Читати книгу - "Іван і Чорна Пантера"

— Прям в ету задріпаную деревеньку?

— Ну да.

— I зачем?

— Да, вроде, тоже чо-то іскала. Череп какой-то, чо лі…

— С монєткамі, небось?

— Не знаю.

— Тогда здесь бо-ольшая загадка кроется.

— Да, скорей всего. Посмотрі-ка, не сбежал, чего доброго, наш олігофрен к єдроной бабушке?

— Да куда он убежит? Темно, как в чорной жопе. А он, к тому же, напуган до смерті.

Все ж вищий визирнув. І лайнувся.

— Да он, єго мать, штани снял і…

— С перепугу наверное… Ха-ха.

Таки привезли Івана. І після того, як він виспався на панському ліжкові, нагодували, та так, що ой-ой, кудись повезли і костюма блищущєго підібрали, навіть труси, майку і сорочку, у палікмахірській чуприну під йожика постригли, голову помили. Іван те все героїчно терпів, тико од мила, чи чо там, рідке таке, як у око втрапило, скривився і пирхнув, як кіт, коли ногу у воду встромлює. Дивувався Іван і раз по разу лякався, кіко ж то в тім Кийові машин і як одна з одною при такому стовпиську розминутися можуть.

Та найбільше боявся Іван, що котрийсь із височенних будинків, боязно навіть голову задирати (а їх у Кийові тьма-тьмуща), захитається і на нього, Івана, впаде. Ото буде гуркоту і копоті. Більше, ніж коли старої Клицихи хату розбирали. Голову в плечі втягав і благав Бога та Івана-заступника, абись одвернув тую напасть.

Ще один сурйозний високий дядько кудись його тоже звозив. Посольство, казав. Іван мусив довго там у калідорі сидіти. Високий вийшов повеселілий.

— Всьо, єсть візочка. Да, Бран везде, відать, авторітєт крупняк. І в Єгіптє, небось, дєлішкі проворачіваєт, і в Нігерії етой. От самого презідєнта тамошнего, слишь, мужик, прішло указаніє тібє візу срочно оформіть да видать. Чо ж ти за персонаж такой? А?

— Я не знаю, — чистосердечно признався Іван.

— Лади, ми тоже умеем держать язик за зубамі, — похвалив дядько.

Повезли Івана в машині того дня далеченько, як виявилося, туди, звідки самольоти літають. Ух, ну й величезні, ну залізні птиці, як же вони в небо, такі важезні, злітають і не впадуть? А таки злетіли! І земля за вікном кудись попливла, і зробилися маленькими, іграшковими будиночки, а люди мурашками стали. Іванові було страшно до неймовірності, холоділо у грудях і пекло внизу живота. Тамечки й потекло щось (Іван захвилювався, та пригадав чудернацьке слово «памперси») на оте, чо йому до трусів уклали.

Поруч з ним сидів той високий дядько. Він і вчив Івана, як обідати, коли їсти принесли. А яка там дівчина довгонога все те розносила-приносила на великих тарілках чи як там їх! Красіва, майже як Таумі, ну за Зіну Антонівну точно красівша, про Тамарку й не кажемо, тико біла, ледь загоріла й з губами наквацяними, те Іван побачив і подумав — а раптом злиже ненароком, то ще отруїться, бо ж казала Катруся Нюрчина, як він ту замазячку раз лизнути пробував, що то отрута, вредна для здоровля. А раз вредна, то нашо на губах носити?

У великім місті Каїрі передали Івана, як по естафеті, іншому чоловікові. А той і до Нігерії на іншім самольоті його доправив. У Лагосі чекав на Івана один з охоронців Таумі Ремпбелл з машиною. Півдня їзди — Іван крутив-вертів голову на всі боки — дивні-бо тут хати і хатки, мов у них, ті, що старі, соломою чи очеретом укриті. А людей по обидва боки дороги, мамо рідна, й усі геть чорні, один одного чорніший.

Іван змирився, що кудись везуть (до Таумі, але де ж вона?), що з ним щось роблять, як з лялькою — те й те, йди туди-сюди. Часом йому здавалося, що ця дорога ніколи не закінчиться, а часом попереду машини ввижалася Таумі. Стояла ген там, де дорога кінчалася — спочатку шосейна, а потому така ж, як у їхньому селі, тільки більш закіптюжена. Ну, а Таумі раз йому й на хмарі привиділася, як ото на другий самольот пересіли, де в їхній довгій летючій хаті, чи як там воно в самольоті зветься, більшість пасажирів тоже були чорні-чорніські й балакали не те що не по-нашому, а відразу втричі, вп’ятеро не по-нашому, слово на слово не схоже. Чоловік, котрий летів з Іваном, тоже пару раз до них шваргнув.

Та настав час, коли теперка в’їхали до якогось наче міста, під’їхали до великого будинку. Івана, чоловік, що сидів за кермом, повів і завів до будинку, по однім, другім калідорі, постукав, почувся голос, Іван здригнувся, двері розчинилися, ще одна кімната, й Іван побачив своє сліпучо-шоколадне сонце — Таумі. Таке, як от часом ранком сходить — у жовтім, швидше жовтогарячім, коротесенькім платтячку, Таумі заусміхалася, рушила до нього, й Іван, що тоже дурнувато усміхався (дурнувато, він теє добре знав), раптом відчув, як світ кудись поплив, а за ним, Іваном, ціла земля, бо не могла вона витримувати такого сліпучого сяйва. І він гримнувся прямо до ніг Таумі.

Звісно, були викликані лікарі, котрі констатували перевтому, а на її основі — знепритомніння. Визначили й підвищення тиску. Іван глипнув оком, і знову голова впала на подушку. Лікарів було двоє — білий і чорний — вони про щось навіть посперечалися на своїй вченій мові. Спільно дійшли висновку: пацієнт сам після сну, який змінить чи вже змінив зомління, має прийти до тями, це примітивний, але в принципі здоровий організм. Життю його нічого не загрожує. А тоді… Місцевий лікар відкликав Таумі й сказав — о, міс, цьому чоловікові, не знаю хто він, але потрібна місцева терапія, омбіріута томукунана.[22] Таумі відповіла: якщо це потрібно для здоров’я її гостя, то нехай.

— Тоді цієї ж ночі, — загадково сказав лікар.

«Невже він мав на увазі секс?» — подумала Таумі, коли обидва лікарі покинули зальчик.

Секс кого з ким? Невже її з цим… Цим чоловіком? Івваном? Ні, це неможливо.

— О, Джон, — прошептала Таумі.

Навіщо вона викликала його сюди? Тепер їй це зовсім не зрозуміло. Щоб побачити? Просто побачити? Хотілося йому показати Африку. Те первісне життя, яким жив цей чоловік у своїй далекій Юкрейні. Тільки трохи інакше. І все ж… Скільки коштувала Кості ця Іванова мандрівка?

«Як би мені зараз згодився Річардсон», — подумала Таумі.

Так, їй потрібен психоаналітик. Добрий психоаналітик, а Джиммі-Донні таким і є.

О, Джон, загадковий чоловік з не менш загадкової країни.

Що приваблює в тобі?

Не тільки ця первісність.

Таумі простягла руку й мимоволі погладила Івана по голові.