Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

Кетбертсон. Крейвене, дозвольте познайомити вас iз паном Леонардом Чартерiсом, славетним фiлософомiбсенiстом.

Крейвен. О, ми вже знаємо один одного. Чартерiс у нас своя людина, Джо.

Кетбертсон. Ну, то прошу вас обох менi пробачити. (Чартерiс сiдає на стiлець бiля рояля). Вiн i у нас своя людина. До речi, де ж Ґрейс?

Джулiя й Чартерiс. Та... (Уривають обоє й позирають одне на одного).

Джулiя (ввiчливо). Пробачте, пане Чартерiсе, я вам перебила.

Чартерiс. О, зовсiм нi, мiс Крейвен. (Змiшана мовчанка).

Кетбертсон (щоб допомогти їм). Ви хотiли нам сказати про Ґрейс, Чартерiсе.

Чартерiс. Я тiльки хотiв сказати, що я й не знав, що ви знайомi з Крейвеном.

Крейвен. Та я й сам не знав цього до сьогоднiшнього вечора. Це рiч надзвичайна, ми випадково зустрiлись у театрi, i виявляється, що вiн же мiй найстарiший друг.

Кетбертсон (енерґiйно). Так, Крейвене. І бачите, як це пiдтверджує те, що я казав вам про руйнацiю родинного життя. От уся наша молодь — Ґрейс, мiс Джулiя i решта — щирi друзi, нерозлучнi. А проте нам двом, що знали один одного ще до їхнього народження, може, нiколи б не довелось бiльше зустрiтись, якби сьогоднi, цiлком випадково, ви не опинились би несподiвано у крiслi, сусiдньому з моїм. Сiдайте ж! (З нiжним пiклуванням усаджує його в фотель бiля камiна). Ось ваше мiсце бiля мого вогнища, ваше завжди, коли б вам не спала охота зайняти його. (Стає кiнець канапи, спершись на неї й милуючись Крейвеном). Подумати тiльки, що це — Ден Крейвен.

Крейвен. І подумати тiльки, що це ж — Джо Кетбертсон. Це ще надзвичайний збiг, бо я ж гадав, що вас звати Тренфiлд!

Кетбертсон. О, це ж iм’я моєї доньки! Ви знаєте, вона ж удова. Але який чудовий вигляд ви маєте, Дене. Роки вас майже не змiнили.

Крейвен (раптом став природно сумний). Я маю гарний вигляд. Я навiть почуваю себе добре. Але мої днi вже злiченi.

Кетбертсон (сполоханий). О, мiй любий друже, не кажiть цього. Я не думаю.

Джулiя (з турботою в голосi). Таточку! (Кетбертсон запитливо до неї оглядається).

Крейвен. Так, так, люба моя, було менi й не починати про це. Це сумна тема. Але краще вже хай Кетбертсон знає. Ми були колись дуже близькi друзi, та й досi такi, сподiваюсь. (Кетбертсон наближається до Крейвена й мовчки потискує йому руку; потiм повертається до канапи й сiдає, витягуючи хустинку й дещо виявляючи схвильованiсть).

Чартерiс (трохи нетерпляче). Рiч у тiм, Кетбертсоне, що Крейвен найрелiгiйнiший фанатик у галузi чарiвництва, яка має назву науки лiкарської. По всьому медичному свiтi його вславлено як зразок хвороби печiнки найновiшого ґатунку. Лiкарi кажуть, що вiн проживе менше року, i вiн цiлковито переконаний, що не доживе до наступного Великодня, — тiльки аби їм зробити цю ласку.

Крейвен (з афектацiєю вiйськового). Дуже мило з вашого боку, що ви намагаєтесь пiдтримати мою бадьорiсть, смiючись iз цього всього, Чартерiсе. Але коли мiй час приспiє, я буду готовий. Я — солдат. (Джулiя хлипає). Не плач, Джулiє.

Кетбертсон (хрипко). Сподiваюсь, вас ще довго можна буде вберегти.

