мені хорошою компанією: тиха, стримана, практично весь час спала. Того вечора я сиділа за чашкою чаю та слухала виставу по радіо, коли раптом вона стрибнула мені на коліна й затупала по моїх стегнах, оголивши кігті. Це було трохи не зручно, але так вона показувала свою доброту. Покрутившись кілька хвилин, вона обережно вмостилася на моїх колінах і заснула. Двадцять хвилин по тому мені захотілося у вбиральню, до того ж кицька була далеко не стрункою та привалилася на мій сечовий міхур. Я спробувала злегка посунути її на один бік, але вона запручалася. Я спробувала знову. З третьої спроби вона повільно встала на лапи, вигнула спину, а потім осудливо зітхнула, перш ніж зіскочити на підлогу і перевальцем піти до свого нового ліжка. Як тільки вона вмостилася, то почала пильно спостерігати за мною, хоча я тим часом кілька разів виходила з кімнати. Мене це не обходило. Я мала справу зі значно, значно гіршими речами, ніж роздратована кицька.

* * *

Реймонд знову зайшов у гості за кілька днів, щоб подивитися, як облаштувалася Глен. Я запросила його та його маму, адже він зауважив, що вона хотіла побачитись, до того ж, як любителька котів, вона була б рада зустрічі з Глен. У будь-якому разі в мене ще залишилося чимало печива від його попереднього візиту, тому для мене в цьому не було жодних проблем.

Вони приїхали в чорному таксі, яке дуже сподобалося місіс Гіббонс.

— Елеанор, водій був дуже милим, правда ж, Реймонде? — запитала вона. Реймонд кивнув, і мені здалося, я помітила натяк, крихітний натяк на втому, ніби це не вперше вона порушила цю тему за час короткої подорожі з південної частини міста в західну. — Ніколи не зустрічала такого милого водія, він допоміг мені сісти і вийти з таксі, притримав дверцята, поки я сідала…

— Так, мамо, — промовив Реймонд, заштовхуючи її ходунки в куток вітальні, поки вона сідала на диван.

Глен, як справжня бунтарка, одразу ж пішла спати на моє ліжко, тому все, що було від неї видно, — це ледь помітний клубок, який похропував під ковдрою. Місіс Гіббонс мала розчарований вигляд, але я дала їй подивитися фото на телефоні, а сама пішла заварювати чай. Реймонд вийшов до мене в кухню й притулився до стіни, спостерігаючи, як я наливаю чай. Він підсунув до мене пакет з ручками.

— Я приніс дещо, — сказав він. Я зазирнула всередину й побачила білу картонну коробку з пекарні, перев’язану стрічкою. А ще крихітну баночку «гурманського» котячого корму.

— Дуже мило з твого боку! — зраділа я.

— Я не знав, що ти любиш, але мені не хотілося приходити з порожніми руками… — сказав Реймонд, заливаючись рум’янцем. — Тому подумав… ти схожа на людину, якій подобаються гарні речі, — сказав він, дивлячись на мене. — Ти заслуговуєш на щось хороше, — впевнено мовив він.

Це було дивно. Мушу зізнатися, на якусь мить я втратила дар мови. Я дійсно заслуговувала на щось хороше?

— Знаєш, Реймонде, це кумедно, — промовила я. — Виховання матусі часто збивало нас з пантелику. Іноді вона давала нам щось хороше, іноді… ні. Тобто одного тижня ми занурювали перепелині яйця в мелене насіння селери з сіллю та витягали устриці з мушель, а іншого мало не вмирали з голоду, бо вона не давала нам ані їсти, ані пити, — сказала я.

Його очі розширилися.

— З нею завжди все було на межі, — сказала я, киваючи собі. — Я звикла до такого нормального стану речей. Ну, знаєш, триразове харчування, звичайні речі — томатний суп, картопляне пюре, кукурудзяні пластівці…

Я розв’язала стрічку й зазирнула в коробку. Усередині був бісквітний торт, який скидався на витвір кондитерського мистецтва — шоколадний ганаш, оздоблений малинками. Це була справжня розкіш, яку Реймонд обрав особисто для мене.

— Дякую, — сказала я, відчуваючи, як на очі навертаються сльози. Насправді я більше нічого не мала казати.

— Дякую, що запросила нас, Елеанор, — сказав він. — Мама любить виходити в люди, але їй не завжди випадає така нагода.

— Я завжди рада тебе бачити, вас обох, — промовила я, і це були щирі слова.

Я поклала торт на тацю з печивом, але, перш ніж я встигла взяти її в руки, Реймонд мене випередив. Я пішла за ним і помітила, що він підстригся.

— Як почуваєшся, Елеанор? — запитала місіс Гіббонс, як тільки ми всілися. — Реймонд казав, що нещодавно ти була трохи пригніченою.

На її обличчі був вираз м’якого, ввічливого занепокоєння, не більше, і я збагнула, червоніючи від вдячності, що Реймонд не вдавався в подробиці.

— Мені значно краще, дякую, — сказала я. — Реймонд наглядав за мною. Мені дуже пощастило. — Він був здивованим. Його мама — ні.

— У мого хлопчика золоте серце, — кивнула вона. А Реймонд скидався на Глен, коли вона помітила, що я бачила, як вона намагалася перестрибнути з дивана на підвіконня та промахнулася. Я засміялася.

— Ми тебе збентежили!

— А от і ні, — сказав він, — ви самі себе бентежите, базікаючи, як дві старенькі. Хтось хоче ще чаю? — Він нахилився до чайника, і я побачила, що він усміхається.

Із Гіббонсами було легко та приємно. Ми всі трохи здивувалися, як проминув час, коли замовлене наперед таксі за годину під’їхало до будинку і водій почав роздратовано сигналити. Тому вони змушені були збиратися похапцем.

— Елеанор, наступного разу чекатиму тебе в гості, — сказала місіс Гіббонс, коли вони намагалися вийти, проштовхуючи ходунки у двері, а Реймонд одночасно одягав куртку.

Я кивнула. Вона швидко поцілувала мене в щоку,