read-books.club » Пригодницькі книги » Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач 📚 - Українською

Читати книгу - "Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач"

157
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Заповіт мисливця" автора Рудольф Рудольфович Лускач. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 71 72 73 ... 111
Перейти на сторінку:
що вона передбачала цю невдачу, бо знайти чудодійний корінь нелегко — для цього треба мати багаторічний досвід.

— А ви хотіли так собі — мимохідь — зробити те, на що досвідчені знавці часом витрачають по кілька місяців. Я знала дядька Федора, який добував жень-шень ще з китайцями, і пам'ятаю, скільки зусиль він докладав, щоб знайти його.

— Дядько Федір бував і в тутешніх місцях, — зауважив Єменка. — Він ходив з моїм дідом і з Хо Чжу-ляном, славетним китайським шукачем панцуя.

Тунгус доскуб одного рябчика, розпатрав його, розірвав воло і, чимось вражений, свиснув. Потім якось гарячково почав розглядати щось усередині вола, збив картуза на потилицю й знову протяжно свиснув.

Ми всі обернулися до Єменки. Видно було, що він чомусь дуже зрадів, бо навіть почав насвистувати незнайому мелодію: потім мовчки оббіг усіх нас, показуючи на долоні те, що знайшов у волі рябчика. Між мурашиними яйцями і ягодами виділялося кілька кругленьких яскраво-червоних бубок.

— Панцуй, панцуй — танцюй, танцюй! Ех, щасливий мисливцю! — вигукував Єменка. Він схопив мене за руку і справді мало не потягнув танцювати. Потім, засапавшись, зупинився, широко розставив ноги й почав пояснювати.

— Зовсім недавно рябчик дзьобав оці ягідки. А це ж плоди справжнісінького жень-шеня. Помилки бути не може, я знаю їх добре. А тому вперед! Оточимо місце, де були ці птахи, і почнемо шукати. Аби тільки самі Рудольф Рудольфович знайшов це місце.

Знайти місце, де я застрелив рябчика, звичайно, було важкувато. Я пам'ятав тільки високу смереку, поблизу якої ріс отой велетенський гриб, що його Тамара вже готувалася засмажити, й більше нічого.

— Не біда, — проголосив Єменка. — Ви були недалеко від нас, так що коло стає вужче. Смерек тут, у кедровому лісі, не дуже багато, та й під гриба лишився білий корінь, так що його помітити неважко. А я ще візьму свого собаку на повід. Нюх у нього чудовий, собака знайде сліди рябчиків.

Усе здавалося ясним і логічним, треба було тільки вдало провести операцію.

На цей раз біля коней лишився Шульгін, бо Тамара горіла нетерпінням побачити місце, де росте корінь життя — той самий корінь, який надовго зберігає молодість і силу.

Шукати було дуже важко. Ми ходили по тайзі, продиралися гущиною, повзали по болотах.

Тільки вже надвечір мене гукнув Єменка, який стежив за собакою:

— По всьому видно, що ми на місці. Погляньте на собаку.

Лайка Туляй, знайшовши сліди рябчиків, раптом почала дивитися на дерева… І тут я побачив високу смереку і зрізаний корінь гриба, його велике біле кружало виділялося між травою і мохом.

— Сюди! — гукнув Єменка. — Тільки ступайте обережно, оглядайте кожну п'ядь землі.

І ми таки знайшли його, корінь життя!

Настала тиша. Але тиша особлива, сповнена настороженого чекання, ніби все навколо чигало на нас. Такого відчуття ви не зазнаєте ніде.





Єменка взяв мене за руку і обережно підвів до того місця, де ріс жень-шень. Я нестерпно довго блукав поглядом по барвистому килиму трав, моху й папороті, поки помітив на досить довгих стеблинах два темно-зелені листочки, які нагадували своєю формою розчепірену людську руку. На них лишилася тільки одна-єдина ягода, решту склювали рябчики.

Так, це була вона, ота доісторична рослина, що пережила сотні тисяч, а може, й мільйони років і збереглася, незважаючи на всі зміни, які відбувалися на нашій земній кулі. Скажу відверто: перше моє враження було дуже далеке від захоплення. Навколо стоять могутні кедри, модрини й смереки, а він — цей володар життєдайної сили — зіщулився, ніби сирітка, закритий від сонця, немічний і такий тендітний, що його б могла пошкодити будь-яка шишка, а то й слимак. Адже від найменшого пошкодження листочків жень-шень на довгі роки засинає і пробуджується дуже неохоче.

Два листочки нашого жень-шеня вже повністю розвинулись, а третій тільки зав'язався. Отже, панцуй не такий уже й молодий, Єменка визначив, що йому років дванадцять-чотирнадцять.

Що ж робити з нашою знахідкою? Викопати? Єменка й Чижов рішуче заперечили: адже женьшень, рослина тільки з двома листочками, ще недорозвинений, корінь його не має ще достатньої сили, а тому й оцінюється низько.

Думка обох мисливців була для нас вирішальною, і за порадою Єменки ми «засікли» знайдений корінь. Спочатку Єменка відміряв од панцуя по дванадцять кроків у різні боки і поставив на всіх деревах на корі особливий значок. Отже, корінь уже мав свого хазяїна, і якщо хтось випадково набреде на це місце, то він не має права підходити до рослини. Такий закон тайги. Потім усю місцину ми очистили від бур'яну й різного хмизу, а навколо кореня поставили невеличку загорожу. Нарешті Єменка виліз на найвищий кедр, віти якого звисали над коренем, обірвав там усі шишки і навіть обрізав кілька гілок, на яких могли рости шишки: адже, зачепивши при падінні благородну рослину, шишка пошкодила б її тендітні листочки.

Покінчивши з цим, Єменка майже урочисто проголосив:

— Цей жень-шень належить особисто вам, Рудольфе Рудольфовичу, бо тільки завдяки вашій пригоді ми знайшли його. Отже, запам'ятайте, росте він для вас, а я вже його доглядатиму.

На мить запала тиша. Я порушив її:

— Не згоден. Якби не ви, Єменка, мені б ніколи не знайти кореня. Я б не розпізнав ягід у волі рябчика…

— А мечі б їх ніколи не бачити, якби не ваш рябчик, — перебив тунгус.

— Шукачі жень-шеня дотримуються старовинних звичаїв, — пояснював Чижов, і вам нічого не лишається, як скоритися їм. Єменка має рацію. Той, хто перший знайшов жень-шень, ніколи не повинен від нього відмовлятися, бо інакше його чекає нещастя. Так принаймні кажуть старі шукачі. А ви ж не хочете накликати на себе якусь небезпеку?

— Боронь боже, — засміявся я. — Але виходить, що, знайшовши корінь, я, власне, нажив собі ще одну турботу в житті. А що як цей всесильний корінь засохне?

— То був

1 ... 71 72 73 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач"