read-books.club » Публіцистика » Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

218
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Таємниці розкриває санскрит" автора Степан Іванович Наливайко. Жанр книги: Публіцистика / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 71 72 73 ... 100
Перейти на сторінку:
слов'янському грунті відповідають валд/влад/волод. Так що все сходиться, тільки виходить, що цей термін був однаковий і для скіфів і для пізніших слов'ян. З чого й висновок: скіфи й слов'яни близькоспоріднені племена, як у мовному, так і в етнічному плані.

Сказане про Варуну, Посейдона й Тагимасада дозволяє пролити світло й на деякі важливі сучасні реалії. Йдеться про нашу державну символіку — тризуб і синьо-жовтий прапор.

Тризуб був відомий багатьом стародавнім народам. Грецький Посейдон, римський Нептун, етруський Нетун зображалися з тризубом — тридентом. Неодмінним атрибутом Шіви також був тризуб — трішула, по-слов'янському тришило, якщо виходити з тотожності санскритського шула українському шило, вістря. Тризуби маємо на гербах боспорських царів, сарматських тамгах і скіфських монетах. Тризуб зображено на різних предметах, знайдених в Середньому Подніпров'ї, в Приладожжі, Суздалі й сучасній Угорщині. Навіть у далекій Кореї виявлено поховання стародавнього воїна, де серед інших атрибутів, переважно воїнських, був і тризуб. Тризуб невіддільний від гербів великих київських князів Володимира та Ярослава Мудрого, гербів та печаток інших давньоруських князів.

Дожив тризуб і до нинішніх часів. Ще й сьогодні в руках індійського відлюдника-аскета можна побачити посох, увінчаний тризубцем. Тибетські ченці у червоних шапчинах, вирушаючи на прощу до святих місць, неодмінно беруть із собою тризуб.

Гербом загиблої Атлантиди був тризуб, а верховним божеством у ній — Посейдон. Це засвідчує Платон у своєму «Тімеї». Давно колись, задовго до Гомера, Посейдон був найвищим божеством, поки його не відтіснив громовержець Зевс. Посейдон привселюдно називав Зевса узурпатором небесної влади, а себе — найстаршим і найголовнішим богом. І твердив, що саме йому належить верховенство серед богів. Посейдон справді вважався колись Прабатьком людей і богів, Творцем, Охоронцем і Руйначем світу. Точнісінько так, як знаменита індуїстська трійця-трімурті — Брахма, Вішну й Шіва, де Брахма — творець світу, Вішну — захисник його, а Шіва — руйнівник. Причому тризуб-трішула якраз і уособлює цих трьох верховних богів: праве вістря символізує Брахму, <199> ліве — Вішну, а середнє — Шіву. І саме Шіва іконографічно зображається з тризубом, як, до речі, і його дружина. Цим божествам, як засвідчують численні дані, поклонялися й на терені України.

Тризуб, отже, уособлює творення, захищення і руйнування світу. І водночас символізує владу над трьома світами — небом, землею і потойбічним світом. Тризуб, як символ всемогутнього владики, безмежної влади заспокоює і погамовує, стишує і втихомирює світові, космічні сили. Але тризуб і розбурхує, зроджує бурю, творить новий світ. Недарма індійські аскети-відлюдники з тризубими посохами вважають себе магами й чародіями, що приборкали таємничі, сказати б, «посейдонівські» сили, які дрімають в океані людської душі.

Численні дані свідчать, що задовго до постання Київської Русі зображення тризубів уже існували на теренах, де потім виникли давньоруські князівства. Наприклад, боспорські герби, скіфські монети, сарматські тамги, причому тризуб тут — чи не найдавніший символ боспорських царських династій. У Надчорномор'ї вживання тризубих, як і двозубих, зображень має тривалу історію, яка корінням сягає щонайменше часів Боспорського царства на півдні України, яке проіснувало майже тисячоліття, з VI ст. до н.е. до IV ст. н.е. Тож із повним правом можна говорити про спадкоємність цього державного символу.

Те, що і на скіфських монетах, скажімо, царя Фарзоя, зображався тризуб підтверджує: і причорноморські скіфи поклонялися божеству, символом, прикметною ознакою якого був тризуб. Тобто і скіфський Тагимасад, ототожнюваний з Посейдоном, був озброєний тризубом. Це ж, очевидно, стосується і ведійського Варуни, і слов'янського Дажбога, бо саме Варуна, Тагимасад, Посейдон були покровителями воїнського стану, пов'язаного з владою. Недарма «Слово о полку Ігоревім» називає русичів, тотожних «царським» скіфам, Дажбожими внуками. А про ведійського Варуну відомий фахівець з порівняльної міфології Ж.Дюмезіль пише:

«Мітру й Варуну… часто називають царями… Проте з них обох більшою мірою царем є Варуна; на рівні ритуалу… Варуна — покровитель і модель царя в церемонії посвячення… Варуна ототожнений із кшатрою… поняттям, яке водночас є і основою другої, військової функції, реалізованої в класі кшатріїв» (Дюмезиль, 53).

Як бачимо, Варуна пов'язується з царською владою, з так званими кшатріями — представниками стану воїнів, який в давньоіндійській суспільній ієрархії посідає друге за значимістю місце після жерців-брахманів. Саме з цього стану й мусили походити царі. З чого напрошується висновок, що так звані «царські» скіфи не хто інші, як воїни, військо, дружина. А <200> зі слова кшатр — «сила», «влада» й утворилося наше цар. Компонент — ксай/-кшай, споріднений із індоіранським кшатр-/хсахр та слов'янським цар бачимо й у іменах трьох родоначальників скіфських племен — Арпоксай, Ліпоксай, Колаксай.

Отже, ім'я Володимир двоосновне і компоненти його — Волод та мир. А такі імена мала в давнину виключно племінна знать, найперше — племінні ватажки, князі. Пояснюється це первісними уявленнями про світобудову, за якими, колись єдиний всесвіт було розділено на небо й землю. Саме племінний ватажок, князь, що поєднував у собі соціальні й магічні функції, тобто був і правителем і жерцем водночас, вважався посередником між світом богів і світом людей. Саме він через пожертву богам забезпечував благополуччя для своєї громади. І ці соціальні й магічні функції племінного ватажка мали засвідчуватися атрибутами, які б унаочнювали такі його повноваження. Однією з таких ознак, інсигній, був жезл, скипетр, двозуб — як символ влади над двома світами, землею і небом, а пізніше й тризуб, як символ причетності до трьох світів, бо до неба й землі долучився світ предків, світ померлих, потойбічний світ; володарями останнього, поряд із функціями морських божеств, і стали грецький Посейдон та індійський Варуна, коли позбулися верховенства в своїх пантеонах. Це ж саме, очевидно, стосувалося скіфського Тагимасада й слов'янського Дажбога.

Другою важливою ознакою племінного вождя, ватажка, князя мусило бути його ім'я. Воно також мусило відбивати дихотомічну будову світу, тобто мусило складатися з двох компонентів, один з яких уособлював би зв'язок із землею, людьми, земним світом, а другий — з небом, небожителями, небесним світом. Саме таким і є ім'я Володимир, утворене поєднанням двох верховних богів індоєвропейців — Варуни й Мітри. Про Варуну вже мовилося достатньо (див. також статтю «Варуна, Посейдон і Дажбожі внуки»), а про Мітру ще можна додати, що це щедре сонячне божество, прихильне й приязне до людей, ще мало функцію об'єднувати людей в громаду,

1 ... 71 72 73 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"