Читати книгу - "Зламані янголи"

На пістолеті мені підморгнув червоний вогник заряду. В покладених у магазин капсулах мали вишикуватись уламки виготовлених для армії кристалів, виставивши в бік дула гострі краї на кінцях, схожі на мільйон кинджалів. Я притулив дуло до згину ліктя й натиснув на спусковий гачок.

Полегшення настало миттєво. В голові прокотилася м’яка червона хвиля, що стерла рожеві та сірі плями болю. Продукція спеціально для Клину, найкраще й тільки найкраще вовкам Каррери. Я всміхнувся, очманівши від припливу ендорфінів, і спробував намацати антирадіаційні капсули.

Ну, Вірджиніє, тепер я, блін, почуваюся цілком функціональним.

Я витрусив розірвані капсули від знеболювального. Зарядив порцію антирадіаційного засобу, клацнув замком.

Ти подивись на себе, Ковачу. Благенька, напівмертва купка клітин, що їх тримає вкупі нитка хімії.

Ці слова були нехарактерними для Вірджинії Відаури, тож це, можливо, повернувся тихцем після вчорашнього відступу Семетер. Я забув про це спостереження й зосередився на функціонуванні.

Ви вдягнулися в цю плоть зо два дні тому і невдовзі знімете її…

Так, так.

Я зачекав на сигнал. Зачекав, поки мені не підморгнуло червоне око.

Постріл.

Цілком, блін, функціональний.

Довівши своє вбрання до чогось схожого на лад, я попрямував на камбуз, ідучи на звук голосів. Там саме снідали всі, хто був на вечірці — як неважко було помітити, крім Шнайдера. Мою появу зустріли нетривалими оплесками. Крукшенк усміхнулася, штовхнула мене стегнами по стегнах і передала мені кухлик кави. З її зіниць було видно, що ліками для армії перед цим користувався не лише я.

— Коли ви закінчили? — спитав я, сівши.

Оле Гансен поглянув на свій ретинальний дисплей.

— Десь із годину тому. Люк зголосився куховарити. Я пішов до табору по все необхідне.

— А що там Шнайдер?

Гансен знизав плечима і закинув до рота їжу з виделки.

— Пішов зі мною, а тоді лишився там. А що?

— Та нічого.

— Ось, — Люк Депре підсунув мені тарілку з омлетом. — Заправся.

Я трохи скуштував його, але так і не пробудив у собі бажання поїсти. Якогось конкретного болю я не відчував, але за моїм отетерінням переховувалася хвороблива нестабільність, і я знав, що вона засіла на клітинному рівні. Я вже пару днів не відчував апетиту по-справжньому, а не виблювати все з’їдене рано вранці ставало дедалі важче. Я порізав омлет і розіпхав шматочки по тарілці, але врешті-решт так майже нічого й не з’їв.

Депре вдав, ніби цього не помітив, але було видно, що він образився.

— Хтось бачив, чи палають ще наші манюні друзі?

— Дим є, — відповів Гансен. — Але небагато. Ти не їстимеш?

Я хитнув головою.

— Давай сюди, — він забрав у мене тарілку і змахнув її вміст на свою. — Ти, певно, конкретно перепив учора ввечері місцевого віскарику.

— Оле, я вмираю, — роздратовано сказав я.

— Так, може, річ у цьому. Або в кальяні. Мені батько якось казав: ніколи не змішуй алкоголь і куриво. Від цього стає хріново.

На іншому кінці столу запищав комунікатор. Хтось забув невимкнену індукційну гарнітуру. Гансен буркнув і потягнувся вільною рукою до гарнітури. Приклав її до вуха.

— Гансен. Так, — він послухав. — Гаразд, п’ять хвилин, — він знову послухав, і на його обличчі з’явилася нещира усмішка. — Еге ж, я їм скажу. Десять хвилин. Так.

Він закинув прилад назад до тарілок і скривився.

— Суджіяді?

