read-books.club » Фантастика » Варан 📚 - Українською

Читати книгу - "Варан"

290
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Варан" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: Фантастика / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 71 72 73 ... 89
Перейти на сторінку:
кінцем стягнув із себе хутряну куртку, зшиту в одне ціле зі штанами й валянками. Старша дівчина в полотняній сукенці піднесла глибоку тарілку з паруючим питвом; понюхавши зілля, Варан знову згадав Подорожника. «Я тебе не отрую… Але місцевими травами тебе виходжувати не один місяць, ти вже пробач…»

Подеколи Варану здавалося, що він пам’ятає кожне слово з тих давніх розмов. А інколи спогади зсувались – він не міг згадати, яке на вигляд Кругле Ікло з моря, і ніяк не міг побачити обличчя матері. Певно, тому, що в його голові змішалися дві картинки – справжня мати й та незнайома літня жінка, яка дивилася тужливо й тривожно…

– Дякую, добра хазяйко. Імператор вас бережи…

– Сідай, батьку, – жінка всміхнулася. – З усього видно, ти людина бувала й увічлива.

Варан присів на краєчок дерев’яного настилу. «Батько»… Може, в нього борода в інеї?

Перед ним поставили миску з юшкою. На поверхні плавали золотисті кружечки жиру; Варан їв, святкуючи кожну ложку, як довгий рік щасливого життя.

Дівчата дивились із двох боків. Чогось чекали. Переглядалися. Сопли. Вони зовсім не були схожі на маленьких Лільку й Тоську – ті були світленькі, веснянкуваті й щокаті, а ці – худорляві, чорноокі й чорноволосі. Але Варанові здавалося, що Лілька з Тоською точнісінько так сопіли б, переглядалися й чекали чуда від невідомої людини, яка прийшла з ночі й невдовзі піде геть у ніч.

Він подумав, що Лільки й Тоськи не існує. Є дві товсті дорослі жінки, щасливі, може, зі своїми дітьми й чоловіками, із репсовими полями, рибою й ситушачим промислом. І дожидають сезонів не з завмиранням серця, як за дитинства, а з утомою й тривогою, як би побільше заробити…

– Спасибі, – повторив він, відсуваючи порожню миску.

– Здалеку йдеш? – хазяїн підкинув полінце у вогонь.

– Здалеку. Острови, Побережжя, Осиний Ніс, Лісовий край, Вогняна земля, Розсип, Степ, Столиця, Безземелля…

– Та що ти! – не повірив Хазяїн.

Варан усміхнувся:

– Життя довге… А на одному місці я майже й не сидів – там кілька років, тут кілька років… і знову в путь.

Злиплі рої сніжинок залітали в отвір на стелі, танули й перетворювались на пару, рідко-рідко падаючи на руки великими теплими краплями.

– Може, закляли? – тихо спитала жінка.

– Можливо, – погодився Варан.

Господар із господинею переглянулись. Варан, таки відтанувши, враз зрозумів, що вони не просто цікавляться. Вони знають щось пов’язане з візитами бродяг, якась історія сталася зовсім недавно… А може, їм просто хтось розповів…

Руки знову стали мерзнути. Прокинувся давній страх, нісенітне припущення: Підставка дістав його тут, на краю світу. Після стількох років грання в кота-мишки. Після двобою не на життя, а на смерть, коли на боці одного – магія, гроші, шпигунська мережа, лускуни, крилами й жага помститись, а на боці другого тільки хитрість і вміння загубитись у натовпі…

Два довгі роки він жив у Столиці – у ремісничих кварталах – під носом в Імператорського Стовпа. Різав по дереву й навіть трохи забагатів. Простий трюк, можливо, врятував йому життя: він викрав криламу, але не приписану до імператорської птахівні, а залітну, з якоїсь далекої провінції. Відлетівши зовсім трохи від Столиці, він спішився й дав птаху свободу, і він, звичайно, полетів додому, потягнувши за собою погоню, тоді як Варан потихеньку повернувся в мурашник біля підошви вулкана й того ж вечора найнявся підмайстром. За два роки, поки перетрушували провінції, так заріс бородою, що й Ліка, якось здибавши його на базарі, не впізнала…

У той день він став насправді щасливим. Єдиною думкою, що захмарила його втечу – крім страху пійматись, звичайно ж, – була думка про будучину Ліки. Незадовго до свого зникнення він гучно прогнівався на неї – так, щоб кожний слуга знав, що вона йому невгодна. Бідолашну дівчину було невимовно шкода, але Варан знав що чинить. Знайомий чиновник добув для Ліки документ і влаштував покоївкою до якоїсь крамарихи, про яку казали, що вона справедлива. Варан побоювався, що після його втечі мстивий Підставка дістане її навіть у домі крамарихи; день, коли він здибав Ліку на базарі, живу й здорову, під час жвавих торгів із рибником, став днем великого свята.

Тим часом у місті почастішали облави – кого шукали, не говорилося, але серед схоплених підозріло часто попадались чоловіки Варанового зросту й віку. Поміркувавши, він вирішив, що справи його в Столиці закінчено, якось пішов із міста, поминувши обидва кордони – пірнув під скелями й причепився до каната, що звисав із борту корабля на відході. У відкритому морі його помітили й підняли на борт; Варан заплатив за проїзд – при ньому були гроші в спеціально зшитій натільній кишені – і чесно пояснив капітану, що вдався до хитрощів, щоб поминути митний огляд.

Його висадили на Осинім Носі. Він знову був голодний, легкий і почував себе молодим. Йому здавалося, що Підставчина рішучість упіймати будь-що-будь утеклого «землеміра» ослабне з роками. Він недооцінив Його Незрушність Імператорського Стовпа.

Він вибирав найвелелюдніші, найвільніші для бродяг місця й ніколи не ночував дві ночі під одним дахом. Йому наступали на п’яти, за ним гналися, йому лаштували пастки. Скільки наказів про власне ловлення Варану довелося бачити розвішаними по стовпах! Скільки нещасних бідак, чимось схожих на нього, вартівники перетягали в столицю, до Підставки в кабінет!

Він спробував продертись у Лісовий край, але по дорозі зрозумів, що не дійде: по лісах лютували каральні загони. Бродяг хапали всіх без розбору, не зважаючи вже на зовнішність і вік; Варан найнявся підмайстром цього разу до чоботаря й прожив осіло довгі три роки. Він кроїв і зшивав, а всередині зростало відчуття, що час тече крізь нього, як сизе розплавлене скло. Він не знайде Блукаючу Іскру, сидячи в майстерні з віялом цвяхів у роті. А життя не безконечне.

Чоботар був дуже задоволений підмайстром і багато разів пропонував йому зостатись, оженитись, стати до паю; Варан повіявсь якось навесні, так і не зумівши пояснити йому, чого шукає.

І він знову блукав, розпитував, розпалював вогнища – там, де його за традицією припрошали. Хоч би який могутній був Підставка, але всемогутнім він не був. Між ним і Вараном вставали гори й простягались степи, Імперія велика, традиція живуча, а вартові теж люди й томляться від марних пошуків…

Але Підставка пам’ятає все. І цілком можливо, що зовсім нещодавно в сніговому селищі були гінці, які пропонували гроші за спійманого бродягу, великі гроші за немолодого бородатого бродягу й неймовірні гроші за бродягу, який стане плескати про

1 ... 71 72 73 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Варан"