Читати книгу - "Людина-амфібія. Острів загиблих кораблів. Голова професора Доуеля"

А Реджинальд Гатлінг був зовсім не схожий на вбитого викриттям злочинця. Із звичним спокоєм він підійшов до Симпкінса. Не звертаючи уваги на наведене дуло, він вирвав після короткої боротьби і відкинув убік револьвер і тихо сказав:

— Вам, очевидно, ще мало десяти тисяч доларів, обіцяних вам за задоволення деяких осіб бачити мене посадженим на електричний стілець. Тільки присутність міс утримує мене обійтися з вами так, як ви на те заслуговуєте!

Сварку припинила міс Кінгман.

— Дайте мені слово, — сказала вона, підходячи до них і звертаючись більше до Симпкінса, — що подібні сцени більше не повторюватимуться. Про мене не турбуйтеся, містере Симпкінс, я не потребую опіки. Залиште ваші розбірки до того часу, коли ми зійдемо на землю. Тут нас троє — тільки троє серед безмежного океану. Хто знає, що ще чекає на нас попереду? Можливо, кожний із нас буде потрібний іншому в хвилину небезпеки. Стає вогко, сонце зайшло. Час розходитися. На добраніч!

І вони розійшлися по своїх каютах.

Джим Симпкінс цієї ночі спав погано. Він крутився на ліжку в своїй каюті і до чогось прислухався. Йому здавалося, що Гатлінг десь поблизу, підкрадається, щоб розправитися з ним, помститися, можливо, вбити. Ось чиїсь кроки, десь скрипнули двері… Сищик в жаху сів на ліжко.

— Ні, все тихо, привиділося… Ой, біс візьми, яка задушлива ніч! І потім — москіти і комарі не дають спокою. Звідки могла узятися вся ця крилата нечисть серед океану? Або я марю, або ми близько від землі? Чи не піти освіжитися?

Симпкінс вже не першу ніч ходив освіжатися в трюм пароплава, де знаходилися запаси консервів і вина.

Він благополучно дістався до місця, пробираючись навпомацки знайомими переходами, і вже зробив добрий ковток рому, як раптом почув якийсь дивний шерех. У цьому лабіринті важко було визначити, звідки линули ці звуки. У Симпкінса похололо в грудях.

— Шукає. Нічого сказати, хороша гра в хованки. Аби він не знайшов до ранку. А там доведеться просити заступництва Міс Кінгман, — і він, затамувавши подих, почав пробиратися в дальній куток трюму, майже біля самої обшивки. Саме там, за обшивкою, раптом почувся шерех, неначе якесь невідоме морське чудовисько, що випірнуло з дна моря, терлося шорсткою шкірою об борт пароплава. Таємні звуки стали гучніші. І раптом Симпкінс відчув, як від м'якого поштовху гойднувся весь пароплав. Ні хвилі, ні підводне каміння не могли так дивно гойднути. Вслід за цим поштовхом послідувало ще кілька разом з якимсь глухим уханням.

Симпкінса охопив крижаний жах далеких тваринних предків людини, жах перед невідомим. Горе тому, хто не зуміє відразу подолати цей жах: сліпі інстинкти гасять тоді думку, паралізують волю, самовладання.

Симпкінс відчув, як холодом війнуло в потилицю та волосся на голові стало дибки. Йому здавалося, що він відчуває напруження кожної волосини. З диким ревом кинувся він, спотикаючись і падаючи, вгору, на палубу.

Назустріч йому йшов Гатлінг. Симпкінс, забувши про все, окрім страху перед невідомим, ледве не кинувся в обійми того, від кого тільки що рятувався, як миша в норі.

— Що це? — запитав він якимось шиплячим свистом (нервові спазми здавили його горло) і схопив Гатлінга за руку.

— Я знаю не більше за вас…

Пароплав м'яко гойднувся на бік, потім опустилася носова частина і знов піднялася. Я нашвидку одягнувся та вийшов подивитися.

Місяць яскраво освітлював частину палуби. Потерпіла після аварії кільова частина пароплава була занурена у воду, і палуба тут перебувала майже на рівні води.

Симпкінс залишився вище, стежачи за Гатлінгом, який оглянув усю кільову частину палуби.

— Дивно, дивно… Спустіться ж сюди, Симпкінсе, не будьте боягузом.

— Дякую вам, але мені і звідси добре видно.

— Симпкінсе, це ви? Що там трапилося?

— Міс Кінгман, прошу вас зійти сюди, — сказав Гатлінг, побачивши Вівіану, що сходила вниз палубою.

Вона підійшла до Гатлінга, а слідом за нею наважився спуститися і Симпкінс. Присутність дівчини заспокоїла його.

— Помилуйтеся, міс!

У яскравому промінні місяця палуба яскраво біліла. І на цьому білому тлі виднілися темні плями і сліди. Ніби якась величезна тварина випливла на палубу, зробила півколо і звалилася з правого борту, зламавши, як соломинку, залізні поручні.

— Зверніть увагу: це схоже на слід від важкого черева, яке волочилося по палубі. А з боків — сліди лап або швидше плавців. Нас відвідало якесь невідоме чудовисько.