— Вгадав. Хоче провести розвідувальний політ над наноколоніями. Оце так, — він знову всміхнувся. — І каже: не вимикайте, блін, гарнітури, як не хочете, блін, нарватися на догану.

Депре гигикнув.

— Це ти, блін, дослівно процитував?

— Ні, блін, перефразував, — Гансен кинув виделку на тарілку й підвівся. — Він сказав не «догана», а ДЗ-9.

Керувати взводом — справа нелегка навіть за найкращих обставин. Якщо ж ваша команда повністю складається з більш ніж смертельно небезпечних спецпризначенців із замашками примадонн, яких уже щонайменше одного разу було вбито, це, певно, справжній кошмар.

Суджіяді справлявся з цим добре.

Він абсолютно спокійно дивився, як ми вервечкою заходимо до інструктажної й сідаємо. Під дошкою пам’яті біля кожного стільця лежала приготована до вживання порція пероральних знеболювальних. Хтось, побачивши ліки, радісно крикнув, перекривши бурмотіння інших, але затихнув під поглядом Суджіяді. Тоді він заговорив голосом ресторанного людроїда, який рекомендує вино.

— Якщо хтось із присутніх досі страждає від похмілля, то хай розбереться з ним зараз. Вийшла з ладу одна з вартових систем зовнішнього кільця. Як — незрозуміло.

Реакція вийшла такою, як він і хотів: бурмотіння довкола стихло. Я навіть відчув, як у мене стрімко падає рівень ендорфінів.

— Крукшенк і Гансене, поїдьте туди на одному з мотоциклів і перевірте його. Як помітите якісь ознаки активності, взагалі будь-якої активності, розвертайтеся й негайно їдьте сюди. Якщо цього не станеться, заберіть усі уламки, які там знайдете, і привезіть їх сюди на аналіз. Вонґсават, «Наґіні» має бути заведеною й готовою до злету за моєю командою. Всі інші хай озброяться й сидять там, де їх можна знайти. І не знімайте гарнітури, — він повернувся до Тані Вардані, яка розвалилася на стільці у віддаленому кінці приміщення, закутавшись у плащ і сховавшись за сонячними лінзами. — Пані Вардані. Не можете назвати приблизний час відкриття?

— Можливо, завтра, — вона наче й не дивилася на нього з-за лінз. — Якщо нам пощастить.

Хтось пирхнув. Суджіяді не став роздивлятися, хто саме.

— Мені не потрібно нагадувати вам, пані Вардані, що ми перебуваємо під загрозою.

— Ні. Не потрібно, — вона відірвалася від стільця й попливла до виходу. — Я буду в печері.

Після її відходу збори завершилися.

Гансен і Крукшенк повернулися менш ніж за півгодини.

— Нічого, — повідомив Суджіяді спеціаліст із підривних робіт після повернення. — Жодних уламків, жодних слідів вогню, жодних ознак пошкодження машин. Ба більше, — він озирнувся на обшукані місця, — ніщо, блін, не вказувало на те, що та штука взагалі там стояла.

Напруження в таборі посилилося. Більшість спецпризначенців відповідно до особистих нахилів занурилися в похмуру тишу й почали майже одержимо перевіряти свою звичну зброю. Гансен розпакував корозійні гранати й перевірив їхні запобіжники. Крукшенк розібрала системи рухомої артилерії. Суджіяді та Вонґсават зникли в пілотській кабіні «Наґіні», а за ними після нетривалих вагань пішов Шнайдер. Люк Депре вступив біля води у серйозний двобій із Цзяном Цзяньпіном, а Генд пішов у свій булькобуд — мабуть, спалити ще пахощів.

Я до кінця ранку просидів на прискалку над пляжем разом із Сунь Ліпін, сподіваючись, що залишки нічних веселощів вийдуть з мого організму раніше за знеболювальні. Небо над нами обіцяло покращення погоди. Його вчорашню