Читати книгу - "Святослав"

– Так ось чому ти не можеш спати! Тоді поговоримо, дорогий мій дядьку! Я думаю, що ми – ти і я – зуміємо поговорити…

– Вони мене зробили безбородим, і в моєму серці залишилась тільки помста.

– Коли до почуття помсти додати пристрасть, буде страшний напій.

Повернувшись пізньої години на монастирське подвір’я, княгиня знайшла там всіх своїх жон, слів, купців, служниць – їх привезли з Великого палацу набагато раніше, одразу після закінчення прийому в Золотій палаті й Юстиніані, але всі вони ще не спали, ходили з келії до келії, голосно висловлювали своє захоплення, вихвалялись подарунками.

Одразу ж, тільки княгиня Ольга опинилась у своїй келії, кілька жон зайшли до неї…

– Не вємо, – запально говорили вони, – на небі-сьми були чи на землі… онде бог з чоловіки пребуває, ми не можемо забути красоти тоя, всяк-бо чоловік, аще вкусить солодкого, після того гіркоти не приймає…

Вони розповіли княгині, хто з них який подарунок одержав у Великому палаці: купці – по 6 мілісарій[113], священик – 8, сли – 12, а всі жони також по 12 мілісарій. Жони показували княгині ці золоті кружальця, на яких був імператорів знак – голова Костянтина з куцою бородою і товстими вусами.

– А тобі що подарували, матінко княгинє? Покажи!

Вона кивнула в куток, де на лаві лежало замотане в шовк блюдо з грішми, і вони кинулись туди, розгорнули шовк, вийняли блюдо, розсипали золоті, кинулись їх збирати.

– Чудо! – верещали вони. – Ні, немає на землі красоти такої…

– Ви ліпше вже йдіть спати! – зупинила нарешті княгиня Ольга жон, що ладні були сидіти тут і розповідати про чудеса Великого палацу до ранку.

Жони вийшли з її келії, але заспокоїтись не могли і ще довго стояли на подвір’ї, гомоніли, плескали руками.

Аж тоді, коли все затихло, княгиня Ольга покликала служницю й веліла їй запросити в келію до себе купців Воротислава, Ратшу, Кокора й кількох слів.

Вони не спали й одразу з’явились. Помітно було, що вони немало й випили у Великому палаці, а проте на ногах тримались твердо.

– Сядьте, купці мої й сли! – звернулась до них княгиня, сперлась руками на стіл, подивилась на свічу, що стікала воском, на блюдо з золотими…

Потім підвела голову, обвела усіх поглядом.

– То як же, купці мої й сли? Чи бачили чудеса Великого палацу – птахів співучих, левів рикаючих і самого імператора?

– Бачили, – відповів купець Воротислав, – і вельми милувались… Там, у Золотій палаті, зібрано чудес багато.

– А навкруг пустота, тлань і мряка, – засміявся раптом купець Ратша.

– Яка пустота і тлань? – поцікавилась княгиня.

– Купець Ратша випив надто грецького вина і всує згадує про пустоту й тлань, – підвівся й заговорив Воротислав. – Проте коли почав, скажу, матінко княгинє… Довго ото ми сиділи з ним на прийомі в Золотій палаті, де нас вельми частували всяким зіллям, а потім по надобі своїй вийшли з палати й пішли та й пішли. І от, по правді скажу, княгинє, таку ми побачили там пустоту й тлань, що й не сказати… Адже вони все поздирали, аби ту Золоту палату прикрасити. А пішли ми навкруг неї (всякими там сіньми та переходами), а там пустота, тлань, де-не-де каганці горять, скрізь плісень, імла. Обійшли чимало, ледве до Золотої палати добрались, і всюди однаково!

Княгиню Ольгу розвеселила розповідь купців.

– То правда, – згодилась вона. – Велика Візантія багата, розумна, але пустоти й тлані в ній вистачає… Коли б це багатство нам…

– Не такі ми ниці, матінко княгинє, – сказав Воротислав. – Нам аби не орди, не ця Візантія, та ще щоб пробитись з своїми товарами на схід сонця й сюди, на захід сонця, то ми б їх своїм багатством засипали… Ти б бачила, княгинє, що робилось з ними днесь, коли ми викладали свої дари! Адже заніміли, такого вони не бачили й не ждали. Оце чудо з чудес! І ти добре зробила, княгинє, що взяла в нас усі товари. Знай – не купила ти у нас їх, ми тобі їх подарували, і не ти давала дари імператорам – уся Русь! А вони що дали нам? По десять мілісарій кожному, а як по-нашому, то по гривні? Та я слугам своїм даю більше.

– Ось ще блюдо мені дали, – промовила княгиня.

Воротислав ступив уперед, взяв блюдо, підкинув його на руці, попробував на зуб.