Читати книгу - "Янкі з Коннектікуту при дворі Короля Артура, Марк Твен"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Король набрався по саме нікуди і, оскільки розмова точилася не про битви, перемоги й турніри, почав куняти, а потім підвівся й пішов поспати. Філліс прибрала зі столу, підкотила до нас барильце з пивом і зникла кудись, щоб пообідати нареші на самоті тим, що залишилося від бенкету, а ми заговорили про речі, найцікавіші для такого товариства, як наше, тобто, звичайно, про справи й про заробітки. На перший погляд, справи в цьому маленькому васальному королівстві, яким правив король Багдемагус, були багато кращі, ніж там, де порядкував я. Тут панувала система протекціонізму, тоді як я запроваджував у себе вільну торгівлю й половину дороги в цьому напрямку вже пройшов. Власне, розмовляли тільки ми з Даулі, решта жадібно слухали. Даулі, розпалившись і відчуваючи свою перевагу, почав ставити мені запитання-пастки, на які й справді нелегко було відповісти:
- А скільки у вас, брате, заробляє управитель ферми, дворецький, візник, чабан, свинопас?
- Двадцять п’ять мільрейсів на день, тобто чверть цента.
Коваль аж засяяв з радощів і сказав:
- У нас їм платять удвоє! А скільки заробляє ремісник - тесляр, тинькар, муляр, маляр, коваль, стельмах?
- В середньому п’ятдесят мільрейсів - півцента на день.
- Хо-хо! А в нас вони мають по сто. Добрий ремісник у нас легко заробляє за день цілий цент! Я не кажу про кравців, але решта завжди можуть заробити за день цент, а під гарячу пору й більше - до ста десяти, навіть ста п’ятнадцяти мільрейсів. Мені самому доводилося протягом усього останнього тижня платити по сто п’ятнадцять. Ні, хай живе протекціонізм, і до дідька вільну торгівлю!
Даулі переможним поглядом обвів товариство. Обличчя його сяяло, мов сонце. Та він рано радів! Я взявся за свою довбню й протягом п’ятнадцяти хвилин заганяв коваля в землю, поки не загнав цілком, так, що навіть маківки його не стало видно. Ось як я почав. Я спитав:
- Скільки ви платите за фунт солі?
- Сотню мільрейсів.
- А ми - сорок. Скільки ви платите за яловичину та баранину в ті дні, коли дозволяєте собі купувати м’ясо?
Я зачепив за живе - коваль почервонів.
- Ціни міняються, хоч і не набагато. Я б сказав - сімдесят п’ять мільрейсів за фунт.
- А ми платимо тридцять три. Скільки у вас коштують яйця?
- П’ятдесят мільрейсів дюжина.
- А в нас - двадцять. Скільки ви платите за пиво?
- Пінта - вісім з половиною мільрейсів.
- Ми платимо чотири; двадцять п’ять пляшок на цент. Почім у вас пшениця?
- Бушель - дев’ятсот мільрейсів.
- У нас чотириста. Скільки у вас коштує чоловіча сорочка із сірячини?
- Тринадцять центів.
- У нас шість. А полотняна сукня для дружини селянина чи ремісника?
- Вісім центів чотири мільси.
- Зважте на різницю: ви платите за неї вісім центів і чотири мільси, а ми лише чотири центи.- Тепер можна було завдати удару, і я сказав: - Отже, ти бачиш, любий друже, чого варті високі заробітки, якими ти похвалявся кілька хвилин тому? - І я задоволено оглянув гостей, знаючи, що зв’язав ковалеві руки й ноги - і так спритно, що він цього навіть не помітив.- Ось що зосталося від ваших хвалених заробітків. Сама лузга!
Ви не повірите мені - він тільки здивувався, не більше! Він нічого не второпав, не зрозумів, що я заманив його в пастку, що він попав у западню. В ту мить я міг би застрелити його, їй-богу! Лупаючи на мене затуманеними очима, тяжко повертаючи мозком, він спромігся тільки на таке:
- Даруй, але я нічого не розумію. Адже доведено, що наші заробітки в два рази вищі, ніж ваші. Чому ж ти твердиш, ніби від них зосталася сама «лузга», якщо я правильно вимовив це чудне слово, котре Господь зласкавився вперше вкласти в мої вуха.
Я був приголомшений: почасти його несподіваним недоумством, а почасти й тим, що всі інші явно додержували такої ж думки - якщо це можна назвати думкою. Мої докази були начебто цілком ясні й прості; як спростити їх ще більше? Все-таки спробую:
- Невже ти не розумієш, брате Даулі? Ваші заробітки вищі від наших лише на словах, а не на ділі.
- Чи ви чули? Ми одержуємо вдвоє більше - ти ж сам це визнав!
- Так, так, не заперечую. Але ж не в цьому річ; кількість монет сама по собі ще нічого не означає. Йдеться про те, що ви можете купити на свій заробіток? Ось що головне! Нехай у вас добрий ремісник заробляє на рік близько трьох з половиною доларів, а в нас тільки близько долара й сімдесяти п’яти центів…
- Ага! Ти знову визнав! Знову визнав!
- До дідька, та я ж не заперечував! Ідеться про інше. У нас за півдолара можна купити більше, ніж у вас за долар, а тому, як підказує здоровий глузд і найпростіший підрахунок, ми заробляємо більше, ніж ви.
Він розпачливо глянув на мене й сказав:
- Чесне слово, не розумію. Ти тільки-но сказав, що наші заробітки вищі, а тепер береш свої слова назад.
- Сто чортів! Невже тобі не можна втовкмачити такої простої речі? Гаразд, ось тобі приклад. Ми платимо чотири центи за жіночу сукню, а ви платите вісім центів і чотири мільси, тобто на чотири мільси більше, ніж удвоє. Скільки заробляє у вас наймичка на фермі?
- Два мільси на день.
- Чудово. Ми платимо удвоє менше, тобто одну десяту цента на день, і…
- Знову ти визнав…
- Стривай! Усе дуже просто,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янкі з Коннектікуту при дворі Короля Артура, Марк Твен», після закриття браузера.
