Читати книгу - "Капітула Дюни, Френк Херберт"

Підземні боги! Дивилася на нього так, наче могла поглинути.

Мурбелла вперше думала про Айдаго, не звинувачуючи себе. «Я не пам’ятаю миті, коли прокинулася й сказала: “Кохаю його”. Ні, це проникало у мене глибше й глибше, доки не стало доконаним фактом, який треба приймати у кожну хвилину життя. Як дихання, як биття серця. Вада? Сестринство помиляється!»

— Помий мені спину, — сказала вона і засміялася, коли душ намочив йому вбрання. Допомогла йому роздягнутися, і під душем це сталося ще раз: той неконтрольований потяг, те змішування чоловіка й жінки, яке відкидало все, крім відчуття. Лише опісля вона змогла все згадати і сказати собі: «Він знає всі техніки, які я використовую. — Але це було щось більше за техніку. — Він прагне дати мені насолоду. Добрі Боги Дура! Як це мені так поталанило?»

Вона тримала його за шию, коли він виносив її з душу і, ще мокру, опускав на ліжко. Потягла його вниз, до себе, і так вони тихо лежали поруч, дозволяючи силам відновитися.

Тоді прошепотіла:

— Тож Міссіонарія використає Шіану.

— Це дуже небезпечно.

— Ставить Сестринство у незахищену позицію. Я думала, що вони намагаються цього уникнути.

— На мою думку, це безглуздо.

— Бо вони мали намір влаштувати все так, щоб ти контро­лював Шіану?

— Її ніхто не може контролювати. Мабуть, ніхто й не повинен. — Він глянув на комунікатори. — Гей, Белл! Тримаєш за хвіст не одного тигра.

Беллонда, повертаючись до Архівів, зупинилася у дверях ком-записів і питально глянула на Вартову Матір.

— Знову під душем, — сказала Вартова Матір. — Це вже набридає.

— Participation Mystique[15]! — відповіла Беллонда і пішла до свого помешкання. Її думки вирували від зміни переконань, що вимагали реорганізації. «Він кращий ментат, ніж я!»

Participation Mystique! Оргія як енергетичний чинник. Сексуальне знання Всечесних Матрон справляло на Бене Ґессерит ефект, схожий на первісне занурення у спільний екстаз. Робимо крок уперед і крок назад.

Достатньо просто знати, що це існує! Таке огидне, таке небезпечне… і таке магнетичне.

«А в Шіани імунітет! Бодай її!» — Чому Айдаго нагадав про це саме тепер?

***

Я завжди віддаю перевагу судженням урівноважених умів, а не законам. Кодекси та підручники творять поведінкові схеми. Усі поведінкові схеми мають тенденцію ставати безсумнівними, а ці тенденції, об’єднуючись, задають деструктивний імпульс.

Дарві Одраде

Тамелейн з’явилася у кімнатах Одраде ще вдосвіта, принісши звістки про дорогу, яка їх очікувала.

— Дрейфування піску зробило шлях небезпечним чи непрохідним у шести місцях за морем. Дуже великі дюни.

Одраде саме завершила заплановані на початок дня процедури: міні-Агонія прянощів, тоді вправи і холодний душ. У гостьовій спальні Елдіо було лише одне слінгокрісло (вони знали її уподобання). Там вона й сиділа, чекаючи на Стреггі та ранковий звіт.

При двох сріблястих світлокулях обличчя Тамелейн здавалося землистим, але годі було помилитися щодо її задоволення. «Якби ж ти спершу вислухала мене!»

— Роздобудь нам ’топтери, — сказала Одраде.

Тамелейн вийшла, помітно розчарована м’якою реакцією Матері Настоятельки.

Одраде викликала Стреггі.

— Перевір альтернативні дороги. Довідайся, чи можна обігнути море довкола західного кінця.

Стреггі поквапом вийшла, ледь не зіткнувшись із Тамелейн, яка саме поверталася.

— Мушу з прикрістю сповістити, що транспорт не може негайно забезпечити нас достатньою кількістю ’топтерів. Переселяють п’ять громад на схід від нас. Імовірно, зможемо отримати їх ополудні.

— А на краю тієї пустельної відноги на південь від нас немає спостережного терміналу? — спитала Одраде.

— Перша перепона відразу ж за ним. — Тамелейн досі була дуже задоволена собою.

— Нехай ’топтери чекатимуть нас там, — сказала Одраде. — Рушаємо відразу після сніданку.

— Але, Дар…

— Скажи Клербі, що сьогодні ти їдеш зі мною. Так, Стреггі? — Аколітка стояла у дверях за Тамелейн.

З того, як Тамелейн тримала плечі, виходячи, було ясно, що вона не вважала зміну місця вибаченням. На вуглинках! Але поведінка Там відповідала їхнім потребам.

— Можемо дістатися до спостережного терміналу, — сказала Стреггі, показавши цим, що все чула. — Піднімемо куряву й пісок, але це безпечно.

— Поквапмося зі сніданком.

Що більше вони наближалися до пустелі, то безпліднішою ставала околиця. Одраде прокоментувала це, коли вони їхали на південь.

На відстані сотні кілометрів від місця, де, згідно з останніми звітами, мав бути край пустелі, вони помітили сліди покинутих селищ, громади яких переміщено до прохолодніших широт. Голі фундаменти, залишені напризволяще стіни, безповоротно зруйновані при демонтажі. Труби, відрізані на рівні фундаменту. Викопувати їх було б надто дорого. Невдовзі пісок покриє увесь цей непривабливий безлад.

Одраде звернула увагу Стреггі, що в них не було тут Оборонної Стіни, як на Дюні. Скоро населення Капітули перебереться у полярні регіони й почне видобувати лід для отримання води.

— А чи правда, Мати Настоятелько, — спитав хтось позаду Тамелейн, — що ми вже виробляємо обладнання для збору прянощів?

Одраде обернулася на сидінні. Питання надійшло від працівниці зв’язку, старшої аколітки: літня жінка з глибокими зморшками на чолі; похмура й косоока від довгих годин, проведених за знаряддями праці.

— Мусимо бути готовими до появи червів, — сказала Одраде.

— Якщо вони з’являться, — зауважила Тамелейн.

— Ти колись виходила до пустелі, Там? — спитала Одраде.

— Я була на Дюні. — Дуже коротка відповідь.

— Та чи бувала ти у відкритій пустелі?

— Лише між невеликими надмами біля Кіна.

— Це не те саме. — Коротка відповідь, то короткий і відгук.

— Інша Пам’ять підкаже все, що мені слід знати. — Це сказано для аколіток.

— Це інше, Там. Мусиш збагнути це сама. На Дюні виникали дуже цікаві відчуття, усвідомлення, що будь-якої миті може з’явитися черв і поглинути тебе.

— Я чула про твій… вчинок на Дюні.

Вчинок. Не досвід. Вчинок. Дуже точний осуд з її боку. Дуже схоже на Там. «Надто багато набралася від Беллонди», — як сказав би дехто.

— Подорожі такою пустелею змінюють тебе, Там. Інша Пам’ять стає виразнішою. Одна річ — черпати з досвіду фрименського предка. Зовсім інша — ходити по цьому місці як фримен, хоча б кілька годин.

— Мене це не тішило.

Такий він, авантюрний дух Там. Усі в машині побачили її в недоброму світлі. І ця звістка розійдеться.

Справді на вуглинках!

Але тепер легше буде витлумачити переведення Шіани до Ради (якщо вона підійде).