Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

— Еріко, нам треба тридцять п'ять слів, і все. Ти ж любиш цю гру, — підбадьорювала мене Моллі.

— Надія тільки на тебе, — сказала Вікі, хоча в її очах читалося те саме питання про танець, що майнуло в моїй голові.

— Мені не вперше танцювати перед публікою, сама знаєш, але я хочу втерти носа цьому засранцю, — додала Джесс.

Я окинула поглядом дівчат, а потім подивилася на Джейкоба. Помітивши це, він підійшов і простяг мені лист. Розпочавши вивчення списку, я відразу зрозуміла, що шанси на перемогу мінімальні, але це однозначно більше, ніж нічого. Усі слова були мені знайомі, я навіть могла б їх пояснити, але точно не за десять хвилин. До того ж, я сумнівалася, що дівчата теж їх знають.

Праворуч від мене став Джейкоб, щоб стежити за грою, а ліворуч — Джон із таймером, даючи тим самим зрозуміти, що настав час приступати до гри. Подруги сиділи на покривалі за кілька кроків від мене та підбадьорливо дивилися, а поряд із ними були Сем і Джеймс, який, дякувати Богу, не жартував. Перевівши погляд на Джейкоба, я отримала підтримку у вигляді чарівної усмішки.

— Удачі, — одними губами промовив він.

Ці десять хвилин ми грали добре, як ніколи. Дівчата практично не перебивали одна одну й озвучували якнайбільше варіантів. Джейк допомагав мені, зупиняючи подруг словом «вірно», коли правильний варіант був озвучений. Я ж намагалася нічого не пропускати, але коли відгадування затягувалося і я панікувала, Джейкоб підбадьорював мене та тихенько казав: «Давай наступне». Сказати, що я нервувала, це, вважай, промовчати. У мене не те що руки, а навіть коліна тремтіли.

Як тільки Джон вигукнув: «Стоп!», я важко зітхнула і відразу ж передала листок Джейкобу. Не пам'ятаю, скільки слів я пропустила і скільки залишалося, але ми грали дійсно добре. І поки Джейк із Джоном підраховували результати, решта сиділи мовчки й уважно спостерігала за нами трьома.

— Готово, — промовив Джон.

Як по команді всі піднялися та підійшли ближче.

— І? — не витримала Моллі.

— З рахунком сто дев'ятнадцять-сто сімнадцять ми перемогли, — оголосив Джон.

Тиша тривала недовго й буквально за кілька секунд, хлопці почали обійматися, поплескуючи один одного по спині, а ми, схрестивши руки на грудях, спостерігали за ними з кислими мінами на обличчях.

— Ну що ж, зараз подивимося, які ви танцівниці, — переможно заявив Джеймс, вийшовши вперед і залишивши друзів позаду.

Від слів та їх подачі Джессіка фиркнула і, штовхнувши хлопця в плече, сказала:

— Замовкни, бовдуре.

Так, вона належала до тих дівчат, які дозволяли собі подібні висловлювання в бік малознайомих людей. Мені це вже давно не здавалося дикістю, адже ми знали одна одну з пелюшок, а чому наші сусіди так спокійно на це реагували, було незрозуміло.

Хлопці повернулися на свої місця й не відривали від нас поглядів, уважно спостерігаючи за кожним рухом. Насправді, за кожним. Ми ж із подругами зібралися біля намету Моллі, що був сусіднім із моїм і найдальшим, щоб обрати постановку. Але, довго ми не обговорювали, бо Джессіка відразу подала гарну ідею, а потрібна пісня була на плеєрі у Вікторії.

— Утремо їм носа, — усміхнулася Моллі, стягнула гумку з волосся, і воно розсипалося на плечах гарними хвилями.

Вікі підключила плеєр до колонок і сказала, що наступна пісня наша.

Моє волосся весь вечір було зібрано в пучок, тому трохи покрутилося, і нехай не такими локонами, як у Моллі, але виглядало досить непогано. У Вікі був високий хвіст, а в Джесс дві пасма, зібрані на потилиці шпилькою, але вони також наслідували наш приклад і розпустили волосся.

Коли почалася пісня, кожна зайняла свою позицію на протилежному від хлопців боці багаття. Вони ж із безглуздими усмішками сиділи і чекали простого танцю через програш у грі.

Перевага нашого колективу була в тому, що в цьому ж складі ми танцювали із самого дитинства, тому добре навчилися відчувати одна одну. Це, власне, відіграло велику роль у нашому просуванні. І ця перевага завжди вражала.

Як тільки ми почали рухатися, безглузді посмішки з облич хлопців зникли, а очі розширилися. Вони відверто розглядали нас із ніг до голови, але в цих поглядах не було звичайної похоті, у них було щось зовсім інше. Кожна з нас розуміла, який ефект може бути від танцю, адже колись ми танцювали в барі, але така реакція була набагато приємнішою. Ми вибрали чудову композицію «Таємниця». Усі рухи в цій постановці були дуже красивими, плавними та досить сексуальними, а ми рухалися не просто синхронно, а як одна людина. Навіть на пляжі викладалися на повну, показуючи всю свою пластичність та красу тіл.

Очі Джейкоба дивилися тільки на мене, через що по всьому тілу розливалося приємне тепло. Танцюючи для нього, я зовсім не відчувала ніяковості, навпаки, мені подобалося, як він дивився. Подобалося відчувати погляд, навіть коли не бачила його. Мені подобалося подобатися Джейкобу в танці.

Щойно пісня закінчилася, ми синхронно виконали реверанс і стали, щоб перевести дух. Хлопці кілька секунд сиділи мовчки, усе ще дивлячись на нас широко розплющеними очима, а коли Джеймс свиснув, вони прийшли до тями та почали нам плескати.

— Леді, це було приголомшливо, — першим, як завжди, озвався Сем.