read-books.club » Сучасна проза » Заплакана Європа 📚 - Українською

Читати книгу - "Заплакана Європа"

136
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Заплакана Європа" автора Наталія Юріївна Доляк. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 71 72 73 ... 86
Перейти на сторінку:
середніх класів за рогом школи, – звичайний контингент району. На цих типів вказав і розповів про них Микола. Людочка сама не відрізнила б наркоторговця від звичайного підлітка-репера, а малолітню матусю сприйняла б за старшу сестру малюка на її руках.

– Місцина дійсно не найкраща ін Ландан, – на англійський манер говорив Коля, зітхаючи. – Обов’язково з’їду звідси, як тільки видасться можливість. Знайду роботу… – мрійливо виголосив наостанок.

Людочка поцікавилася, яку саме роботу він шукає. Чоловік подивився на неї зверхньо та невдоволено випалив:

– Я нічого не шукаю. Мені дають допомогу, я навчаюся безкоштовно, винаймають квартиру. Якщо працюватиму – муситиму розраховувати лише на власні сили. Це невигідно, – подивився на дружину, як на малу дитину, й додав: – Андестенд?

– Єс! – відказала, чим викликала лавину сміху, бо обоє згадали, як на будь-яке питання відповідали «Єс», коли вперше прибули на західні землі.

– Навіщо тобі Джейн водити до чужих людей? Це ж додаткові витрати, – Жужа знала, до чого веде, але її питання залишилося без відповіді.

За два дні після приїзду дружини Микола волік Люду до навчального закладу, в якому сам навчався. Студентам видавалися безкоштовні проїзні документи (так само, як і в Фінляндії).

– Ми тебе впишемо в клас інформатики. Там, здається, є місце. Отримаєш проїзний на місяць.

– Може, краще мені з Джейн сидіти? Не потрібно було б витрачатися на няньку, – спробувала ще раз відвоювати право на виховання дитини.

Чоловік замислився, але так нічого й не відповів. «У її присутності тут, у моєму помешканні, є купа переваг: секс, приготування їжі, зайві квитки на транспорт…» – міркував.

– Оскільки в тебе віза на півроку, поспішати з заявою про надання притулку не варто. Коли строк підходитиме до кінця, підеш до поліції. Нам на руку твоя тимчасова легальність, раптом схаменувся, що сказав занадто багато, й кинув менторським тоном: – Попри це, якщо мені щось не сподобається у твоїй поведінці, ми вимушені будемо попрощатися.

Микола відкритим текстом повідомив, що Люся має виконувати всі його забаганки, не надто намагатися зблизитись із дитиною, бути малопомітною та покірною. У випадку повного виконання таких умов він не буде проти її проживання на його території. До часу Колю влаштовувало те, що Женя-Джейн цілісінький день знаходиться подалі від матері. Як зауважила для себе Люся, він неабияк радів, коли мала, приходячи від чужих людей, давала матері копняків ніжкою, говорячи свої улюблені слова «Ай хейт ю… – Я тебе ненавиджу…»

– Ти не звертай на неї увагу. Вона всім таке говорить, – заспокоював, усміхаючись. – І не смій думати, що це я її такому навчаю, – суворо наказував, коли помічав незадоволення на обличчі дружини.

Жінка ночами потай плакала, а вдень вдавала з себе щасливицю. Дитина раз по раз повідомляла Люсі про те, що вона не її мама, а «е бед вумен», «терібл» та «круел». Одного дня Людочка почула нове одкровення:

– Май мамі із Елісон, – сказала й зазирнула в очі матері, вишукуючи поглядом, чи зробила їй боляче.

Увечері Люся наважилася запитати в чоловіка, хто така Елісон, але не для того, аби викликати його гнів, а лише через цікавість.

– Тебе це не повинно турбувати. Лише не кажи, що ти зберігала целібат увесь час, допоки ми були не разом. Що, не було тобі з ким трахатися?

Розмова ця почалася, коли дочка спала. Людочка, сидячи на ліжку, прошепотіла:

– Було… з ким… – Хотіла-бо, аби між ними не було недомовленостей. – Думаю, тобі сестра донесла… Чи не так? – натякала на свої взаємини з Дмитром і на те, що Олена якось бачила їх разом у місті.

Очі в Миколи налилися кров’ю, з вуст полилося матючиння. Те, що чоловік лаявся пошепки, аби не збудити Женьку, ще більше виводило його з себе. Він штурхав дружину в плечі, зіштовхуючи з ліжка. Жужа кидалася на коліна, знову й знову просила у Колі пробачення. Чоловік пхнув Люсю ногою, наче непотріб, і, коли вже зовсім ошалів, вхопив її за барки, аж відскочив один ґудзик із піжамної кофтинки, й жбурнув до дверей. Тоді підійшов, відчинив хату та викинув перелякану мовчазну жінку, як приблудну собаку. Оговтавшись від несподіванки, Люда один раз стукнула в двері, тоді двічі, згодом гукнула чоловікові, аби впустив. За її криком почулися незадоволені вигуки від сусідів. Вірогідно, Люся заважала їм дивитися телевізор чи міркувати наодинці. Для цього будинку не новиною були сварки та бійки, в які неодмінно втручалися сусіди, але здебільшого з-за зачинених дверей. Їм також кортіло долучитися до драми, та не бажалося отримати по мордяці від розлючених учасників конфлікту. Теперішня ситуація геть не була схожа на класичні, бо вирізнялася надто малою кількістю гучних звуків. Проте ласі до сенсацій мешканці лондонського дна не хотіли відмовляти собі в задоволенні опинитися в центрі подій. Люда, почувши невдоволені белькотіння та злякавшись, що хтось відчинить двері й побачить її у спальному костюмі, що складався з шортів та розхристаної кофтинки, стрімголов спустилася у двір. Цю ніч мусила провести на синій дерев’яній лаві, біля роздовбаної гойдалки. Сиділа й дивилася на вікна. Не на ті, що належали квартирі чоловіка, а на всі інші. За ними йшло-вирувало життя, нехай не ідеальне, але власне у кожного. Вікна були різні, як, вірогідно, й ті, хто їх оздоблював. Одні гарно підсвічувалися, випромінюючи тепло та затишок, інші сірувато вишкірялися, оголюючи буденність життя. Людочка уздріла серед чужих віконниць уявне своє в рідному місті – у дерев’яній рамі, простеньке, підсвічене теплим жовтуватим світлом, на підвіконні – алое. До шибки в Людиних мареннях притулилися двоє, мати й донька, і довго-довго вдивляються у неї, самотню розчавлену дивачку. Людочка встигла уявити, як би вона з дочкою вискочила надвір з теплою ковдрою, вкрила бідолашну, поцікавилася, що з нею трапилося, чи не потрібна допомога…

Щойно почало розвиднятися, Люся, яку пропасниця била від холоду й страху, піднялася на третій поверх червоного цегляного будинку, легенько пошкрябалася в двері. Микола відчинив їй відразу, крізь непідробні сльози просив, аби вона на нього не тримала зла. Притискав до себе, цілував…

* * *

– Ти мене вразила своєю відчайдушністю. Думав, будеш кричати, битися

1 ... 71 72 73 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заплакана Європа», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заплакана Європа"