Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

Коли Петро хотів вже видихнути й знесилено впасти на вільне місце на м'якому куточку біля вікна, до кухні увійшла незнайома йому жінка з великою прямокутною сумкою на плечі.

— Дякую, Сергію, що цю ніч я проводжу не на дні народження сестри, а у твоєму домі, — вона зупинилася біля столу, стягнула нітрилові рукавички, сховала їх до кишені, та неприязно скривилася у відповідь на гримасу чоловіка.

— Я вас не викликав.

— Натомість Марія викликала. Чому Стас так носиться із вашою родиною? Зрозуміти не можу, — сонна жінка струснула затягнутим у тугий хвіст темним прямим волоссям й потерла почервонілі очі. Вона ковзнула байдужим поглядом по Петру, Костянтину, та спинила його на Ярині. — То це з вами Сергій спав?

— Що? — дівчина ледь з табурета не впала від такого неприхованого й образливого початку. — Сергію! — у неї не було інших варіантів, хто б ще міг розповісти цю неймовірну історію чужій людині.

— Повір, це не те, чим би я хвалився, — чоловік закотив очі й похитав головою. — Я нікому нічого не розповідав. Я взагалі цю жінку вперше бачу, — останнє твердження було відвертою брехнею, про втілення якої Сергій насправді мріяв.

— О, привіт, Олександро. Сьогодні твоя зміна? — Андрій, який переговорив зі Стасом, повернувся до кухні разом з другом.

— Ні. Не моя, — жінка звернула важкий погляд до чоловіка, що звернувся до неї. — Але ж тут потрібен найкращий криміналіст. Коли ще вдасться взяти самого Костян...

— Андрію, це ти розповів? — Ярина схрестила руки перед собою й недобре примружилась.

— Коли усунуто все неможливе, — Сергій процитував найвідомішого вигаданого детектива та задумливо хитнув головою, — те, що залишилося, яким би малоймовірним воно не здавалося, і має бути правдою.

— І багатьох людей ти посвятив у подробиці нашого інтимного життя? — дівчина вперше помітила розгубленість вічно зібраного та стриманого чоловіка й голосно видихнула. — Дякую, хоч оголошення до газети не дав.

— Я б не була така впевнена, — Олександра розстібнула прямокутну сумку, витягнула з бокового відділення пом'яту газету й кинула її на стіл перед Яриною. — На каракулі не звертайте уваги. Колеги розписували ручку на обличчі Сергія й трохи захопилися.

Вражена дівчина швидко схопила друковане видання й здивовано розкрила рота, коли побачила на першій сторінці неоднозначний знімок.

— Звідки у журналістів ця фотографія? — пів хвилини вона вивчала знайому експозицію не в змозі повірити, що слава наздогнала її настільки химерним чином. Ярина швидко згадала, де колись бачила подібні знімки, й перевела жорсткий погляд на кримінального Костянтина. Вона показала йому лицьову сторону аркуша з фото, на якому була разом із Сергієм у компрометувальному становищі: — Костянтине?

— Звичайно, мені ж це більше за всіх потрібно. І тільки я стежу за вашим будинком, — саркастично відзначив чоловік й відставив вбік спустіле горнятко. — Дивись уважніше, — він пальцем вказав спочатку на фотографію, а потім кивнув за вікно, — мої люди роблять знімки з іншого ракурсу і поверхом вище, — кримінальний авторитет осудливо похитав головою та встав з-за столу. — Дякую за чай. Це був незабутній вечір. Всім на добраніч, — він протиснувся між іншими нічними гостями та попрямував до виходу.

— Стривай! — Ярина схопилась на ноги, відкинула газету й поспішила за Костянтином, що вже ковзнув на сходову клітку.

— Що? — чоловік приречено зупинився на верхній сходинці.

— Може, ще якось побачимося? Тільки так, щоб без великого нещастя, — дівчина, що завмерла перед кримінальним авторитетом, безглуздо посміхнулася й ніяково почухала потилицю.

— На добраніч, — Костянтин вже збирався відвернутися й продовжити шлях, але Ярина, що продовжувала вагатись, вирішила все ж не витрачати час на очікування дива, й зірвалася з місця. Вона стиснула чоловіка у майже невагомих обіймах, при цьому ледь не зіштовхнула його зі сходів.

— Що ти робиш?!

— Дуже дякую за порятунок, — тихо пробурмотіла Ярина, що ігнорувала обурені ноти в голосі й пропалювала край піджака нерішучим поглядом. Так само різко, як і подалася вперед, вона відступила та ніяково сховала руки за спиною. Дівчина відвела погляд убік й знову тихо повторила: — Дякую, — після чого ковзнула у відчинені двері й залишила похмурого Костянтина на сходах.

Ярина влетіла до кухні, швидко підскочила до Сергія й простягла йому новий смартфон:

— Терміново, як зателефонувати із заблокованого телефону?

— Якщо не до екстрених служб, то ніяк. Потрібно розблокувати.

— Тоді розблокуй. Ти ж розумний, — вона впихнула йому в руки смартфон й нервово зиркнула на двері. 

Ярина не змогла довіритися волі долі й вирішила підстрахуватися реальними діями, які привели б до нової зустрічі із зайнятою людиною, яка їй безмежно подобалася.