Читати книгу - "Уот"

class="p1">Відчинивши хвіртку та двері каси і добре хряснувши ними об одвірок, він наблизився до зали відпочинку. Якби він свистів не так пронизливо й, рухаючись, менше гупав і грюкав, то почув би, як хтось за дверима щось тривожно півголосом бубонить, ніби сам собі щось диктує, і просувався б обережніше. Але де там, він повернув ключ у замковій щілині і спересердя так хвацько приклався носаком до дверей, що ті здригнулися, відскочили від ноги і на шаленій швидкості розчахнулися.

Звукові хвилі, утворені цим потужним і блискавичним копняком, не завершилися, як це бувало щоранку до того, глухим ударом, який містер Нолан так полюбляв, ні, між дверима й стіною, об яку вони мали гупнутися, опинився Уот, що стояв собі, хилитався і щось мугикав.

Містер Нолан знайшов містера Ґормана на ґанку, коли той прощався зі своєю матір’ю.

От я й звільнився, подумав Уот, і можу тепер податися, куди схочу.

Усі фризи сходилися до чотирьох кутів, чотирьох добре освітлених кутів. Уот бачив стелю чітко і ясно. Стеля була така біла, що він дивився і не йняв віри очам. От якби хтось йому про це сказав, тоді б він повірив. Після стіни то був відпочинок для очей. І після підлоги теж відпочинок. Такий відпочинок після стіни, і після підлоги, і після стільця, і після коня, і після мух, що Уотові очі заплющились, чого з ним вдень ніколи не бувало, крім хіба що випадків, коли це робилося несамохіть, щоб не пересохнути.

Бідолаха, сказав містер Ґорман, може, зателефонуємо до поліції?

Містер Нолан всіляко підтримав цю ідею.

Допоможи йому підвестися, сказав містер Ґорман, як знати, може, у нього перелом кістки.

Але зробити це містер Нолан був зовсім неспроможний. Його мов заціпило посеред каси.

Ти ж не думаєш, що я його сам подужаю підняти? сказав містер Ґорман.

Містер Нолан цього не думав. Нумо гуртом якось поставимо його на ноги, сказав містер Ґорман. А тоді вже, як буде потреба, ти зателефонуєш, і викличемо поліцейського. Телефонувати містер Нолан любив, це правда. Хоча щастя таке випадало йому досить рідко. Але вже у дверях зали чекання він раптом зупинився і сказав, що не зможе цього зробити. Що він вибачається, але не зможе. А ти, мабуть, маєш рацію, сказав містер Ґорман. …Але ж ми не можемо залишити його тут, сказав містер Ґорман. О п’ятій п’ятдесят п’ять прибуває поїзд, тобто — він подивився на годинник — за тридцять сім і…, а за ним другий, о шостій нуль чотири. Думка про поїзд, який прибуває о шостій нуль чотири, чомусь особливо його стурбувала. Він виструнчився, відкинув назад голову, опустив руку з годинником до самого кінчика геніталій (містер Ґорман мав довгу руку), іншу поклав собі на скроню і засік час. Потім він рвучко зігнув коліна, згорбився, скулився, притиснув годинника до вуха і став схожий на хлопчика, який зіщулився і тремтить, передчуваючи що його ось-ось вдарять.

Саме цього він і боявся, знову не вклався у хвилину.

Ану мотнися, принеси відро води, сказав він, обіллємо його як слід, то, може, він сам підведеться.

Тоді вже краще шлангом, сказав містер Нолан.

А я тобі кажу відром, сказав містер Ґорман, іди набери з крана.

А яким саме відром? сказав містер Нолан.

Яким! Яким! Що за питання, їй-богу! гаркнув містер Ґорман, хоча на нездержливість він зазвичай не слабував. Ото брудне, помийне відро, розтвою… Він зробив паузу. Сьогодні наче субота. Розтвою нетямущість, сказав він.

Уотові здалося, ніби хтось каже: …von Klippe zu Klippe geworfen Endlos ins… hinab[10].

Містер Ґорман і містер Нолан разом наблизились і нахилилися, їх розділяло лише відро, вщерть повне якоїсь каламутної рідини.

Сестро, сестро… стережися вовкуватого мовчазного п’яниці… вічно щось мудрує… ніколи не думає…

Ти обережно, сказав містер Ґорман.

У саму пику? сказав містер Нолан. Помалу, кажу ж тобі, помалу, сказав містер Ґорман. Міцно тримаєш? Секундочку, сказав містер Нолан.

Ні в якому разі не випускай його, сказав містер Ґорман.

Що це в нього на штанях, неначе дірка? сказав містер Нолан.

Яке тобі діло, що б воно не було, сказав містер Ґорман. Готовий?

Потримайте ручку, сказав містер Нолан.

На біса мені твоя ручка, сказав містер Ґорман. Перехиляй відро, коли я кажу тобі.

Чим його перехиляти? сказав містер Нолан. Може, хвостом?

Містер Ґорман із серцем харкнув у відро, хоча за звичайних обставин ніколи ніде не плював, ну хіба що вряди-годи, дуже охайно і в носовичок.

Постав відро, сказав містер Ґорман. Вони поставили відро. Містер Ґорман, як і раніше, зиркнув на годинник.

За десять хвилин леді Маккан буде тут, сказав містер Ґорман.

Леді Маккан була та сама жінка, яка щодня вирушала звідси першим ранішнім поїздом, а поверталася сюди останнім, уже поночі. Причина цих подорожей була вкрита туманом безвісті. По неділях вона довго не підводилася з ліжка, а там же ж сприймала службу Божу, приймала їжу та гостей.

Трясця її маму, сказав містер Ґорман. Доброго ранку, містере Ґорман, який гарний ранок сьогодні, містере Ґорман. Не ранок, а розкіш.

І товстозадий Кокс, сказав містер Нолан.

І смердюх Уоллер, сказав містер Ґорман.

І криворотий Міллер, сказав містер Нолан.

І скупердяйка Пен, сказав містер Ґорман.

То відома цяця, сказав містер Нолан.

А знаєш, що вона мені нещодавно бовкнула? сказав містер Ґорман.

Що? сказав містер Нолан.

У моєму кабінеті, сказав містер Ґорман. Він притиснув великі вказівні пальці до щоки і закрутив вгору свій довгий сіро-жовтий вус. Тільки-но об одинадцятій двадцять чотири відійшов поїзд, сказав він. Містере Ґорман, каже вона мені, моє волосся, може, й узялося зимовою памороззю, але отут у мене ще квітне й набухає весна. І вона мені показала, ти стежиш за мною?…

Права рука отут на обідок, сказав містер Ґорман, а пальці лівої довкола…

Я вас слухаю, сказав містер Нолан.

Вони нахилились.

Біс його знає, навіщо мені весь цей клопіт, сказав містер Ґорман. Перехиляй, коли я подам знак.

Відро повільно здійнялося над землею.

Не все одразу, сказав містер Ґорман. Так ми тільки підлогу заллємо.

Містер Нолан розтулив пальці і відпустив відро, містер Ґорман, не бажаючи замастити свої брюки, змушений був вчинити так само. Обидва вони за кілька стрибків щасливо, без перешкод, добулися до дверей.

Клянуся, воно саме з рук випорснуло, немов ящірка, от їй-богу, сказав містер Нолан.

Якщо вже й це не поставить його на ноги, сказав містер Ґорман, ніщо йому тоді не допоможе.

Поверх помиїв проступили яскраві