Читати книгу - "20 000 льє під водою"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Від восьмої до дев'ятої години «Наутилус» ішов неглибоко під водою. Я визначив, що ми перебуваємо неподалік Суецького перешийка. Крізь ілюмінатори я бачив підніжжя прибережних скель, яскраво освічені нашим прожектором. Мені здалося, що протока поступово звужується.
О чверть на десяту човен виплив на поверхню. Я поквапився на палубу, бо вмирав з нетерплячки, просто не міг дочекатися моменту, щоб нарешті увійти в тунель, відкритий капітаном Немо. На місці всидіти я не міг, тож прогулювався палубою і жадібно вдихав свіже, ще нічне, повітря.
І ось за милю від нас зблиснув вогник, світло якого було приглушене нічним туманом.
— Плавучий маяк, — промовив хтось позаду мене. Обернувшись, я побачив капітана Немо.
— Це Суецький плаваючий маяк, — повторив він. — Скоро ми підійдемо до входу в Аравійський тунель.
— Мабуть, не так вже й просто увійти в нього? — запитав я.
— Авжеж, професоре. Саме тому я зобов'язав себе перебувати у рубці штурмана і особисто управляти судном під час цієї переправи. Так що, пане Аронаксе, нам треба зійти униз. Зараз «Наутилус» зануриться під воду і випливе на поверхню лише після того, як ми пройдемо Аравійський тунель.
Я пішов за капітаном Немо. Віконниці зачинилися, резервуари наповнилися водою, і судно занурилося на десять метрів під рівнем моря.
Я вже збирався піти у свою каюту, але капітан Немо зупинив мене:
— Пане професоре, чи не бажаєте ви бути присутнім у рубці під час проходження тунелю?
— Про таке я навіть і не смів би вас просити, — схвильовано відповів я.
— Я запрошую, ходімо! Звідти ви побачите все, що тільки можна побачити під час підводного і разом з тим підземного плавання.
Капітан Немо повів мене до середнього трапу. Піднявшись на декілька сходинок, він відчинив бокові двері, і ми опинилися у верхньому коридорі, в кінці якого розміщувалася рубка, на носі судна.
Рубка на «Наутилусі» — це приміщення квадратної форми, кожна сторона якого становить шість футів. Вона нагадувала рубки на тих пароплавах, що курсують по Міссісіпі і Гудзону Посередині її розміщувався штурвал, з'єднаний з кермом управління штуртросами, що проходять аж до самої корми судна. Чотири ілюмінатори давали можливість стерновому у всіх напрямках спостерігати за тим, що діялося навколо судна.
У рубці було темно; але скоро мої очі звикли до темряви, і я розрізнив фігуру штурмана, що тримав обидві руки на штурвалі. Море яскраво освітлювалося прожектором, встановленим у протилежному кінці палуби.
— А тепер пошукаємо вхід у тунель, — промовив капітан Немо.
Електричні проводи з'єднували рубку з машинним відділенням, і капітан міг одночасно встановлювати швидкість судна і спрямовувати його у потрібному напрямку. Він натиснув металеву кнопку, і тієї ж миті гвинт зменшив кількість обертів.
Я мовчки дивився на похилу гранітну стіну — нерушиме підніжжя піщаного берегового масиву. Упродовж години ми пливли повз цю стіну, лише за декілька метрів від неї. Капітан Немо не зводив очей з компаса, що висів на двох концентричних кругах. За знаком капітана стерновий повертав штурвал, щохвилини змінюючи напрямок руху судна.
Я примостився біля ілюмінатора бакборту і милувався чудовим зодчеством коралів, зоофітів, водоростей і ракоподібних, що простягали свої величезні лапи майже з усіх скельних ущелин.
О чверть на одинадцяту капітан Немо сам став до стерна. Перед нами глибочіла широка, темна і глибока галерея. «Наутилус» сміливо увійшов під її похмуре склепіння. Ззовні почувся незвичний шум. То вирували води Червоного моря, які по схилу тунелю квапилися влитися у Середземне море. «Наутилус», підхоплений течією, шпарив, немов запущена стріла, його хід неможливо було стримати, навіть застосувавши зворотне обертання гвинта.
Вогненні блиски, борозни й зиґзаґи — світлові ефекти нашого прожектора — розмальовували стіни вузького тунелю, крізь який ми мчали з неймовірною швидкістю. Моє серце виривалося з грудей від захоплення, я мимоволі притиснув руки до грудей.
О десятій годині тридцять п'ять хвилин капітан Немо передав штурвал стерновому і, звертаючись до мене, повідомив:
— Середземне море!
«Наутилус», підхоплений нестримною течією, пройшов під Суецьким перешийком швидше ніж за двадцять хвилин!
Розділ шостий
Грецький архіпелаг
Наступного дня, 12 лютого, «Наутилус» піднявся на поверхню води ще вдосвіта. Я прожогом кинувся на палубу. За три милі від нас, у південній частині небокраю, ледь вимальовувався силует древнього Пелузіума. Підземний потік переніс нас з одного моря в інше! Спуск пологим руслом потоку несильний, та хіба можна було б повернутися назад тим же шляхом, з таким крутим підйомом і проти течії? Мені це видавалося неможливим.
Близько сьомої години ранку Нед Ленд і Консель також вийшли на палубу. Нерозлучні друзі спокійно проспали всю ніч і не цікавилися подвигами «Наутилуса».
— Ну, пане натуралісте, — звернувся до мене канадець жартівливим тоном, — і де ж воно, обіцяне Середземне море?
— Ми пливемо по ньому, друже Неде.
— Невже? — здивувався Консель. — Отже, цієї ночі…
— Отже цієї ночі «Наутилус» за двадцять хвилин пройшов під непрохідним перешийком.
— Я у це не вірю, — вставив канадець.
— Ну і даремно, пане Ленд! — різко заперечив я. — Он той низовинний берег, що видніється на півдні, то єгипетський берег!
— Це вигадки, пане! — не вірив мені впертий канадець.
— Якщо пан професор щось говорить, то немає підстав цьому не вірити — втрутився Консель.
— Послухайте, Неде, — сказав я, — капітан був таким люб'язним, що показав мені свій тунель. Я був разом із ним у рубці судна. Він сам вів «Наутилус» через цей вузький прохід.
— Ти чув, Неде?! — із захватом запитав Консель.
— У вас чудовий зір, Неде, — додав я, — тож ви неодмінно побачите мол гавані Порт-Саіда, що виступає аж ген у морі.
Канадець почав пильно вглядатися у далечінь.
— Таки-так, — нарешті промовив він, — ви праві, пане професоре, і ваш капітан мастак. Ми справді у Середземному морі! Тоді нам треба побалакати про своє, так, щоб нас ніхто не зміг підслухати.
Я чудово розумів, що мав на увазі Нед Ленд. Мені зовсім не хотілося обговорювати тему втечі з «Наутилуса», та все ж ігнорувати пропозицію обговорити це було нерозумно.
Ми втрьох сіли поблизу прожектора, де нас не так сильно обливали хвилі.
— Я слухаю вас, Неде, про що ви хочете поговорити?
— А ось про що. Нарешті ми в Європі. І перш ніж фантазія капітана Немо підкаже йому, що нам треба зануритися
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою», після закриття браузера.