Читати книгу - "Кримінальне право України: Загальна частина: підручник"

class="book">У реальній дійсності в діях співучасників можливий збіг відразу декількох ролей (функцій). Наприклад, підбурювач може одночасно бути підбурювачем-організатором, підбурювачем-пособником тощо. Такий збіг функцій на боці одного учасника впливає на оцінку суспільно небезпечних дій, а також на призначення покарання. § 3. Форми співучасті

Для більш поглибленого аналізу співучасті у злочині в науці кримінального права, судовій практиці та чинному КК виділяють форми співучасті у злочині. Форми співучасті — це об’єднання співучасників, які різняться між собою за характером виконуваних ними ролей (перший критерій класифікації) і за ступенем стійкості суб’єктивних зв’язків між ними (другий критерій класифікації). Виходячи із змісту ч. 1 ст. 27, яка визначає, що співучасниками є виконавець, організатор, підбурювач та пособник, а в ч. 2 цієї статті названо і співвиконавця, можна зробити висновок про те, що співучасть з точки зору ролей, які виконують співучасники, можна поділити на дві форми: просту — без розподілу ролей і складну — з розподілом ролей.

1. Проста форма співучасті (в літературі цю форму співучасті називають «співвиконавство» чи «співвинність») має місце там, де всі учасники є виконавцями (співвиконавцями) злочину. Тут співучасники виконують однорідну роль: усі вони безпосередньо виконують повністю або частково об’єктивну сторону складу злочину, описаного в диспозиції статті Особливої частини КК. При цьому між співвиконавцями може бути розподіл функцій, але такий, що, як раніше відзначалося, має «технічний» характер з погляду повноти й обсягу виконання об’єктивної сторони того самого складу злочину.

2. Складна форма співучасті, тобто співучасть із розподілом ролей, полягає у тому, що учасники виконують різнорідні ролі. У цьому разі має місце розподіл ролей — один (чи декілька) виконавець, інші — організатор, підбурювач, пособник. Причому така складна форма співучасті може мати різні комбінації та охоплює дії виконавця й організатора, виконавця і пособника тощо. Однак у будь-якому разі тут завжди є виконавець та інший співучасник: організатор, підбурювач чи пособник (розподіл ролей).

У статті 28 КК передбачено форми співучасті, виділені залежно від стійкості суб’єктивних зв’язків між співучасникам. Залежно від цього вирізняють такі форми співучасті: 1) вчинення злочину групою осіб; 2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; 3) вчинення злочину організованою групою; 4) вчинення злочину злочинною організацією.

1. Вчинення злочину групою осіб, передбачене ч. 1 ст. 28 КК, має місце тоді, якщо в ньому беруть участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою. За цієї форми співучасті всі виконавці (співвиконавці) — два чи більше суб’єктів злочину — виконують у повному обсязі чи частково об’єктивну сторону складу злочину. В цих випадках діяльність одного виконавця приєднується до вже розпочатої діяльності іншого (інших) у процесі вчинення злочину, коли злочин уже розпочався, але ще не закінчився (об’єктивну сторону складу злочину в повному обсязі ще не виконано). При цьому змова може бути, але не до початку злочину, а в перебігу його виконання. Для визнання такої форми співучасті у злочині треба встановити всі об’єктивні і суб’єктивні ознаки останньої. Співучасники повинні діяти спільно, спиратися у своїх діях і зусиллях один на одного, між їх діями має бути причинний зв’язок, їм належить усвідомлювати, що спільними діями вони вчиняють злочин, і бажати чи свідомо допускати настання суспільно небезпечних наслідків. Таку форму співучасті передбачено в деяких статтях КК як кваліфікуючу ознаку злочину (при зґвалтуванні — ч. 3 ст. 152 КК, хуліганстві — ч. 2 ст. 296 КК, непокорі — ч. 2 ст. 402 КК та ін.). Розрізнені, не пов’язані між собою злочинні дії декількох осіб, які хоча й збігаються у місці і часі, але не пов’язані між собою спільністю дій цих осіб і єдністю умислу, не становлять співучасті в цілому, в тому числі у формі, передбаченій ч. 1 ст. 28 КК.

2. Вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою. Цій формі співучасті притаманне таке: а) у вчиненні злочину беруть участь дві чи більше особи, які задовольняють вимоги суб’єкта злочину; б) між цими особами ще до початку злочину відбулася змова про його спільне вчинення.

Форма змови — вербальна (словесна) — усна чи письмова або у формі конклюдентних дій — для наявності співучасті не має значення. Змова про вчинення злочину може відбутися задовго до вчинення злочину чи прямо перед його вчиненням, але до замаху на нього. Ступінь стійкості відносин між співучасниками не має значення. Змова між співучасниками може стосуватися місця, часу, способу вчинення злочину тощо. Ця форма співучасті може бути як простою (співвиконання), так і складною, тобто з розподілом ролей.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб підвищує суспільну небезпечність учинюваних дій порівняно з першою формою співучасті. Тому в Особливій частині КК значна кількість статей передбачає вказану форму співучасті як кваліфікуючу ознаку. Передусім це корисливі злочини проти власності, злочини у сфері обігу наркотичних засобів тощо. Крім того, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, якщо воно прямо не передбачене в статтях Особливої частини КК, визнається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК).

Вчинення злочину організованою групою. Згідно з ч. 3 ст. 28 КК така форма співучасті має місце тоді, коли в підготовці злочину або його вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення наміченого плану, відомого всім учасникам групи. Із цього випливає, що:

а) для організованої групи потрібна участь трьох чи більше осіб (для групи, що діє за попередньою змовою, достатньо двох учасників), які відповідають вимогам суб’єкта злочину;

б) організованій групі притаманне те, що її учасники зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших, тобто двох чи більше) злочинів. Стійкість групи — поняття оціночне і має встановлюватися щоразу з урахуванням конкретних обставин справи. Стійкість організованої групи як її ознака свідчить про те, що між співучасниками існують досить стабільні відносини у зв’язку з підготовкою або вчиненням цього та іншого (інших) злочинів. Для визнання групи організованою тяжкість злочину, до якого готується ця група чи