Читати книгу - "Збірка творів"

ДЖЕССІКА

Такої ж ночі

Йшла Тізба полохливо по росі,

І, вгледівши раніше лева тінь,

Ніж лева, жахом сповнилася раптом

І кинулась тікать.

ЛОРЕНЦО

Такої ж ночі

Дідона з гілкою верби в руці

На березі відлюдному стояла

І слізно любого свого благала

Вернутись в Карфаген.

ДЖЕССІКА

Такої ж ночі

Полями йшла Медея і збирала

Чар-зілля, аби юність повернути

Езону-дідові.

ЛОРЕНЦО

Такої ж ночі,

Покинувши багатого єврея,

З коханцем спритним Джессіка вгекла

З Венеції до Бельмонта, і з ним

Вона там зникла.

ДЖЕССІКА

Ах, такої ж ночі

В коханні клявся Джессіці Лоренцо

І серце в неї клятвами украв;

Та клятви ті, на горе, всі були

Лише брехня й обман.

ЛОРЕНЦО

Такої ж ночі

Маленька Джессіка, пустунка мила,

Свого коханця кривдила, недобра,

Обмовити його вона хотіла,

Та він коханій все пробачив.

ДЖЕССІКА

Я

Могла б вас розважати цілу віч,

Коли б ми тут були самі, але

Я чую чоловічі кроки.

Входить Стефано.

ЛОРЕНЦО

Хто там

Цієї ночі тихої біжить

Так швидко?

СТЕФАНО

Друг.

ЛОРЕНЦО

Це друг? Який? Скажіть,

Як звати вас, мій друже?

СТЕФАНО

Звать мене

Стефано; звістку я несу, що пані

Прибуде нині на світанку в Бельмонт.

Тепер вона навколішках благає,

Схиляючись перед святим хрестом,

Щоб випало щасливе їй життя

Подружнє.

ЛОРЕНЦО

Хто ще з нею?

СТЕФАНО

Тільки лиш

Один святий пустельник і Нерісса.

Скажіть мені, господар повернувся?

ЛОРЕНЦО

Ще ні, і звістки не було про нього.

А зараз, Джессіко, ходім до замку

І приготуємо з тобою вдвох

На честь володарки цього палацу

Вітання урочисте і веселе.

Входить Ланчелот.

ЛАНЧЕЛОТ

Трала-трала, гей-гей, ла-ла, трала-трала!

ЛОРЕНЦО

Хто це кличе?

ЛАНЧЕЛОТ

Трала! Чи не бачили ви синьйора Лоренцо? Синьйора Лоренцо! Трал-трала!

ЛОРЕНЦО

Та покинь ти тралалакати, хлопче, — ось!

ЛАНЧЕЛОТ

Трала! Де? Де?

ЛОРЕНЦО

Тут.

ЛАНЧЕЛОТ

Перекажіть йому, що від мого господаря примчав щойно гінець і привіз повний ріг добрих новин. Господар прибуде сюди вранці. (Виходить)

ЛОРЕНЦО

Ходім додому, серце, і на них

Ми там чекати будемо. Проте

Навіщо йти туди? Стефано, друже,

Підіть до замку і скажіть, будь ласка,

Що повертається додому пані,

І виведіть надвір усіх музик,

Стефано виходить.

Дрімає ніжно місячне проміння

На лаві цій! Ми сядемо ось тут,

І звуки музики солодкі хай

Нам вухо тішать; музика, ця тиша

І ніч — яка гармонія чудова!

Сядь, Джессіко: поглянь, як небосхил

Обкладено кружальцями зірок,

Що сяють чистим золотом в блакиті!

І серед них найменшого немає

Кружальця, щоб воно, як ангел світлий,

Витаючи в просторах, не співало

Й до хору яснооких херувимів

Не приєднало б і своєї пісні!

Сповняє ця гармонія лише,

Безсмертні душі; нас же огортав

Одежа тлінна, і важка, і груба,

Тому-бо ми її не можем чути.

Входять музиканти.

Ідіть сюди! Збудіть Діану гімном.

Солодким звуком зачаруйте слух

Синьйори господині; закликайте

Музичними акордами її,

Щоб швидше повернулася додому.

ДЖЕССІКА

Мене щоразу огортає сум,

Коли я чую мелодійні звуки.

Грає музика.

