Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

- Є така книга у нашому світі, в якій зібрано долі всіх магічних створінь. Книга Сущого. Історію її розповідати довго, та й не доречно, скажу щойно це старовинний артефакт з особливими властивостями. Власне, я знайшов у коментарях до цієї книги твою родину, бо саму Книгу так просто не отримати. Поспішаю привітати, твої пращури носили відоме у світі магів прізвище Пріст. У записах тебе немає, але є твоя мама. Мері Елісон Піреллі записана як позбавлена магії від народження. Останній зареєстрований маг із твого будинку - Шарлотта Емілі Піреллі, записана як старша сестра твоєї матері, знаєш таку?

Джеймс схвильовано заторохтів.

- Вперше чую, що в моєї мами є сестра, вона ж єдина дитина у сім'ї. Гей, там дійсно написано мамине ім'я? Цього не може бути. Просто не може.

Лютом продовжив свою розповідь, ігноруючи сумбурне бурмотіння Джеймса.

- Передостанній запис у справі твоєї родини датований ще тисяча дев'ятсот сімдесятим роком. Нещасний випадок. Потім запис про народження твоєї матері і після цього порожньо. На мою думку, чарівники того часу склали свої сили. Перевірити, нажаль, ми не можемо. Твоїх дідуся і бабусі з боку матері вже давно немає в живих. Про сестру, Шарлотту, жодних згадок ніде, я так розумію, мати тобі нічого не розказала, бо вона сама нічого не пам’ятає про неї.

Джеймс наїжачився. Він розгублено дивився прямо перед собою, не знаючи, що сказати і як вчинити.

- Це поки що все, що мені вдалося розкопати в коментарях та архівних копіях, - голос Мартіна пом'якшав. - Упевнений, ти не знаєш, що ж такого трапилося в твоїй сім'ї першого серпня тисяча дев'ятсот сімдесятого року, що могло змусити твій рід відмовитися від магії.

- Ні, не знаю, - підтвердив Джеймс.  - Я вперше чую цю дату.

- Дуже шкода. Це могло б стати підказкою для нас.

- Послухайте, Мартіне, - роздратовано видав Джеймс. - Я справді не знаю, що трапилося. Я, як і ви, не розумію що відбувається, і не знаю, чому мама мені нічого не розповіла. Але я впевнений, що на те були вагомі причини. Мені треба йти, усього вам найкращого.

Джеймс попрямував далі, намагаючись обігнати Мартіна і якнайшвидше сховатися за поворотом. Нога обурено озвалася тупим болем. Він дійшов до перехрестя і на мить обернувся. Вулиця була зовсім порожня.

~~~

Цього разу довелося маскуватися. Його улюблений сюртук міг привернути занадто багато уваги до нього. Халден перевдягся у найкраще, що йому змогли дістати, але все одно почувався не надто комфортно. Це ненадовго, вмовляв він себе, поки крокував по центру Портленда у жовтому тренчі. Втім, це хоча б вельвет, втішався він.

- Виглядаєш препаскудно, - долунав до нього знайомий голос. Алохой обернувся в бік провулку і розтяг рот в усмішці. Знайома постать замайорила у кількох кроках від нього. Звичні темні окуляри, не надто охайний вигляд, розпатлане волосся.

- В тебе жодної уяви про стиль, і це при тому, що ви можете буквально обрати будь-яку зовнішність. - Парирував маг, наближаючись до фігури. - І до того ж, жодної поваги до старших. Це що, бічний ефект?

- Хто б казав, Халдене. Я чув, ти моєму батькові трохи голову не відкрутив під час вашої останньої розмови, скажімо.

- Він все неправильно зрозумів, - маг тримався невимушено. Нарешті фігура вийшла з півтіні і Халден потис сильну, м’язисту долоню. Зазвичай він не був у захваті від знайомства з денними, проте з кожного правила є виключення.

- Не сумніваюся, - всміхнувся перевертень, знявши окуляри. - То я так розумію, ти шукав мене?

- Кого ж ще, Гідеоне. Маю визнати, ви так швидко накивали п’ятами з Юджину, що я з ніг збився шукаючи зустрічі. 

- Місцева поліція, чи як їх там, нервувала батьків. Довелося перебратися трохи подалі від них.

Маг спохмурнів на мить.

- Через Артура?

- Через кого ж ще, - відізвався перевертень. - І допомогти не можуть і лізуть зі своїми ціми…розслідуваннями. Що б батько не казав, якби малий не поїхав з дому, він швидше за все вцілів би.

- Я чомусь у цьому не впевнений, Гідеоне. Дивні нині творяться дива, скажу я тобі. 

- Ти про що?

- Про те і маю розмову. 

Маг примітив бар через вулицю і зробив знак.

- Ходімо, я пригощаю.

~~~

Джеймс довго сидів на краєчку свого ліжка і невідривно дивився на екран стільникового телефону, перш ніж набрати знайомий номер.

- Привіт, мамо. Як справи?

- Привіт, Джеймсе. Все відмінно. У Нью-Йорку вже майже ніч, - бадьорий мамин голос одразу відігнав добру половину поганих передчуттів у його голові. - Ми закрили велику справу сьогодні і чудово відзначили це. Ходили до нової піцерії, їжа така собі, але ми гарно провели час.

- А ми ще навіть не вечеряли, - Джеймс засміявся і почув у слухавці такий самий веселий сміх.

- Як ви там, хороші мої?

- Тримаємося. Схудли страшенно, чекаємо на твою відпустку, щоб ти в терміновому порядку виправила це неподобство.