Читати книгу - "Чорний вовк"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вовк укусив його. Але не за широке, брудне, набрякле кров’ю горло, а знову за литку.
Франек скулився, мов їжак, підставляючи Вовкові спину, та ніхто більше не нападав.
Лісоруб підхопився і кинувся бігти тепер уже просто на відчай душі. До застави.
14
Капітан Гаєк телефонував по всіх усю дах. Він уже, здається, зробив усе, що міг зробити, і стомлено одкинувся на спинку стільця. Надпоручик Томічек стояв біля вікна і оглядав магазин автомата. В обох були сердито стулені губи. Обидва час від часу позирали на телефон, по якому безперервно надходили донесення. Озивалися не тільки спостережні вежі, а й усі замасковані телефони з п’ятнадцятикілометрової дільниці, за яку відповідала їхня застава. Останнє донесення було: «Дракон узяв слід і йде по ньому».
Але потім надійшло нове донесення: «На кордоні спокійно. Штенцл повертається з Лізою, бо сьогодні вона для служби непридатна».
— Повертається з Лізою, — сказав капітан, подивившись на годинник. — Вони можуть бути тут за п’ятнадцять хвилин.
Надпоручик пройшовся по кімнаті і знову зупинився біля вікна.
— Якщо ми впіймаємо цього негідника… — мовив злісно.
— Ніяких «якщо», — сухо зауважив капітан і витяг пістолет, клацнув затвором. Коли треба буде, на нього можна звіритись. Капітан поклав пістолет на стіл.
Надпоручик подивився на пістолет:
— Ти думаєш, може щось статися?
Обидва знали одно — кордон має свої закони. Іноді починається з дрібниці, а потім з неї виходить афера. Врешті, досить великої жаби, яка скочить на нижній дріт загорожі, і в ту ж мить «заговорить» вся сигнальна система. Звичайнісінька жаба може наробити шелесту на всю заставу.
— Людина, яка це зробила, — похмуро відповів надпоручик, — напевно стрілятиме.
— Я попередив усіх солдатів, — кивнув капітан. — Ми маємо справу з напрочуд жорстокою людиною.
Він наголошував кожне слово.
— Собаки йдуть вільно.
— А Принц?
— Разом з Драконом.
Надпоручик помітив якийсь рух на узліссі. Хвилину він не вірив своїм очам.
— Прошу, подивись! — скрикнув він, вказуючи на узлісся.
Звідти з гущавини виринула дивна постать, що йшла, похитуючись.
— Той чоловік п’яний як чіп, — зітхнув надпоручик.
Чоловік упав навкарачки і помалу поліз уперед. Ось підвівся і, хитаючись, дибав до застави.
Знову задзвонив телефон. То було донесення із спостережної вежі, де помітили оту постать.
— Бачу! — відповів капітан у трубку. Він узяв бінокль, але тепер, власне, бінокль був уже непотрібен, бо чоловік був близько. І без бінокля видно було, який він розтерзаний і яке закривавлене в нього обличчя.
— Боже! — видихнув надпоручик.
Капітан примружився.
— Так це ж Франек! Хто його жене?
Надпоручик зняв автомат і поклав ствол на віконну раму. Націлився на узлісся — єдине місце, звідки міг вийти переслідувач.
Раптом звідти почулося протяжне люте виття. Кущі розсунулись, і вибіг Вовк. Досі він ні разу не наважувався показатися тут, бо це вже була територія застави.
— Я завжди думав, що цей пес колись сказиться, — промовив надпоручик, беручи на мушку Вовка; палець уже лежав на спусковому гачку. — І Франек був дурень, коли думав, що приборкає пса.
— Стривай, — скрикнув капітан. — Не стріляй ще! — і перехилився через вікно, щоб краще бачити.
Франек біг щодуху. Вже видно було, що він зовсім не п’яний, тільки страшенно захекався.
— Сталося, мабуть, таки щось страшне, — мовив надпоручик, стежачи весь час за собакою.
На обличчя Франека — заюшене кров’ю, з вибалушеними очима і роззявленим ротом — страшно було дивитись.
Вовк не тікав. Він біг за хазяїном на відстані близько тридцяти метрів. Не поспішав, хоч обом офіцерам було ясно, що міг наздогнати Франека кількома стрибками.
— Це скажений собака, — Твердо повторив надпоручик, тримаючи палець на спусковому гачку.
— Не стріляй! — скрикнув капітан.
Франек з жахом обернувся і побачив Вовка. Він уже бачив також і обох офіцерів у вікні.
— Убийте! — заревів він і з останніх сил кинувся до дверей застави.
Надпоручик навів автомат і доторкнувся вказівним пальцем до гачка.
— Ні! — зашипів капітан і поклав йому руку на плече. — Цей собака не скажений. Ти тільки глянь на нього. Він ніколи досі не наважувався так близько підходити до застави.
— Саме тому він скажений…
— Ти ніколи не бачив скажених собак. Скажений біжить, натикаючись на дерева, голова набік і кусає всіх, хто трапляється йому на шляху. А цей біжить за Франеком. Він знає, чого хоче…
Внизу, на першому поверсі, грюкнули двері і настала тиша. Потім щось кричав черговий по заставі, але не можна було нічого розібрати.
Вовк добіг до застави і якусь мить безпорадно озирався. Тоді ліг і нашорошив вуха, та раптом підхопився і кинувся на замкнені двері, що затріщали під вагою його сорокакілограмового тіла.
— Але тепер уже можна!.. — надпоручик скинув капітанову руку з плеча.
— Біжи вниз і подивись, що, власне, сталося. Черговий там щось каже.
Але внизу вже гупали по сходах чобітьми черговий і кілька солдатів. Було чути, що вони несуть щось важке. Двері розчинилися, і з’явився черговий. Вигляд у нього був розгублений.
— Не треба донесення, кажіть так, — мовив капітан.
Черговий засапався, ззаду його підштовхнули солдати, що вели попід руки Франека, який ледве дихав. В очах Франека був жах.
— Надворі собака, — сказав черговий.
— Собаку не чіпати, — наказав капітан.
— Застрель-те ту бе-стію!! — прохрипів
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний вовк», після закриття браузера.