Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

— Я тут представляю Майдан, блядь!.. — обвів присутніх поглядом. — Хтось сумнівається у моїх повноваженнях?

— Нет… ні… ні… ні… — враз один наперед одного почали заявляти присутні.

— Тоді вперед, блядь, — завив Паша, — беремо серветки і виводимо на них каліграфічно свої внески-побажання… Так би мовити, голосування ресторанними серветками. Розвели тут соплі. Зараз час швидких рішень!

— Не за это мы боролись, — зі смішком заявив 64-й розмір. — Не за то Майдан стоял…

Паша сердито зиркнув на нього:

— Не треба іронії. Ми під час цієї революції постійно ходили під прицілом. І це дає нам право на деяку компенсацію. Он, Арсеній Петрович уже три місяці на морі не був…

— Охренеть, — не втримався, реготнув Бас. — И как только он это, бідненький, пережил?!

Паша знову зиркнув з-під лоба і відповів цілком серйозно, з притиском:

— Важко пережив… — і обвів усіх поглядом: — Тільки не скупіться, панове, не скупіться, нам з вами будувати нову країну, а це потребує капітальних вкладень…

— І зауважте, — нагадав про себе Блідий. — Наші внески — це вклад у наше спільне майбутнє, — і щось із розмахом черконув на серветці.

Утім, більше ніхто не поспішав робити заявки на серветках. Запала зрадлива пауза. Бас влив у себе півсклянки віскі та закинув у гризло ложку олів’є.

Чикатило нарешті відірвався від своїх фотографій, з-під лоба глянув на Пашу, вправно намалював на серветці маркером мішень і дулю, що в неї цілиться, склав і подав «представнику Майдану».

Мордань узяв серветку, з розумним виглядом глянув на малюнок, вдав, що задоволений написаним і передав Блідому, уголос прокоментувавши:

— Бачу, що колишні вчителі набагато швидше орієнтуються у політичних процесах, ніж політики і бізнесмени… — а на вухо прошепотів: — Ми йому ще будемо винні…

Бас знову налив собі віскі, витер серветкою масні губи так, що на ній залишилися сліди від яєць і майонезу. Трішки подумав і сказав:

— А у меня нет никаких политических амбиций. Мне на власть насрать.

— А какого хуя ты тогда сюда приперся? — не зрозумів 64-й розмір.

— Думал, будем делить то, что осталось от Яныка и его команды.

— Шановні, — улесливим голосом вирішив таки пояснити Блідий. — Ось хто увійде до нашої компанії, хто увіллється… Той і стане ділити «спадщину» Віктора Федоровича. Хоча, як ви знаєте, він ще й досі легітимний президент. Ось тільки питання: чи надовго?

— Вот когда его не станет окончательно… И когда вы сами станете властью… Тогда у нас будет о чем с вами потолковать. А пока… — він знову перехилив чарку і закусив олів’є. — А пока давайте будем смотреть на все трезво. Власти у вас нет. А ее перспективы весьма неопределенные.

— Добре, — байдуже кивнув Блідий. — Я так у штабі й скажу…

— Не надо меня пугать штабом… И еще надо разобраться, почему ваш сынок постоянно крутился на антимайдане. И, как говорят, поддерживал его…

— Це голослівні звинувачення, — враз заступився за Блідого, котрий аж збуряковів на лиці, мордань. — Ми з перший днів були разом на Майдані!

— А я готов рискнуть, и признаюсь, как человек чести, — сказав товстун, — мне плевать, кто был на каком антимайдане. Мне просто власть нравится! И теперь у меня появился шанс, — і черконув щось розгонисто на серветці. — Кстати, — до Блідого, — я лично с Егором отбивал атаки «Беркута» на Грушевского. И у меня есть свидетели. Если надо, они это подтвердят.

— А мене Єгорка виносив на плечах з-під обстрілу, — заявив Чикатило. — Якщо треба, я дам клятву на Біблії, що саме так і було. Це наші діти, і ми не маємо права втягати їх у наші справи.

— Ахуеть! — відкинувся на спинку крісла Бас. — И эти люди нас ведут в Европу! Что только у вас в голове?!

— Даремно ви так… Сімейні цінності, — пробурмотів вусатий депутат. — Це так по-європейськи…

«На круги своя»

Черговий по взводу Діда сидів перед зачиненими дверима магазину і грав на телефоні в кульки. Щойно всі, хто залишився у взводі, пішли спати на другий поверх. Більшість із групи розійшлися, роз’їхались по домівках, Мишко повів своїх патрулювати Лівий Берег. У приміщенні залишилося всього восьмеро бійців.

Біля чергового на журнальному столику парувала свіжозварена кава у високій чашці, диміла цигарка у попільничці, густий дим рівною цівкою піднімався на рівень пластикових пляшок з водою і розсіювався. Було якось затишно і незвично, тиша аж дзвеніла у вухах. Після триденних боїв навіть приглушене хропіння Бачі на другому поверсі віяло блаженним, бажаним спокоєм.

Хтось постукав у двері. Черговий підійшов до них і побачив двох майданівських сотників — Триндюка та Майора. Перший був малий і клишоногий, з опухлою пикою, другий — такого ж «формату», але з хитрими різкими очима. Охоронець запитально кивнув до них, мовляв, що треба. З вулиці приглушено долинули слова Триндюка:

— Принесли Діду документи зі штабу Революції, — показав пакет із паперами і відвів погляд убік.

— Зараз його покличу, — крикнув черговий так, щоб його почули візитери.

На що Триндюк замахав руками:

— Нехай спить, він нам не треба, візьми пакет, передаси йому вранці!

Черговий якусь мить повагався і відчинив двері. Несподівано Триндюк вхопив його за руку, потягнув на себе так, що хлопець не встиг і писнути. Тут він опинився у міцних руках Майора. Той прикрив йому рукою рота і передав своїм бійцям. Цих бійців було не менше двох десятків — група регбістів, що тільки нині в обід приїхала на Майдан. Вони були одягнені у спортивні костюми, озброєні битками, погано розбиралися в тому, що насправді тут відбувається і хто кому тітушка. Тому дивилися на Триндюка і Майора, як давні шумери на героїв епосу про Гільгамеша — з патетикою та повагою. Їхні накази хлопці виконували без зайвих роздумів.

— Так, пацанчики, — наказав Триндюк, — вриваємося, лупимо всіх, не жаліючи, без розбору. Вони десь у підвалі тримають заручників. Заручників випускаємо, передаємо мені. Зрадників — до нас на сповідь. Далі ми з Майором самі розберемося. Все, що знайдете — комп’ютери, бронежилети, форму — все ваше. Гроші, зброя — нам. Вперед!

Свіжоспечені «майданівці» кинулися виконувати його наказ.

* * *

Дід уперше за кілька днів спокійно заснув. Не було ні вибухів, ні гулу Майдану, ні пострілів, ні тріскотні феєрверків. Тихо і затишно. Та враз — знизу долинув подзвін розбитої