Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

— Кар-р-р? — поглянув на нього птах. Те, що лежало в рівчаку, досі мало на собі дівчачу сукенку. — Хар-р-рчів!

— Може, ти й голодний… але найперше треба знайти Петра. Поки нас не зловили Міми.

Фелікс нервово озирнувся, всі ці три дні вони неслися вперед, випе­реджа­ючи Мімів на якийсь один крок. Міми пересувалися повільно, часто борюкаючись із невидимими вітрами або намагаючись намацати вихід із якогось невидимого будинку, але жалю не знали. Мімам не потрібен був сон, вони не моргали і не спинялись.

За сотню метрів від села прокинувся телефон. Він нявчав, немовби допитливе кошеня, поки Фелікс намагався його видобути із наплічника.

— Покинь мене! — прокричав він од злості.

— Феліксе? Це пан Кріль.

— Що? — хлопчик приголомшено глянув на телефон. Під замацаними клавішами виблискували хромовані вогники.

— Це я. Твій капловухий друг. Я в селі. Послухай, не наближайся сюди ні на крок!

— Чому ні? — насупився він, не спиняючись.

— Вони тут. Скінчився мій запас щастя. Навряд чи вдасться вибратися звідси. Ти… — раптом голос велетенського гризуна збився на щось цілковито нелюдське, заячий писк люті й страху. — …І за тобою також! Треба навпростець, хлопчику! Біжи!

Телефон задзеленчав, коли перервався сигнал. Фелікс замахнувся ним, надумавши хвицнути об землю, але раптом зупинився. Попереду на нього очима-намистинками витріщився крук із закривавленим дзьобом.

— Лети в село, — наказав йому хлопчик. — Скажи, що ти бачиш.

— Кар-р-р!

Крук розігнався і, підстрибнувши, важко зіпнувся в повітря над травою, а потім так само важко полетів над верхівками дерев. Фелікс знову поглянув на телефон, його роздирали навпіл лють і смуток. В очах читався вираз: так нечесно! Все нечесно! Він же просто хотів стати юним і безтурботним. А ще повеселитись. Товариші з’явилися пізніше. Спершу була ще й пані Їжачиха, але вона загинула під час випадкової вистави Периферії, коли повітря пронизували спалахи електричних розрядів аж із самісінької іоносфери, де ґвалт зчинили корональні спалахи на сонці. От і Периферія теж така сама: бездумна сутність, украй небезпечна й мінлива, варта довіри, не більше від отруйної змії, але подекуди спроможна на створення шедевральної краси речей. (Полярні сяйва тоді не вщухали кілька тижнів.)

Фелікс знервовано озирнувся. Йому здалося, ззаду по дорозі, за живоплотом щось заворушилось. Він приклав телефон до щоки:

— Поговоріть хтось зі мною.

— Зацікавте нас!

— Я ж нічого не знаю! — раптом не стримався він.

— Розкажіть якусь історію, виконайте формально відповідну зацікавленню дію: заспівайте, станцюйте, поплескайте в долоні.

— Що я одержу натомість?

— А що ви потребуєте? — голос із протилежного краю звучав тонкий, далекий, стиснений лігатурами каузального каналу зв’язку.

— За мною женуться погані люди. Жбурляються тортами, хочуть і мене зробити тортом. Ви можете їх спинити? Захистити мене від Мімів?

— Розкажіть історію. — Це не було ні питання, ні прохання. Це був наказ.

Фелікс глибоко зітхнув. Він подивився вгору й побачив Крука, який кружляв у нього над головою. Потім стрибнув у рівчак попід дорогою, одразу пірнув під крони дерев на узліссі й став пробиратися вглиб лісу. По дорозі він говорив:

— Жив собі в палаці на березі річки один герцог, і виходив він вікнами на єдине місто в цілому світі. Герцог був не дуже мудрий, але робив усе, що йому здавалося правильним для свого народу. Аж ось одного ранку з неба посипалися телефони, і все навколо змінилося. Ось вам історія герцога.

Вона виявилась довга й плутана і тривала якийсь час. Хлопчик розповів, як палац узяли в облогу анархісти-терористи, що потопили місто в хаосі та пластикових столових приборах. Усі його солдати дезертирували, розграбувавши перед цим палац і звіринець. А самі він утік через потайний хід під приймальнею Куратора, що розташувалася на найнижчому рівні підвалу. Підстаркуватий герцог із трьома вірними слугами. Розбитий журбою, він заледве розумів, що відбувається в світі. Чому все раптом змінилося? В одному завулку із купи сміття до нього, ніби допитливе кошеня, занявчав телефон. Він нахилився підняти його, і це врятувало йому життя, бо цієї миті двоє його солдатів-відступників стріляли по ньому з рушниць. Вони вбили громадянина Фон Бека, але той раніше встиг їх позначити зі свого «повільного пістолета» — забороненої зброї, тим не менш санкціонованої для використання громадянами з управління Куратора в рамках виконання своїх обов’язків. (Кулі з такої зброї летіли на крилах колібрі, невідступно переслідуючи свою ціль, куди б вона не втекла. Ці кулі вбивали, жалячи жертву барбетами з нейротоксином, ніби оси з особливим маркером охранки — зброя терору, яка мала демонструвати все жахіття заборонених технологій.)

Фелікс прослизнув між коріння дерев по схилу і бігцем перетнув галявину, на якій пеньки вже пустили нові зелені пагони. У відчаї герцог вирішив поговорити з телефоном, і той запропонував йому сповнити три бажання. Тож чоловік, сприйнявши пропозицію за гіркий жарт, захотів повернути свою молодість; але на превелике його здивування, до нього й справді магічним чином вернулася його юнь. Потім він попросив про товаришів; і йому було дано друзів, чудових друзів, які виконували будь-яке його побажання, нічого не просячи натомість. І навіть третє його прохання, яке він зробив у хлопчачому запалі повернутої юні, було сповнене. Попри те, що хлопчик отримав не геть те, на що очікував або що насправді хотів би попросити, якби не