Читати книгу - "Одіссея капітана Блада"

Збуджений натовп корсарів, що з’юрмилися на шканцях, схвальними вигуками підтримав його слова. Капітан Блад, перебігши поглядом по суворих рішучих обличчях піратів, ще раз подивився на Оґла.

На кораблі повіяло грізним, бунтівливим духом, якого Блад ще не міг зрозуміти.

— Отже, ти прийшов, щоб дати мені пораду, чи що? — спитав він Оґла так само суворо.

— Авжеж, капітане, пораду. Ця дівчина, — і він показав на Арабеллу, — племінниця полковника Бішопа, губернатора Ямайки... Ми вимагаємо, щоб вона була заручницею нашої безпеки.

— Правильно, — ревнули хором прибічники Оґла, і кілька окремих вигуків знизу підтримали це загальне схвалення.

Уява капітана Блада блискавично змалювала все, що могло статися, і в серце його закрався страх. Проте зовні він залишався спокійним і владним.

— Мені не зрозуміло, як саме міс Бішоп може бути заручницею?

— Це ж само провидіння послало її нам на борт. Це ж просто чудо. Накажи лягти в дрейф і просигналити їм, щоб вислали до нас шлюп і на власні очі переконалися, що міс тут, на кораблі. Після цього попередь їх, що в тому разі, коли вони спробують затримати нас, ми спочатку повісимо її, а потім будемо битися. Можливо, це трохи остудить запал полковника Бішопа.

— А можливо, що й ні, — почувся у відповідь спокійний, але сповнений глуму голос Волверстона. І несподіваний спільник став поруч із капітаном. — Дехто із цих жовторотих пташенят може й справді повірити такій байці! — По цих нищівних словах він презирливо ткнув великим пальцем у натовп піратів, який дедалі зростав. — Але не повірять ті, хто мучився на Барбадосі і так само, як і я, добре знають, на що здатний полковник Бішоп. Якщо тобі, Оґл, заманулося зіграти на добрих почуттях Бішопа, то ти ще більший дурень у всьому, крім того, що стосується гармат, ніж я думав. Ні, ми не ляжемо в дрейф, щоб нас одразу потопили. Коли б навіть наш корабель був навантажений самими тільки племінницями полковника Бішопа, то й тоді це не справило б ніякого враження на нього. Чому, спитаєш? Я щойно говорив його світлості, що теж, як і ти, вважав, ніби поки в нас на борту Арабелла Бішоп, нам нема чого боятися. Але ж цей падлюка-рабовласник заради рідної неньки не відмовиться від помсти. Якби ти не був йолопом, Оґл, то мені не довелося б утлумачувати все це у твою дурну макітру. Ми будемо битися, друзі...

— Як ми можемо битися, чоловіче? — вихором налетів на нього Оґл, силкуючись розвіяти враження, яке справили на піратів переконливі слова старого вовка. — Може, ти й маєш рацію, а може, й ні. Ми мусимо спробувати. Це наш єдиний вихід...

Його слова потонули у хвилі збуджених вигуків — пірати вимагали дівчини. Але цієї миті, зі ще більшою силою, ніж раніше, прогуркотів гарматний постріл ліворуч, і всі побачили, як далеко за правим бортом «Арабелли» зметнувся вгору фонтан збуреної ядром води.

— Вони вже в радіусі обстрілу наших гармат, — закричав Оґл і, перехилившись через бильця, скомандував:

— Покласти руля!

Пітт, що стояв поряд зі стерновим, повернувся до збудженого каноніра.

— Звідколи ти, Оґл, став командувати тут, а не біля гармат? Я виконую тільки накази капітана!

— Цього разу ти виконаєш і мій, або ж, клянусь богом...

— Стій! — крикнув Блад, схопивши гармаша за руку. — У нас є кращий вихід.

Він озирнувся через плече, на корму, на кораблі, які наступали і головні з яких були тепер за чверть милі від них, потім на мить затримав погляд на міс Бішоп та лорді Джуліані, які стояли за кілька кроків від нього. Блад помітив, що Арабелла, стривожена, бліда, з трохи розтуленими губами, не зводила з нього зажурених очей.

Напружено й гарячково обдумуючи ситуацію, Блад намагався уявити, що буде, коли він уб’є Оґла і спричинить цим бунт. Дехто неодмінно стане на його бік. Але більшість, і він щодо цього не сумнівався, постане проти нього. Тоді вони доб’ються свого, і Арабелла так чи інакше загине. Навіть і в тому разі, коли Бішоп згодиться на їхні умови, вони затримають дівчину, щоб узяти за неї якнайбільший викуп, і, кінець кінцем, розправляться з нею.

Оґл, ще більше розпалюючись, люто дивився в обличчя капітанові Бладу, що тримав його за руку, й горлав:

— Який же це кращий вихід? Ні, мене не заколисали слова Волверстона! У нас немає іншого виходу, крім того, якого я вимагаю. Я вже виклав єдиний наш шанс, і ми повинні використати його. Але капітан Блад не слухав Оґла. Він зважував усі «за» і «проти». Для нього найкращим виходом був той, про який він уже говорив Волверстону. Та чи варто про це говорити зараз, коли люди, налаштовані Оґлом і охоплені панікою, навряд чи здатні логічно мислити? Він розумів одне: якщо вони й погодяться на те, щоб він здався, то від наміру зробити Арабеллу заручницею ніколи не відступляться, а добровільну здачу самого Блада використають, як додатковий козир у грі проти губернатора Ямайки.

— Це через неї ми потрапили в пастку! — не вгавав Оґл. — Через неї та через тебе! Ти ризикував нашим життям заради того, щоб доправити її на Ямайку. Але ми не збираємося гинути, поки в нас є хоч маленький шанс...

Оґл знову повернувся до стернового, і хоч Блад іще міцніше стис руку каноніра, той із прокляттям відвернувся від нього. І тут Блад зважився. Зволікати нема коли. Хоч рішення й малопривабливе, і навіть відразливе, а проте він мусить скористатися ним.

— Заждіть! — гукнув він. — У мене кращий вихід і надійніший! — Він перегнувся через поручні й наказав Пітту:

— Покласти руля і просигналити, щоб вислали шлюпку.

Мовчання подиву запало на кораблі — мовчання, сповнене подиву і тривоги — ніхто не розумів справжньої причини такої несподіваної поступки