Читати книгу - "Крах Симона Петлюри"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Повний хаос панував і в сфері зовнішньополітичній. Марення керманичів УНР полягали, наприклад, у тому, що вони цілком серйозно «сподівалися на заступництво інтересів України на Паризькій мировій конференції» – в цьому їх намагався переконати міністр внутрішніх справ (!), звітуючи про зустріч, яка відбулася 10 квітня за участі «членів українського уряду з представниками Америки та Сербії, які перед тим мали поїздку по Україні (11 квітня). Причина такого марення – відсутність у членів уряду поняття про основні напрямки зовнішньої політики держави, якою вони «керували». Так, 13 квітня (!) ухвалили відкласти від'їзд за кордон керуючого МЗС «до приїзду знову призначеного пана міністра та вияснення курсу закордонної політики» (підкреслення наше. – Д. Я.). 24 червня РНМ зажадала визнання «суверенності» УНР, для чого було «принципово визнано необхідним звернутись через послів УНР з нотою до держав світу» (22 червня), текст якої був ухвалений (виявити не вдалося. – Д. Я.). Про реакцію керівників іноземних держав на цей заклик відомо вже й не так багато – мабуть, з тієї простої причини, що вищим рівнем представництва з їхнього боку була «делегація від французького командування на чолі з майором Сегоне»![413]
На відміну від справ військових та міжнародних, у справі фінансовій уряд Мартоса примудрився-таки досягнути значних успіхів. Крали десятками мільйонів та сотнями тисяч. Основні напрямки такі:
– на міфічні проекти типу «лісокультурні роботи» (1200 000 грн.),
– «для закупки німецького майна» – 110 млн грн. та 50 млн доларів США,
– на потреби армії Західної Області УНР – 347 млн 200 тис. грн. (лише на серпень 1919 p.),
– «на закупівлю медичного майна за кордоном» – 20 млн грн.,
– «на зміцнення лікарсько-санітарних установ» – 240 млн грн.,
– на потреби Директорії 655 тис. грн.,
– міністру внутрішніх справ «на екстраординарні видатки» – 2 млн грн.,
– «на допомогу галичанам-біженцям» – 10 млн грн.,
– «на допомогу біднішому єврейському населенню міст і містечок, що постраждало від погромів» – 11 млн 460 тис. грн.,
– «на боротьбу з пошестями» – 25 млн грн.,
– «на видачу кооперативам урядовців відомств п'ятирічної безвідсоткової позички» – 2 млн грн.,
– «на видання періодичного органу» міністерства народного господарства – 280 тис. грн.
Перепадало і чесним людям та патріотичним організаціям, серед яких, зокрема, знаходимо «урядовця мін. внутрішніх справ Марії Михайленко, обікраденої 20 цього червня» (2000 крб.), урядовців біржі праці Проскурова (4000 грн.), Кам'янецький робітничий кооператив «Пролетарій» (100 000 грн. «на збільшення його оборотного фонду») тощо. Не забули і сиріток: 14 серпня уряд ухвалив законопроект «Про забезпечення дітей вояків, які потерпіли на війні»…
Природно, що виникає запитання: за рахунок яких ресурсів забезпечувалася така щедрість? Повної відповіді ми вже, напевно, ніколи не дізнаємося, але основні джерела відомі. Це – емісія (2 млрд грн.), урядові кредити в Держбанку (200 млн грн.), випуск короткострокових зобов'язань держскарбниці (200 млн грн.) та різноманітні «одноразові податки» на кшталт «одноразового оподаткування державних, концесійних і народних сітей в 1919 р.» або запровадження «повинності» на домовласників, які, в залежності від кількості кімнат, мали «доставити» на потреби режиму від 1 до 2 пар білизни (18 липня). Готувалися і до запровадження інших заходів – більшовицьких або нацистських (як кому подобається) за своєю формою, суттю та змістом. Так, наприклад, ухвалили проекти законів «Про трудову повинність громадян УНР» (26 липня), «Про державну хлібну повинність зурожаю 1919 р.» (30 липня), запровадили «обов'язкову возову повинність для формування військових транспортів» (16 серпня), ухвалили розробити законопроект «в справі монополізації зовнішньополітичного торгу» (26 серпня). На цьому фоні виокремлюється ухвала 28 серпня про заснування концентраційних таборів для «інтернованих польських полонених Галицької армії та більшовицьких полонених».
Не забували і про ідейно-політичне наповнення державного життя. Серед останніх заходів на цьому герці – ухвали про вилучення «з ужитку на Вкраїні шкільних підручників, вороже або тенденційно освітлюючих Україну і українську національно-державну справу» (9 серпня), про «пересунення Рівненської скарбниці з третьої до другої ранги» (15 квітня), а також святкування 1 травня «по всіх інституціях, підприємствах та школах» та річницю оголошення І Універсалу УЦР – 29 червня (бюджет свята в Кам'янці-Подільському – 200 000 грн.).[414]
Петлюра «змінює» політичну орієнтацію12 серпня в умовах військової поразки та фактичного державного розвалу уряд фактично відкинув «трудовий принцип» – засадничий принцип усього політичного устрою «другої» УНР. РНМ видала чергову Декларацію, яка цього разу «сповіщала про свій твердий та неухильний намір довести діло закріплення народного демократичного ладу на Україні до успішного кінця. Правительство, – читаємо в декларації, – виробляє проекти законів про вибори в парламент з правами Установчих Зборів і про утворення реформованих органів управління (самоврядування на місцях на основі всенародного, безпосереднього, рівного, тайного і пропорційного виборчого права»[415]. Практично це символізувало намір Петлюри та його групи «суттєво» скорегувати «магістральний шлях державотворення» «в напрямі загальноприйнятих демократичних цінностей, парламентаризму». Однак – на цьому треба наголосити окремо – «у Директорії, на практиці, демократичні методи реалізації державно-владних повноважень не спрацьовували».[416]
За документом проглядалася консолідована позиція опозиційних до лівосоціалістичної Директорії та уряду української «правиці». Партії хліборобів, селянська соціалістична, самостійників-соціалістів, соціалістів-федералістів та народних республіканців згуртувалися в Національно-Державний Союз, висунувши вимогу «зазначення ясного принципу парляментаризму і повної консолідації всіх творчих сил від верху й до низу». УСДРП запропонувала негайно ввести до складу уряду представників опозиції. УПСР виступила проти, запропонувавши натомість встановити диктатуру двох партій. «Після взаємних переговорів
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крах Симона Петлюри», після закриття браузера.