Читати книгу - "Шабля і стріла, Юрій Володимирович Покальчук"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
справляли за померлими таку, що пам'ятатимуть на довгі часи. А що мило-
стивий чоловік, то, незважаючи на малу дитину, узяв одразу ж одну із вдів
Багенбая собі за дружину, наймолодшу.
Отакий-от Касим-султан. А на нього цей негідник ще й руку заніс, зрозуміло, що намовили його, підкупили вороги...
— Але де ж могли його підкупити, ми ж разом утекли з в'язниці...
— Де могли, там і купили! Тим більше тут, вже коли таке про нього
повелося, пішла ще й чутка, що цей нечестивець мав негідний зв'язок з
молодшою дружиною свого батька! Ну як? Ти все ще захищатимеш його, чи
не забагато для зеленого ще жереб'яти, щоб аж стільки накоїти! Не вартий
він життя, зустрінеш — вбий! Я все сказав!
Старий поклонився і пішов з юрти.
Данило стояв, ошелешений усім почутим, і слова не йшли йому і вуст, і
холод поймав тіло, боляче було йому за хлопця, боляче
вкрай, до плачу. Тільки зараз збагнув він, що нема вороття Айда-рові додому, немає вороття, як би він не жадав його, і зрозумів Данило, що правду сказав
старий, що ота Шолпан таки була коханкою юнака, і ось що їло його, ось що
травмувало йому душу, не давало спокою, ось чому він не стримався й кинувся з
ножем на Касим-султана. Не тільки батько, не тільки брати, а отой гріх, ота
пристрасть, оте, за що він стільки страждав і мучився, було просто і легко забране
іншим, ворогом, вбивцею, катом батька і братів. Данило стояв розгублено, не
знаючи, як повести себе далі, аж його руки хтось торкнувся. Поруч стояв хлопчик
років дванадцяти-тринадцяти.
— Я його брат Даурен, — сказав він. — Ходи до нас. Хоч він і
проклятий родом, але мій брат. Моя мати сказала, щоби я закликав
тебе.
Юрта була багата, в ній сиділа стара вже жінка, яка звалась Салтанат. Мати
чотирьох дітей. Двох старших її синів убито разом з Багенбаєм.
Даурен і ще старша за нього дівчина лишились. У Багенбая від усіх дружин
лишилось в аулі загалом дванадцятеро дітей, не кажучи вже про інших родичів, які
були родичами й Айдарові.
Данило розповів матері Даурена чимало з того, що знав про Айдара, за
винятком того, що він тепер чекає його поблизу. В його розповіді вони розійшлися
до того, як Айдар поїхав у військовий табір Касим-султана.
— Як би там не було, — сказала Султанат, — але ж широко поголос пішов, що збезчестив Айдар батька з цією дівкою. Правда чи ні, невідомо, але не буває
диму без вогню, сам знаєш. Отож прокляття лягло і на нього, і на весь наш рід
через нього, через його гріхи. . Аллах всемогутній простив його батька, але лишив
нас сиротами і вдовами, бо відколи на схилі років узяв собі Багенбай в жони оту
толенгутку, то й так було нам усім соромно, бо ж невільниця, а жона, нам нібито
рівня, а вже нас, дружин, було шестеро і дітей доволі. А ще привіз з походу якось
отого старого джунга-ра. Та ще ж потім оту кляту Шолпан узяв. То вже була ціла
біда на рід. Сивий зовсім був, а не тямив, що чинить, наробив усім лиха і сам
загинув...
— Та казали ж, що Касим-султан зумисне послав його у засідку, я таке чув...
— Всі ми чули, всі багато чого чули. Касим-султан зі свитою приїхав на учту по
Багенбаю і розповів про його героїчні подвиги, а водночас і про зраду сина, наклавши на Айдара прокляття. І був у нас бакси в аулі, закружляв він у танці
серед учти, прославляючи Касим-султана та подвиги Багенбая і його синів і
накликаючи на голову Айдара прокляття небес...
І тільки завів він свої закликання, почав проклинати Айдара, як вилетів
звідкись ніж і пробив йому горло. Так він і захлинувся
кров'ю на тих словах. Тільки-но охоронці султана кинулись до того, хто
пустив ножа у бакси при цих словах, а то був той шолудивий джунгарин
Кудабай, якого пригрів Багенбай і який виховав Айдара і допомагав Токжан
удома, прислужником був у її юрті, жив при них, як він вже лежав мертвий, перерізавши собі живота по-джун-гарськи. Забив себе сам іншим ножем.
Бачиш, скільки біди від того собачого сина! А ти його захищаєш! А як
мати виглядала хлопця! Ходила у степ і все виглядала, чекала. Вся змарніла, аж чорна стала, дуже хворіла, ледь дихала, а псе на нього чекала. А коли
прийшла звістка, що загинув Айдар у Ташкенті, то злягла і зовсім не
вставала. А вже по тій учті, та ще коли заколовся старий джунгарин, вбивши
нашого бакси, Токжан померла за кілька днів.
Все на краще. Ще й ту прокляту тюре Шолпан забрав Касим-султан.
Ненавиділи ми, жінки, її завжди, нечиста вона була, хоч красуня, куди там, нічого сказати, зле нечиста душею. Все могло бути і з Айдаром, і та дитина
може бути невідомо чия, скорше навіть його. Добре ще, що до вух султана
не донесли цих пересудів, а то вигнав би її геть... От і все, що можу тобі
сказати, чужинцю! А тепер переночуй у нас, спочинь до ранку, дорога тобі
далека, а про того
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шабля і стріла, Юрій Володимирович Покальчук», після закриття браузера.