Крейвен. Зробiть менi ласку, Джо, змiнiть тему. (Пiдводиться й знову стає на килимi, спиною до вогню).

Чартерiс. Спробуйте переконати його, щоб вiн вступив до нашого клубу, Кетбертсоне. Вiн просто нудиться.

Джулiя. Нiчого не буде. Ми iз Сильвiєю завжди умовляємо його, щоб вiн вступив, але вiн не хоче.

Крейвен. Але ж, доню, у мене є свiй клуб.

Чартерiс (трохи презирливо). Так, «Молодi армiї й флоти». І ви звете це клубом? Та ж туди жiнка не смiє й за порiг ступити.

Крейвен (трохи запально). Клуби — це справа особистого смаку, Чартерiсе. Вам подобається клуб для пiвнiв i курок, а менi нi. Досить погано вже й те, що Джулiя з сестрою — дiвчинi нема ще й двадцяти! — половину свого часу гають у такому мiсцi. Та й потiм, що це справдi за назва для клубу — Ібсенiвський клуб! Та мене ввесь Лондон засмiяв би! Ібсенiвський клуб! Кетбертсоне, пiдтримайте ж мене! Я певен, що ви згоднi зi мною.

Чартерiс. Кетбертсон — член нашого клубу.

Крейвен (вражений). Як! Та ж вiн цiлий вечiр говорив менi про те, в який спосiб усе в нас пiшло догори дригом саме через отi прогресивнi iдеї молодого поколiння.

Чартерiс. Ну, що ж. Вiн i вивчає це все у клубi. Вiн завжди там.

Кетбертсон (люб’язно). Не завжди. Не перебiльшуйте, Чартерiсе. Ви прекрасно знаєте, що хоч я й вступив до клубу, я зробив це заради Ґрейс, гадаючи, що присутнiсть її батька там буде захистом i... i чимсь подiбним до санкцiї для неї... Але я нiколи не схвалював цього.

Крейвен (нетактовно затримуючи увагу на Кетбертсоновiй непослiдовностi). Нi, але ж це, знаєте, дуже несподiвано; запевняю вас, дуже несподiвано. Я б нiколи не подумав цього, слухавши вашi розмови, Джо. Як, ви ж казали, що всенький новiтнiй рух огидний вам, бо все своє життя ви були свiдком того, як жiночнi жiнки й мужнi чоловiки благородно терпiли страждання, добровiльно приносили жертви й ще казна-що робили. І що ж, це можна, в Ібсенiвському клубi ви бачите цю всю мужнiсть i жiночнiсть?

Чартерiс. Напевне, нi: клубнi правила забороняють подiбнi речi. Кожного кандидата до членiв мусить зарекомендувати чоловiк i жiнка, причому обидва ґарантують,що, як це жiнка, то вона позбавлена жiночих рис, а як чоловiк — то чоловiчих.

Крейвен (хитро пiдсмiюючись i нахиляючись так, щоб нагрiтi штани притиснути до змерзлих нiг). Годi, годi, Чартерiсе. Мене не обдурите такими вигадками.

Кетбертсон (палко). Це правда. Це потворно, але це так.

Крейвен (його обурення зростає в мiру того, як вiн починає уявляти собi неминучi висновки). Чи не хочете ви сказати, що хтось мав нахабство ґарантувати, що моя Юлiя жiнка, позбута жiночости?

Чартерiс (похмуро). Це звучить, як щось неймовiрне, але знайшовся чоловiк, що погодився взяти цю неможливу брехню на своє сумлiння.

Джулiя (спалахуючи). Якщо нiчого гiршого вiн не має на своєму сумлiннi, то може спати спокiйно. І як це я бiльш жiноча, нiж всi iншi, хотiла б я знати? Вони завжди кажуть подiбнi речi в мене поза спиною, я знаю це од Сильвiї. Оце недавно одна з членiв комiтету сказала, що мене зовсiм не слiд було приймати, що цi (до Чартерiса) контрабандою мене провели. Хотiла б я, щоб