Читати книгу - "Адвокат диявола"

— Привіт, — сказав той, що стояв праворуч. Усміхнувся, показавши повний рот зеленувато-жовтих зубів. Його губи оголили їх у хтивій посмішці.

— Б’юсь об заклад, тобі вже самотньо, — промовив чоловік ліворуч від Кевіна й поклав праву руку йому на ліве стегно.

Він почав відсовуватись, але в’язень, що стояв просто позаду нього, притулився ногами до його спини. Він усвідомив, що цей чолов’яга ще й уперся в нього ерекцією. Його почало нудити з відрази. Чоловік ліворуч міцніше взявся за Кевінове стегно. Йому захотілося крикнути, але невеликий натовп в’язнів, які зібралися позаду нього, обабіч нього та просто перед ним, унеможливлював будь-який миттєвий порятунок.

Тоді кілька тих, які стояли перед ним, розступились, а в’язень, який сидів просто навпроти нього, швидко встав і позадкував, пропускаючи до столу високого, мускулястого чорношкірого чоловіка. Той сів за стіл. Під рукавами в нього випиналися біцепси, а м’язи його шиї енергійно розтягувалися під гладенькою тонкою шкірою. Він здавався непереможним, загартованим, виліпленим системою, зміцненим і обтесаним. Мав ясні чорні очі з білками, чистими, як свіже молоко.

Він посміхнувся, і чоловіки довкола нього теж посміхнулися. Всі погляди були спрямовані на нього. Він неначе був джерелом їхньої енергії й навіть життєвої сили.

— Вітаю, містере Тейлор, — сказав він. Кевін кивнув. — Ми чекали на вас.

— На мене? — йому урвався голос.

Посмішки на обличчях в’язнів довкола нього поширшали.

— Або на когось дуже схожого на вас.

— О, — сказав він і перевів погляд із чоловіка праворуч від себе на того, хто був ліворуч. Отже, його пустять по колу, наче якусь повію.

— О ні, ні, містере Тейлор, — промовив чорношкірий. — Ви неправильно зрозуміли. Ви тут не для того. Цього вони можуть домогтися коли завгодно від когось іншого, — додав він, і чоловік ліворуч від Кевіна негайно прибрав руку з його стегна. І він, і чоловік праворуч посунулися, переставши притискатися всім тілом до його тіла, а чоловік позаду відступив. Він видихнув з полегшенням. — Ні, ви надто важливі для цього, містере Тейлор.

— Та невже?

— Так, сер. Розумієте, містере Тейлор, усіх присутніх тут підставили, так само як вас…

Юрба довкола розсміялася. Усі всміхнулися йому.

— В усіх присутніх тут були нікудишні адвокати, — дехто сердито закивав. — Усім треба подати на апеляцію.

— Що?

— Так, сер, саме так. Іронія ж у тому, що наша юридична бібліотека — одна з найкращих, але ми не маємо таких навичок і знань, як ви. Але… — він відкинувся назад і поклав свої великі руки на стіл долонями донизу, — ви нарешті прибули й допоможете нам… допоможете всім і кожному з нас, і в такому разі вас завжди знатимуть тут як містера Тейлора і до вас будуть ставитися з повагою. Хіба ні, хлопці?

Усі в групі закивали.

— Отже… Пропоную вам, доївши обід, одразу почимчикувати до юридичної бібліотеки та зустрітися з Дряпом. Це в’язень, який служить головним бібліотекарем, і він чекає на можливість допомогти вам, містере Тейлор. Ви і Дряп… та ви тут будете ходити як сіамські близнюки.

Знову сміх.

— Просто йдіть туди, а Дряп скаже вам, із чого почати, кому допомогти першим. Зрозуміло, містере Тейлор?

Усі вони нахилилися ближче, зосередившись і дивлячись на нього.

— Так, — сказав він. — Зрозуміло. Нарешті.

— Чудово, містере Тейлор. Просто чудово, — він підвівся. — Передайте Дряпові привіт від мене.

Він підморгнув, і натовп розступився; одні в’язні пішли за ним, інші розійшлися направо й наліво, а Кевін врешті-решт знову залишився практично сам.

Це мала бути роль Річарда Джаффі, подумав він. Ось що мав на увазі Пол Сколфілд, коли підійшов до нього і сказав йому, що на фірмі «Джон Мільтон і партнери» є вакансія. Гелен Сколфілд мала рацію: Річард Джаффі мав совість і вирішив, що смерть краща за це.

І отець Вінсент теж йому не брехав. Диявол відданий своїм послідовникам і підтримує їх.

Він підвівся. Йому здалося, ніби всі у величезній їдальні перестали їсти та провели його поглядом, навіть охоронці. Він ішов, наче на гільйотину. Швидкість, із якою падатиме її лезо, повністю залежатиме від його власної відваги та совісті. Зараз йому не ставало сміливості його опустити.

А шкода. Він покараний, як легендарний Сізіф із грецької міфології, довіку змушений викочувати з ями каменюку, яка щоразу просто скочується назад. Однак він продовжуватиме, бо вважає, що будь-яке існування краще, ніж не існувати зовсім.

Чи так це?

Ідучи вздовж коридору до бібліотеки, він знав, що на нього чекає. Можливо, він знав це завжди. Це знання приховувало зло, що крилося в його серці, але воно існувало завжди.

Час відгорнути плащ і поглянути в очі правді, подумав він.

Він звернув у двері. Тутешня бібліотека була неймовірна як на в’язничну книгозбірню.

А ще в ній було тихо, як і має бути в бібліотеці. На іншому боці добре освітленого приміщення відчинилися двері, і до нього неквапом підійшов хранитель книжок.

Дряп.

Він усміхався. Він знав, що Кевін скоро прийде. Звісно, знав.

Що ближче він підходив, то знайомішим ставало його обличчя, аж доки він не опинився просто перед Кевіном.

І Кевін знову зазирнув у харизматичні батьківські очі Джона Мільтона.

1

Трайфл — англійський десерт зі змоченого у вині бісквітного печива («пальчиків»), фруктів, заварного крему та збитих вершків. (Тут і далі прим. перекл.)

2

Цитата з фільму «Володіти і не володіти» («To Have and Have Not»), який став стартом для кінокар’єри Лорен Беколл. Цікаво, що наведена цитата неточна: у фільмі героїня Беколл звертається до персонажа на ім’я Стів, а не Сем.

3

Білий зинфандель — різновид каліфорнійського рожевого вина.

4

«Троє помагачів» («The Three Stooges») — американське комедійне тріо, відоме численними фарсовими виступами у водевілі, театрі, кіно та на телебаченні.

5

«Перр’є» (Perrier) — французька мінеральна вода преміум-класу.

6

Спінет — різновид клавесина.

7

«Пам’ять» («Memory») — популярна пісня з мюзиклу «Коти».