ЛОРЕНЦО

Причина та, що дух ваш на той час

Стає напружений: ви зауважте, —

Коли десь мчить степами на просторі

Худоби череда чи табуни

Невиїжджених коней молодих,

Як голосно іржуть вони, як скачуть,

Ревуть, бо грає в них гаряча кров;

Та ледь вони почують звук сурми

Чи інший звук якийсь музичний, враз

Увесь табун зупиниться як стій,

І дикий погляд вмить стає покірний

Під впливом звуків музики солодких.

І через те поет сказав недарма,

Що лірою своєю рухать міг

Орфей дерева, стрімчаки і хвилі.

Нема живого на землі створіння,

Такого злого, лютого й твердого,

Щоб не зм’якшила музика йому

Хоч би на час похмурої душі.

Людина та, яка в своїй душі

Для музики не має зовсім місця,

Якої звук музичного акорду

Не може зворушити, — та людина

На зраду здатна, на грабунки й підступ;

Душі такої поривання темні,

Як темна ніч, і чорні, як Ереб,

Її чуття: такій людині ти

Не вір ні в чому. Тихо! Будем слухать.

Входять Порція й Нерісса.

ПОРЦІЯ

Здається, світло це горить у залі.

Далеко промінь кидає свіча!

Так в злому світі сяє добре діло.

НЕРІССА

В той час, коли світив нам місяць, ми

Не бачили свічі.

ПОРЦІЯ

Коли сіяє

Велика слава, то мала згасає.

Намісник сяє так, як і король,

Аж доки сам король ще не з’явився;

Та ледь з’являється володар справжній,

Зникає, як струмок в морській безодні,

Позичена пишнота. Що це? Грають?

НЕРІССА

Це грає ваш оркестр домашній, пані.

ПОРЦІЯ

Як гарно все, коли воно до речі.

Мені здається, звуки ці вночі

Солодші, ніж удень.

НЕРІССА

Ця тиха ніч

Принадність надає музичним звукам.

ПОРЦІЯ

Спів жайворонка і ворони рівний,

Коли на нього не звертать уваги.

Гадаю я, що й соловейка спів,

Якби він вдень виспівував, коли

Ґелґочуть гуси, — теж би здався співом

Кропив’янки. Багато в світі є

Таких речей, що їх цінить ми звикли,

Лише як їх одержуємо вчасно!

Та тихо! Глянь, з Ендіміоном спить

Селена і прокинутись не хоче.

Музика змовкає.

ЛОРЕНЦО

Якщо не помиляюсь я, це голос

Синьйори Порції.

ПОРЦІЯ

Мене він так

Впізнав, як впізнає сліпий зозулю.

По голосу її.

ЛОРЕНЦО

Синьйоро люба,

Вітаю із поверненням додому!

ПОРЦІЯ

Молились ми, щоб нашим пощастило

Чоловікам, і маємо надію:

Благання наші допоможуть їм.

Вони вже повернулися?

ЛОРЕНЦО

Ще ні,

Проте гінець приніс утішну звістку:

Прибудуть скоро.

ПОРЦІЯ

Ну, іди ж, Неріссо,

І накажи всім слугам, щоб мовчали,

Що від’їздили ми; об тім прошу

І вас, Лоренцо; Джессіко, і вас.

Звуки сурми.

ЛОРЕНЦО

Оце ваш чоловік, я чую звук

Його сурми. Ми не базіки, пані,

Не бійтеся.

ПОРЦІЯ

По-моєму, ця ніч

На хворий день скидається, але

Блідіша трохи; ніби день такий,

Коли ховається за хмари сонце.

Входять Бассаніо, Антоніо, Граціано та їхні слуги.

БАССАНІО

Ми з антиподами водночас мали б

Яскравий день, коли б, моя синьйоро,

З ’являлись ви й тоді, як сонце нам

Не світить.

ПОРЦІЯ

Світлою я хочу бути.

Проте легкою бути, ніби світло,

Не хочу я; адже легка дружина

Важка для чоловіка. Ні, такого

Бассаніо своєму не вчиню я.

Але що Бог дасть! Я вітаю вас

З поверненням додому!

БАССАНІО

Щира дяка!

Синьйоро, гостя привітайте також;

Це той Антоніо, якому я

Без міри зобов’язаний довіку.

ПОРЦІЯ

Ви зобов’язані йому усім;

Я чула, що для вас він сам себе

Заставив.

АНТОНІО

З ним за це уже давно

Розрахувались ми.