Читати книгу - "Мартін Іден, Джек Лондон"

Містер Морз трохи почервонів.

- Мушу визнати, сер,- сказав він,- що ви говорите, як запеклий соціаліст.

Саме тоді Мартін і зауважив:

- Ви ненавидите й боїтесь соціалістів. Але за що? Ви ж не знаєте ні їх самих, ні їхніх поглядів.

- Ну, ваші погляди дуже нагадують погляди соціалістів,- відказав містер Морз.

Рут занепокоєно поглядала на співрозмовників, а місіс Морз аж сяяла задоволенням, що їй пощастило викликати у них такий антагонізм.

- Якщо я вважаю республіканців за дурнів і кажу, що воля, рівність і братерство трісли, як мильні бульби, то це ще не значить, що я соціаліст,- посміхаючись, сказав Мартін.- Якщо я не вірю Джеферсонові 31 й тому неукові французові, що його виховав, то це теж не робить ще з мене соціаліста. Запевняю вас, містере Морзе, що ви куди ближчі до соціалізму, аніж я, його завзятий ворог.

- Ви жартуєте,- тільки на це й спромігся містер Морз.

- Ні, я цілком поважно. Ви вірите в рівність, а самі служите капіталістичним корпораціям, що роблять усе можливе, аби цю рівність поховати. А мене називаєте соціалістом, коли я заперечую рівність і обстоюю те, що ви самі доводите своїм життям. Республіканці - люті вороги рівності, хоч у боротьбі з нею вигукують це слово, як гасло. В ім’я рівності вони руйнують рівність. Тим-то я назвав їх дурнями. Щодо мене, то я - індивідуаліст. Я вірю, що в перегонах перемагає прудкіший, а в боротьбі - дужчий. Цього навчила мене біологія, в усякому разі, так мені здається. Отож я кажу, що я індивідуаліст, а індивідуалізм одвічний ворог соціалізму.

- Проте ви ходите на мітинги соціалістів,- роздратовано промовив містер Морз.

- А певно - так само як розвідник ходить до ворожого табору. Бо як же інакше можна дізнатися про ворожі сили? До того ж на їхніх мітингах дуже цікаво. Це народ бойовий і начитаний - то дарма, корисна їхня начитаність чи ні. Кожен з них і з соціологією і з усіма іншими «логіями» обізнаний далеко більше, ніж який промисловий магнат. Я разів шість бував на їхніх зборах і все-таки не став соціалістом, так само як після орацій Чарлі Хепгуда не став республіканцем.

- І все ж,- нерішуче відповів містер Морз,- я таки думаю, що ви схиляєтесь до соціалізму.

«От чудасія! - подумав Мартін.- Він не зрозумів мене. Не зрозумів ані слова. І куди ж він подів ту свою освіту?»

Отак на шляху свого розвитку зіткнувся Мартін лице в лице з економічною, чи то пак класовою мораллю, і невдовзі вона стала для нього якоюсь огидною потворою. Сам він був у справах етики інтелектуаліст, і ще дужче, ніж плитка зарозумілість, дратувала Мартіна моральність його ближніх - якась чудна мішанина економіки, метафізики, сентиментальності й мавпування.

Зразок такої дивоглядної мішанки трапився йому й у своїй родині. Коло його сестри Мерієн упадав один працьовитий молодий німець, з фаху механік, який, вивчивши добре своє ремесло, відкрив велосипедну майстерню, а до того зробився ще агентом по продажу дешевих велосипедів, і велося йому загалом зовсім не зло. Мерієн якось зайшла до Мартіна повідомити про свої заручини, а тоді, жартуючи, почала пророкувати йому по долоні його майбутнє. Наступним разом вона привела з собою Германа Шмідта. Мартін прийняв гостей дуже щиро і привітав їх такими гарними й добірними словами, що простацький розум сестриного нареченця був прикро вражений. Погане враження ще збільшилося, коли Мартін прочитав їм дотепного й веселого вірша під назвою «Ворожка», навіяного попередніми відвідинами Мерієн. Скінчивши, він дуже здивувався, не побачивши на обличчі сестри ніякого задоволення. Натомість Мерієн стурбовано дивилась на свого коханого, і Мартін, глянувши на нього, прочитав у грубих рисах цього достойника лише суровий осуд і роздратування. Зрештою, гості рано пішли, і Мартін скоро забув цей інцидент, хоч першу хвилю й здивувався дуже, бо думав, що кожній жінці, хай навіть з робітничого класу, мав бути ще й як приємно, коли їй присвячується вірші.

Через кілька днів Мерієн знову прийшла до Мартіна, цим разом сама. Не гаючи часу на балачки, вона одразу ж почала гірко дорікати йому.

- Що все це значить, Мерієн? - сердито сказав Мартін.- Ти говориш так, немов соромишся своїх родичів, принаймні свого брата!

- Авжеж, соромлюся! - вихопилося в неї.

Сльози образи в її очах вразили Мартіна. Горе дівчини було цілком щире.

- Невже твій Герман так ревнує тебе, що навіть твоєму рідному братові не можна написати про тебе вірша?

- Він зовсім не ревнує,- схлипнула вона.- Він каже, що то... непристойне.

Мартін аж свиснув з подиву, потім видобув копію «Ворожки» й наново перечитав її.

- Нічого такого не бачу,- сказав він, передаючи сестрі рукописа.- Прочитай сама і скажи, де ти бачиш тут щось непристойне... Так ти, здається, сказала?

- Так він сказав, а він уже знає,- відповіла Марієн і бридливо глянула на рукопис.- Він каже, що ти повинен подерти на клапті цей вірш. Він каже, що не хоче мати жінку, про яку кожен може читати отакі вірші. Каже, що це ганьба і що він цього не стерпить.

- Слухай, Мерієн. Але це ж дурниці...- почав був Мартін умовляти, але раптом передумав.

Він бачив перед собою нещасну дівчину, розумів, що ані її саму, ані її нареченого не переконати, і хоч уся ця історія була безглузда й кумедна, вирішив скоритися.

- Гаразд,- сказав він і, порвавши рукопис на дрібненькі клаптики, кинув у кошик.

Мартін утішав себе тим, що це була копія, а оригінал уже спочиває в одній нью-йоркській редакції. Мерієн та її наречений ніколи про це не довідаються, і ні вони, ні він сам, ані світ не зазнають жодної шкоди, якщо цю гарненьку невинну поезію колись буде надруковано.

Мерієн кинулась до кошика, але раптом спинилась.

- Можна? - попросила вона.

Мартін кивнув головою і замислено дивився, як Мерієн збирала і засовувала в кишеню жакетки клаптики розірваного рукопису -